Олекса Пристай і не тільки
Пристаї – відома трускавецька родина. Їх розкидало по світах, проте і в самому місті залишилося багато людей з таким прізвищем. І кожен з них може гордитися тим, що є однофамільцем (або ж родичем) отця Олекси Пристая, греко-католицького священика, який залишив нащадкам і всім нам свої «Спомини», більш відомі як твір «З Трускавця у світ хмародерів». Зізнаємося чесно, що не один свідомий трускавчанин мав намір ознайомитися із цим твором, але це було надто важко, інколи – нереально. І от цього року у дрогобицькому видавництві «Коло» (директор – Микола Походжай) побачило світ репринтне видання цієї вартісної, цікавої, чудової книжки. З цього приводу 9 вересня в приміщенні Управління СДЄ УГКЦ відбулася презентація книги, яку організувала ГО «Рада міста». Модератором заходу виступила Валентина Гук, відома в нашому регіоні журналістка, а перед присутніми, яких було досить багато (стільців у залі на всіх не вистачило), виступили люди, прізвища яких про щось та й говорять. Отже, про отця Олексу Пристая, його життєвий шлях, його спогади, його душпастирювання в Україні та закордоном, а також про історію Трускавця, про українську літературу, про політику та про духовність, про минуле та сьогодення говорили вчені та громадські діячі, політики та родичі автора книги.
22 лютого 1863 року в селі Трускавці в сім’ї Теодора і Ганки народився хлопчик, якого охрестили Олексою. Повитухою була Тетяна Гурбова. Родове коріння цієї родини тісно пов’язане з іншими трускавецькими прізвищами – Мацьків та Пилипів. Хресними батьками Олексика стали Роман Стеців та Марія Білякова. Дитинство хлопця пройшло на Болоні (саме з одним «н», тому вивіску на магазині треба переробити). А потім – навчання в Дрогобицькій, пізніше в Стрийській гімназії, духовна семінарія, душпастирська праця, зокрема на Рогатинщині, виїзд 17 листопада 1907 року за кордон та відповідно розлука з дружиною та дітьми. І завжди – активна робота, пропаганда українського духу серед українських емігрантів у Америці, допомога землякам у Трускавці, в тому і грошова, в тому не лише українцям, а і знайомим євреям, допомога тим, хто був ув’язнений у Сибіру, а це і митрополит Андрей Шептицький, і Володимир Охрімович, і багато інших. За участі о. Олекси Пристая збиралися кошти на два українські літаки «Україна» і «Львів». Від 1893 року, коли митрополит Сембратович висвятив Олексу на священика і аж до самої смерті 17 січня 1944 року отець Олекса був душпастирем, яких сьогодні, на жаль, так бракує українському народу. Він написав свої спогади, які є безцінним джерелом і читаються одним подихом.
Про все це говорив, виступаючи на презентації, Іван Скибак, який скромно попросив не обвішувати його прізвище епітетами. Від імені ГО «Рада старійшин» він висловив пропозицію встановити пам’ятний знак, або і погруддя цьому нашому славному трускавецькому земляку. А перед Іваном Скибаком виступила науковий працівник музею історії міста Галина Коваль, текст її виступу є в бюлетені ГО «Рада міста» – голова цієї організації Руслан Козир привітав всіх учасників презентації та розповів про свій шлях до задуму перевидання цієї книги. «По цій книжці ми можемо спостерігати, що історія дійсно повторюється, а відносини між людьми не змінюються, маємо можливість порівняти, як люди жили 100 років тому і зараз», сказав п. Руслан. Директор видавництва «Коло» Микола Походжай, нав’язуючи до теми майбутніх та і минулих виборів, сказав, що скільки паперу йде на агітацію, газети, листівки, а от скільки добрих книжок за ці кошти можна було б видати і про це ніхто не подумає. Він назвав книжки майбутнім держави, а про цю книгу розповів, що до її видання працівники «Кола» поставилися з особливим трепетом і щодо дизайну, оформлення, і щодо якості, яка направду є просто суперова. Згадав п. Микола і про видані нещодавно «Нариси історії Дрогобича» і ми з ним погоджуємося, що побільше б нам меценатів, які вкладатимуть кошти у книговидання, і побільше таких книг, як спомини отця Пристая чи нарис історії Дрогобича.
Роздуми по історії Трускавця
Якщо у Дрогобича є солідна писана історія, то про Трускавець поки що цього не скажеш. Звісно, писанія на кшталт «твору» «Трускавець – володар живої води» Літописця В’ячеслава появляються і нема на то ради, хоч більшість матеріалу цей автор запозичив (якщо не сказати іншим словом) власне у отця Олекси і безбожно передер його думки, видаючи за свої. Про Трускавець багато почали писати з другої половини ХІХ століття, але в основному в аспекті медичному, про мінеральні води, їх властивості після відповідних досліджень, а от стосовно історії академічної, опертої на фактах, документальних, архівних, речових та інших джерелах, то прийдеться ще трохи почекати, поки така історія побачить світ.
Про все це у своєму виступі говорив світоч української історичної науки, вихованець київської історичної школи, який формує (та фактично вже сформував) дрогобицьку історичну школу, декан історичного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету імені І. Франка (у вересні відбулося його переобрання на посаду декана), професор Леонід Тимошенко. Стільки, скільки зробив Леонід Володимирович для вивчення історії Прикарпаття в цілому, а Дрогобиччини зокрема, не зробив ніхто. І це не просто наше суб’єктивне твердження як безпосередніх учнів Леоніда Володимировича, це може підтвердити кожен поважаючий себе фаховий історик. Це і добра, і вимоглива водночас людина, він вмілий керівник та хороший друг, таких людей катастрофічно бракує в науці і в політиці, його давно запрошували переїжджати на постійно і до Росії, і до Польщі, і до Франції в Сорбону, і до США, але він є настільки великим патріотом, що завжди повертається до Дрогобича, який став йому рідним, хоча і читає лекції в тій же Сорбоні, в США, не кажучи вже про Польщу чи Росію, де авторитет його як історика ніхто б навіть не смів підважувати.
Професор Тимошенко назвав Івана Скибка одним із кращих популяризаторів спадщини отця Олекси Пристая, спомини якого історик прочитав вперше ще 20 років тому. «Дав мені їх прочитати дрогобицький краєзнавець Петро Сов’як, я тоді тільки починав вивчати історію Прикарпаття. Прочитав я ці спомини на одному подиху. Прочитав – і не зміг заснути до самого ранку, так мене вразила ця книга», ділиться спогадами Леонід Тимошенко. А далі Леонід Тимошенко розповів, що Трускавець належав історично до Перемищини (єпархії з центром у Перемишлі), що перша згадка про Трускавець мала б бути датована принаймні 1427 роком, саме цю дату на власні очі бачив професор в одному із рідкісних джерел, опублікованих видатним польським істориком Оскаром Галецьким ще в 1918 році у Кракові. Це джерело – один із реєстрів прикарпатської шляхти і Трускавець тоді був селом у власності Коритків. В XV – XVI століттях Трускавець переходить у державну власність, згодом адміністративно належить до Дрогобицького староства. У XVIII столітті у Трускавці були дві церкви, це теж є новина для тих, кому не байдужа історія Трускавця. Леонід Володимирович привідкрив таємницю, що він трудиться над написанням давньої історії Трускавця і сподівається, що вона побачить світ в 2011 або ж 2012 році.
Декан істфаку теж розповів про історіографію історії Трускавця, про бібліографію, зокрема про книгу Олега Реги про церкву святого Миколая як духовну перлину Трускавця (її він оцінив як серйозну публікацію, виважену та потрібну), про нариси історії міста-курорту авторства покійного Ореста Мацюка разом із Іваном Скибаком та Зеноном Гузаром, про нариси покійного Ярослава Ісаєвича в радянському виданні «Історії міст та сіл УРСР», про нариси Романа Пастуха, про книгу львівської дослідниці Христини Харчук «Архітектура курортної забудови Трускавця кінця ХІХ – І половини ХХ століття», про нещодавно видану книгу Станіслава Славоміра Ніцеї «Кресове труймясто» польською мовою, перший відгук на яку професор Тимошенко прочитав власне в нашому «Трускавецькому віснику». Це польське бачення історії Трускавця і ця книга має право на існування, так само як і єврейське бачення, зазначив професор. А книгу отця Олекси Пристая Леонід Тимошенко назвав власне баченням історії курорту очима українця, баченням зсередини і висловив велике задоволення, що нарешті ця книга стає доступною широкому загалу.
Література і священики
Не забуваймо, що Олекса Пристай не був фаховим істориком, проте його книга має колосальну історичну цінність як свідчення очевидця. Воно ще більш вірогідне хоча б тому, що Олекса Пристай був особою духовного сану – священиком греко-католицької церкви. Не був отець Олекса і фаховим літератором, але багато хто із теперішніх письменників-графоманів могли б йому позаздрити, бо не кожного твори так хочеться читати, як твір о. Пристая. А властиво в українського народу і є той феномен, що письменників-священиків у нас дуже багато. Цим не може похвалитися жоден інший народ. З цієї думки розпочав свою розповідь-доповідь професор Зенон Гузар, відомий франкознавець, якого слухали присутні, затамувавши подих.
Починаючи від митрополита Іларіона, першого українця на митрополичому престолі, а закінчуючи теперішніми священиками, український народ особи духовного стану повчали словом не лише мовленим, а і писаним, друкованим, яке зберігається віками. Серед відомих письменників-священиків професор Гузар назвав Клима Смолятича, Дмитра Туптала, плеяду авторів часу полемічної літератури, зокрема відомого всім нам Івана Вишенського, розповів про священика, який служив у Славському, на карпатських верхах, а саме про Миколу Устияновича, автора відомих «Верховино, світку ти наш» і «Гей, браття-опришки». Повість «Страсний четвер» цього поета і письменника, де йдеться про козаків і про Велику Україну, свідчить, що священики були двигуном народного руху, оберегами національної самосвідомості, сторожами великої справи самостійності та соборності.
А славнозвісна «Руська Трійця»! Хіба не вчилися в духовній семінарії Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький? З Літині в Дрогобицькому районі походять предки Богдана Лепкого, чий батько, о. Сильвестр Лепкий, теж був літератором, писав під псевдо Марко Мурава. В цьому ж селі похований інший священик, Володимир Хиляк, який творив під псевдонімом Ієронім Анонім. А скільки ще прізвищ священиків, які творили літературу, є відомими тільки у вузьких колах літературознавців. На жаль.
Професор Зенон Гузар на завершення свого виступу розважив присутніх розповідями про іншого письменника, архімандрита монастиря в Чернігові о. Онуфрія цитатами із його збірки «Про людську природу» на морально-етичну тематику. До речі, після професора Гузара виступав згадуваний вище Іван Скибак, який теж на завершення дещо довгого виступу завершив його жартом від Чехова, що краще чекати поїзда на морозі 5 годин, ніж на випивку 5 хвилин, натякаючи на фуршет.
Інші моменти презентації
Отже, логічний ланцюжок презентації вимальовується такий – вітання Руслана Козира – виступ Миколи Походжая – коротка доповідь Галини Коваль – «Література та священики» професора Зенона Гузара – розповідь про життєвий шлях отця Олекси Пристая Івана Скибака – надзвичайно цікава та змістовна розповідь професора-історика Леоніда Тимошенка. Поміж цим вміла ведуча презентації Валентина Гук дякувала за виступ одним і запрошувала до слова інших, звертала увагу присутніх на те, як народжувався задум перевидання книги, як цей задум був втілений у життя, що ще планує подібного робити громадська організація, до якої пані Валентина належить. До слова було запрошено і секретаря міської ради Наталію Пономаренко, яка ідею перевидання споминів отця Олекси Пристая не хотіла віддати негідникам, в нечисті руки. Тут нам слід пригадати, що саме в нашому «ТВ» вперше появилося звернення Наталії Анатоліївни відносно справи перевидання книги, але всі ми добре знаємо, як не люблять розлучатися зі своїми грішми багаті люди. Секретар ТМР подякувала Руслану Козиру за те, що він її мрію втілив у життя. Після неї зі зворушливим виступом до присутніх звернулася вчителька Зоряна Процишин.
Голова історико-краєзнавчого клубу «Сива давнина» Микола Іваник, в минулому (сподіваємося, що і в майбутньому) депутат міської ради, розповів про проект, яким він займається спільно з Ігорем Ліщинським та іншими небайдужими людьми. Пан Микола запросив до слова онуку та правнука отця Олекси – Марію та Юрія Прохаськів зі Львова. Пані Марія, донька Богдана, середущого сина отця Олекси розповіла про родинне дерево. Найстарший син отця Олекси Тарас загинув в «трикутнику смерті» на Поділлі, доньки Наталія, Мирослава, Оксана зазнали різних поневірянь – Австрія, США, Львів, в декого навіть були неприємності через те, що «дідунцьо Олекса» написав свої спогади. Напрочуд інтелігентною та вишуканою була як сама мова, так і весь короткий виступ правнука отця Олекси Юрія Прохаська, який говорив і від себе, і від імені свого теж відомого брата Тараса з Івано-Франківська, який не зміг прибути на цю презентацію. Виступ п. Юрія Прохаська, прямого нащадка отця Олекси був останнім виступом на презентації. Після цього Руслан Козир запросив присутніх до їдальні єпархії, де гостей чекав фуршет. Ага, нагадаємо ще, що на самому початку презентації книга отця Олекси була роздана всім безкоштовно, ці книги потраплять і в бібліотеки, і в школи міста.
Не можемо оминути і тих, хто не виступав, але був присутній на презентації. Думаємо, що ніхто не образиться, якщо за когось не згадаємо. Отже, тут були окрім всіх названих вище і отці Михайло Бучинський, Володимир Боднарчук, Петро Івасівка, депутати-друзі Ігор Пілько, Ігор Нич та Петро Іванишин, голова «Фронту змін» у Трускавці, професор філософії Валентина Бодак, директор Єпархіального музею Тарас Шафран і музею історії міста Любов Константинова, журналісти Любомир Поливка, Василь Кирилич, Ольга Куц, Володимир Ключак, краєзнавець Роман Пастух, підприємець та громадський діяч Леся Дідик, директор «Народного Дому» Олена Соляник, архітектор Володимир Кушнір, викладач Василь Петранівський.
Розмова в неформальній обстановці під час фуршету мала бути темою наступного підрозділу, але в останній момент ми вирішили, що про речі, які чуєш за столом, краще не говорити, а зберігати їх у своєму серці. Благословення на початку фуршету від отця Михайла Бучинського, цього прекрасного душпастиря зі стебницької церкви Різдва Пресвятої Богородиці та редактора газети «Жива вода», напевно дійшло до небес, бо розмови були задушевними, щирими, потрібними і такими, з яких можна робити певні висновки.
Отець Олекса Пристай повернувся в Трускавець на 66-й рік після своєї смерті. Повернувся у книзі, яку писав для нас із вами. Прочитаймо її, адже воно того варте. І ми побачимо Трускавець таким, яким ще не бачили, він стане нам ще ближчий, ще рідніший, цей наш Трускавець.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень