Сучасний філософ Ігор Ткач якось розпочав дискусію: “А як же крадуть в Україні?” І виявилося: в Одесі крадуть з гумором, у Харкові – по-дебільному, у Києві – по-дорослому, у Львові – патріотично, у Дніпропетровську – кошерно, у Сумах – якось так. А як крадуть у вас?
Майдан переміг. Влада змінилася. А на місцях красти не перестали. У грабіжництві велику участь приймають депутати місцевих рад.
Звідси – тема для розмови.
Усі узагальнення неправдиві. Однак, вони необхідні для того, щоб визначити проблему чи зрозуміти процес. От, напередодні місцевих виборів цікаво – а чому йдуть в депутати?
Ну, дехто – щоб допомагати громаді. Таких мало. Часто це патріоти України і своїх міст. У більшості своїй – не професіонали. Так, покричати на сесії. А стосовно розуміння, наприклад, бюджетних процесів – тут важче.
Велика група депутатів – це люди з амбіціями. Депутат – це статус. Але при умові, що депутат в адекваті і професіонал хоча б у якійсь галузі. І без схильності до корупції. Такий депутат – цінна знахідка.
А пасіонарність без адеквату – це знахідка для тих, хто вміє маніпулювати.
Велика група депутатів – це кнопкодави. Лідер вписує у списки тихих і своїх. Кнопки нажимати – як дядя скаже.
В каденції 2010 року багато було місцевих бізнесменів, які депутатство використовували як засіб проти віджимання донецькими бізнесу. І велика група впливових і жулікуватих хлопців, які йдуть у депутати, щоб “сісти на тему”.
Зараз усі кинулися боротися з корупцією при державних закупівлях. Як експерт, який працював у проектах МФ “Відродження”, Єврокомісії, NED з 2010 року, стверджую – корупції при закупівлях із застосуванням тендерних процедур при нинішній владі стало значно менше.
Та й навіщо тягнути з бідного бюджету? У місцевих депутатів є багато інших тем для застосування кримінальних талантів.
Найпростіша схема-годувальниця партійних кадрів на місцях – це індивідуальне житлове будівництво (ІЖБ). Виявляється, будь-хто з громадян може прийти і написати в мерії заяву: “Набридла квартира – дайте 10 соток землі – буду будуватися”.
Тільки ж простим смертним ніхто не дасть. Землі, скажуть, вільної немає. А депутатам – знайдуть. За півроку оформляєте земельну ділянку – на кума, свата чи брата. Продаєте – ціна ділянки в обласних центрах і в залежності від близькості до центру міста коливається від 5 до 50 тисяч доларів – і потім чесно відстоюєте інтереси простих людей.
Ну навіщо “пиляти” бюджет, якщо є “цивілізовані” схеми віджиму грошей у людей?
Наприклад, група товаришів ідуть у раду, бажано від різних впливових політичних сил. “Сідають” в комісію по транспорту. Роблять “під себе” положення про конкурс на перевезення в маршрутках, платять меру, чи хто там “смотрящий”, визначену суму, виграють конкурс – і спокійно підвищують ціни. “Піпл хаває” і платить.
Нема потреби щось тягти з бюджету. Ми чесні депутати!
Як варіант – осідлати місцеві ЖЕКи. Люди платять за послуги. Гроші не бюджетні. А в ціну послуг ви включаєте цікаві теми – і з цього чесно живете, актуючи роботи, які не робилися.
Наприклад, ЖЕК, який має в своєму складі юридичний департамент, може витратити на юридичні консультації мільйони. А потім ці хлопці сміливо і безкомпромісно борються з корупцією лікарів у лікарнях, чи при закупках картоплі у школи. Приймають рішення в інтересах громади. Цілуйте їм руки. Вони свій безцінний час присвячують людям.
Просто мало хто знає: найбільше корупції не у видатковій частині бюджету – а в дохідній.
Гроші в бюджет часто просто не доходять. Ось прості схемки.
1. У нас усі “за радянську владу – але у сусідньому селі”. Усі клянуть недолугість і корумпованість уряду. Але мало хто з бізнесменів спішить платити податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) чесно. А це 150 гривень з кожної тисячі.
Уявляємо схему. Депутат, якому належить маршрут у місті з 50 маршруток – чесно і “по білому” платить водіям середньо-українську зарплату в 3 тисячі. Хоча вам будь який водій маршрутки за чаркою розкаже, що він живе не з цих грошей, а має зверху ще 3-6 тисяч кешем.
Рахуємо. З трьох тисяч зарплати в різні бюджети сплачується 450 гривень. А з 50 маршруток – це 22.500 гривень. І стільки ж, або більше – не оплачується. З одного маршруту місто недоотримає понад 300 тисяч гривень. А скільки маршрутів у вашому місті? Цілуйте руки депутату. Він 9-го травня ветеранів безкоштовно возить. Просто він за простих людей думає.
Тільки втрати по ПДФО до бюджетів таких міст, як Суми, Житомир, Рівне, Херсон – це десятки мільйонів гривень.
2. Інша класна схема – податок на землю. Так, згідно закону податок має сплачуватись. Але певні об’єкти можуть мати пільги.
Пам’ятайте, якщо вам хочеться плакати від зворушення – вас дурять. Наприклад, у Сумах державне підприємство “Сумихімпром” контролюється менеджментом Фірташа. Підприємство, звісно ж, збиткове. І ось керівник приходить на сесію міськради. Починає жалітися. Говорить, що якщо підприємство стане, без роботи залишиться чотири тисячі людей. А у них сім’ї, діти. Хто ж їх годуватиме?
Депутати міськради зворушені. Вони дають підприємству скромну орендну пільгу в 50%. І міський бюджет втрачає 11 мільйонів гривень у дохідну частину. І ця схема донедавна успішно діяла. Ну, це – державне підприємство. А уявіть – у Харкові, де пільгу могла отримати АЗС? Ну, можуть же?
Для різних міст різні втрати від цих схем. Але завжди це – десятки мільйонів. А вам розкажуть, що в бюджеті грошей нема.
3. Особливо цинічною є схема по відчуженню майна і землі під цим майновим комплексом.
Наприклад, депутат наклав око на якесь приміщення. Під ним є земля. Але нарізати цю землю можна із зайвими сотками. І управління комунального майна дорізає цю лишню земельну ділянку. Усі обрахунки і акти – за рахунок бюджету. І коли депутат приватизує майновий комплекс – земля дістається йому “на халяву”.
4. Приватизувати майно за копійки – це масштабні проекти. Остап Бендер відпочиває.
Троє жуликів створюють громадську організацію. Наприклад, художників. І заявляють, що хочуть вчити дітей малювати. Для цього їм потрібне велике і світле приміщення у центрі міста. Бажано – дореволюційної побудови. Ви зворушено плачете від того, які ці депутати молодці, як вони про діток дбають.
Ви щиро сердитеся на тих громадських діячів, які противляться передачі громадській організації художників приміщення в оренду на пільгових умовах. Як можна? Це ж для дітей.
А далі банально. Через півроку добрі спонсори роблять євроремонт приміщення. Громадська організація на законних підставах виходить на приватизацію приміщення, як така, що здійснила поліпшення. Оцінюється приміщення за остаточною балансовою вартістю. Тобто – чим старіше приміщення – тим воно дешевше коштує. Рада голосує за приватизацію. Тисяча квадратних метрів у історичному центрі викупляється за ціною двокімнатної квартири. Ще через півроку – там відкривається ресторан. Але не смійтеся. Для того, щоб чарка йшла – там на стінах натюрморти. Як і обіцяно.
Втрати у містах від таких оборудок – десятки мільйонів щороку. Чим більше місто – тим більше втрат.
* * *
Але, на жаль, не усім депутатам вистачає совісті не віджимати гроші лише на шляху до бюджету. І тоді дійсно – доводиться придивлятися до бюджету.
Тим більше, якщо існують дві рівновеликих задачі. Перше. Треба переобратися. Друге – треба заробити грошей і на вибори, і на пожить.
Для того, щоб переобратися – потрібно робити щось таке, щоб видно було. Щоб люди бачили.
Тут Уряд і Верховна Рада місцевим депутатам зробили подарунок. Зміни в Бюджетний кодекс, а саме освітня і медична субвенції, зміщення деяких акцизних податків до місцевих бюджетів привели до того, що бюджети розвитку міст обласного підпорядкування збільшилися в рази.
Бюджет розвитку міста Суми у 2015 році збільшився, у порівнянні з попереднім, з 60 до 230 мільйонів. У чотири рази. Така ситуація скрізь. Вільних грошей у міських бюджетах стало більше. У містах мільйонниках – мільярдні бюджети розвитку.
Так ось. “Щоб люди бачили”. Якщо ви вкинете гроші в капремонти колекторів, мереж, водостоків – цього ніхто не побачить. І не оцінить величі місцевих депутатів та урядовців. Тому треба більше красивих фасадів, доріг, фонтанів, клумб і дитячих майданчиків.
Тільки навіщо ще проводити тендери? Наприклад, приймаються зміни до бюджету. З’являється мільйонів двадцять на благоустрій внутрішньодворових доріг. Асфальтний завод працює на повну потужність. І тоді приходить смілива ідея. Мостити двори тротуарною плиткою. Красиво. Але ж двадцять мільйонів – це тендер? Та ну! Кожен двір це окремий лот. По 990 тисяч. А тендер – від мільйону. Двадцять один двір – двадцять мільйонів.
Причому двори вибираються точково. По-перше, тільки в округах депутатів, наближених до центру прийняття рішень. По-друге, людям у сусідніх дворах можна сказати: проголосуєте за нашу веселу команду – наступного року буде і на вашій вулиці свято. І нікому діла нема до того, що плитка без спеціальної подушки, покладена всупереч будівельним нормам – наступного року розвалиться, і перестеляти доведеться ті самі двори.
По-третє – замовлення віддається лише своїм. Адже заробити можна двічі: на виготовленні плитки і на її укладанні. І кругом поставити скромну маржу у 20%. Фірма чесно заробляє. А те, що вона пов’язана з якимось депутатом – так то вам здалося. У Сумах, наприклад 15 мільйонів гривень на облаштування дворів освоїла одна контора.
Тендер, звичайно, не панацея. Але явне уникнення тендеру має бути натяком правоохоронцям.
Однак і з тендером можна трішки заробити. Наприклад, дивитесь документацію по закупівлі курятини в школи. Дивуєтесь, чому курятина на 20% дорожча ніж на ринку. Відповідь проста – а ніхто з меншою ціною на тендер не подався. Ця й була найменшою. Інші просили більше. І все. Розпорядник коштів умиває руки.
Сміливо можна завірити громадян України – схеми приблизно однакові і на Сході і на Заході, і на Півдні. Мери різні. І депутати теж. А схеми схожі.
Що робити?
Але щоб дійсно навести порядок в місцевих бюджетах – потрібен постійний, щоденний громадський тиск. Там, де влада під прицілом – крадуть менше і бюджети прозоріші.
У Сумах днями відбудеться форум громадської ініціативи “Нам тут жити”. Ми збираємось презентувати просту і зрозумілу схему громадського супроводу бюджету. По-перше, це прийняття бюджетних регламентів. По-друге – це повна публікація на сайтах мерії усього комунального майна та землі. По-третє – тотальний контроль за будь якими спробами відчуження майна.
Таким чином, лише це дасть змогу довести до бюджетів таких малих обласних центрів як Суми, Тернопіль, Рівне, Луцьк і їм подібних – десятки мільйонів гривень.
Що стосується видаткової частини бюджету – то тут просто. Бюджет міста – це як бюджет сім’ї. Як розподіляються видатки в нормальній сім’ї? За принципом ранжування.
1. Безпека. Щоб замок у квартирі був надійний. Щоб зі стелі не текло. Щоб злив на унітазі працював. Ці витрати – першочергові. Рішення приймаються без роздумів.
2. Розвиток потенціалу сім’ї. Передусім діти. Їх освіта, виховання. Нормальні батьки на репетиторів дітям грошей не жаліють. На гуртки теж.
3. Здоров’я. Якщо у вашого тестя інсульт – ви кидаєте усе і витрачаєте кошти на ліки. Бо так треба.
4. На бажання. Коли в сім’ї усе гаразд, ви думаєте про шубу дружині і поїздку в Єгипет. А не тоді, коли діти голодні.
На жаль, у місцевих бюджетах усе навпаки. На першому місці – фасади. Те, що помітно. На нові фонтани і тротуари. А не на комунікації, технології, нові томографи в лікарні і футбольні майданчики для дітвори. На жаль.
У передвиборчий період, коли і діюча місцева влада і потенційно нові команди білі і пухнасті, готові обіцяти що завгодно – потрібно примусити їх намалювати на своїх знаменах наші гасла про доступні бюджети, на які можуть впливати громадські експерти і прості громадяни.
Тоді стане ясно, що в першу чергу треба переводити котельні на ефективне паливо, щоб платити за газ менше, утеплювати фасади шкіл. Власне – займатися безпекою і живучістю міст. Потім усе, що розвиватиме дітей. Усе, що захищатиме старість.
При підготовці бюджету усі виписують свої “хотюнчики”, влада спільно з громадою їх обговорює, ранжує за значимістю і прозоро фінансує.
Це дещо ідеалістично виглядає. Але, принаймні, спробувати треба.
Що має бути, щоб це сталося?
Ну банально – треба вибирати правильних людей.
А у нас, на жаль, люди голосують за бренди. Наче Юля, Петро чи Арсеній приїдуть вирішувати місцеві проблеми і особисто вкручувати лампочки в під’їздах. Треба вчити людей.
А поки що… Інших виборців у нас немає.
Віктор Бобиренко, Бюро аналізу політики, Суми, спеціально для «Української Правди»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень