Так-так, жодної помилки в назві книги немає. Не «бесіда», а саме «бисіда», бо книга написана не українською літературною мовою, а бойківським діалектом. Мова йде про книгу Катерини Бойко-Сікори та Любомира Сікори, презентація якої відбувалася в перший день літа в центральній міській бібліотеці Дрогобича імені В`ячеслава Чорновола.
Любомир Сікора – особистість непересічна і неоднозначна. Я мав честь познайомитися з ним на одному із засідань Дискусійного клубу Дрогобича в 2012 році. Цей чоловік, який на той час був депутатом Дрогобицької районної ради від «Фронту змін», привернув мою увагу не лише зовнішністю, але і своїми висловлюваннями. Якщо в його бесіді не зважати на певний наліт зверхності та навіть цинізму, то в ній вчувається глибинна думка, проста і мудра як сам народ.
Любомир Сікора – інженер-конструктор за фахом і архітектор – за покликанням. Він – голова Всеукраїнського громадського об`єднання «Бойківське етнологічне товариство», хрещений батько газети «Франковий край» та її дописувач, активний громадський діяч. Доля Любомира Сікори була непростою, як і доля його брата Михайла, який зараз є головою Дрогобицької районної ради. Робота на виробництві, згодом в колгоспі, а пізніше відстоювання інтересів селян в органах влади – брати завжди мали спільну позицію в цьому питанні. Обидва брати Сікори – уродженці Гаїв Нижніх, села, в якому бойківська бесіда лунала у всій своїй красі та повноті.
Презентацію книги «Жива бисіда» проводив професор Микола Зимомря (Дрогобицький педуніверситет імені Івана Франка – далі ДДПУ).
– Любомир Сікора збагнув, що глибини людського життя знаходяться не в битві цивілізацій, а в культурі – слові, яке пов’язане з поняттям культу, – каже професор Зимомря. – Ми живемо в умовах, коли наша культура дещо зміліла. Руська культура відзначалася феноменом диглосії, якого не мав жоден народ Європи. Одна мова – два голоси… В бойківській говірці міститься багатство диглосії.
Немає нічого дивного в тому, що така книга виходить не в центрі Бойківщини (гірські райони Львівщини), а на її окраїні, на Дрогобиччині. Прецінь Франко теж народився і виріс на бойківському Підгір`ї, але став першим, хто спробував зібрати, систематизувати та видати народну мудрість (пісні, приповідки, легенди та історії) бойків.
Дві години тривала презентація книги, але все одно часу не вистачило, щоб змогли виступити всі, хто мав що сказати і хотів це зробити. Серед тих, хто сказали добре слово про книгу, про феномен бойківського діалекту і про самого пана Любомира Сікору – професори з Дрогобича, Львова та Києва, літератори, діалектологи, представники влади та духовенства.
Серед тих, хто висловлював рефлексії на тему нової книжкової позиції – отець Іван Гаваньо (УГКЦ), який благословив присутніх на зібранні, доктор філологічних наук, діалектолог, професор Зіновій Бичко, декан філологічного факультету ДДПУ, доктор філологічних наук, професор Василь Винницький, член правління Спілки письменників України, поет Василь Кузан, журналіст Віктор Кирій, кандидат філологічних наук Стефан Сеньків, журналіст та самобутній талановитий поет Богдан Британ, колишній голова Дрогобицької РДА, голова Асоціації «Дрогобиччина» та односельчанин братів Сікорів Михайло Кравець, доктор філософії Богдан Завідняк, голова Дрогобицької організації Спілки композиторів України, професор Володимир Грабовський, а також професор та громадський і політичний діяч Костянтин Іваночко, який виріс у бойківському краї та працював у різних куточках Бойківщини.
Про свою покійну маму, яка була непересічною жінкою і пам`ять про яку дала пану Любомиру натхнення написати книгу «Жива бисіда», розповів брат автора Михайло Сікора. Світлої пам`яті Катерина Бойко-Сікора прожила на світі Божому 86 років (1924-2010) і саме її оповіді лягли в основу першої частини книги «Жива бисіда». Це різні історії та філософські роздуми, які передають нащадкам глибинну мудрість народу – мудрість, яка віками передавалася виключно в усній формі, а Любомир Сікора став першим, хто вводить її в літературне середовище. Натомість друга частина книги – це пармії та фраземи, а це, за висловом Костянтина Іваночка, сугестія інтелекту та духу. В другу частину книги ввійшов також словник бойківських слів з транскрипцією та транслітерацією.
Серед тих, хто були на презентації, але не дочекалися свого виступу через брак часу – знані на Дрогобиччині і поза її межами люди. Подаємо їх імена та прізвища без титулів, адже це відомі краєзнавці, науковці, журналісти, громадські діячі – В`ячеслав Умнов, Олег Баган, Петро Сов`як, Роман Пастух, Іван Швед, Сергій Матійко, Надія Козар, Микола Михайлик-Розмахайло, Євген Мельник та інші.
Напевно, найбільш очікуваною частиною презентації книги було зачитування уривку з неї самим автором, Любомиром Сікорою. Барвиста бойківська говірка (інваріант з Гаїв Нижніх) у виконанні пана Сікори плила як вода, то наростаючи, то стишуючи свій хід. В тій живій бесіді був смуток за тим, що минуло і вже не вернеться, за тим, що лежить десь глибоко в серці і проривається наверх, але свідомість не дозволяє випустити той пласт. Уривок з оповідки про пана й козопаса був дуже добрий, але знаємо, що там є значно веселіші історії, є такі перли, що направду вартувало би мати собі таку книжку вдома. На жаль, придбати книгу змоги не було, тож сподіваємося, що автор не пошкодує нам її подарувати 🙂
Напевно, не всім цікава бойківська тема та бойківська говірка, тому далі не будемо розхвалювати книгу «Жива бисіда» та її автора. Похвалимо самі себе – у свій час автор цих рядків теж займався тематикою живої бойківської бесіди і навіть уклав міні-словник говірки з села Ямельниця на бойківській Скільщині. Ознайомитися зі словами, які зараз у переважній більшості вийшли з вжитку навіть в селі, можна за посиланням http://jamelnycia.io.ua/s204582/yamelnicka_govirka_ta_yamelnickiy_slovnik
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень