Інтернет-видання «Трускавецький вісник» ввірвалося в інформаційний простір Трускавця та наробило багато шуму і переполоху. Проте мало кому відомо про те, що на початках його існування це був проект однієї людини, яка не мала ні матеріальних, ні людських, ні інших ресурсів, щоб займатися цією справою. І от на сьогодні маємо те, що маємо. Про вибори, про майбутнє «Трускавецького вісника» та про інші цікаві речі сьогодні ми спілкуємося з головним редактором вісника Володимиром Ключаком.
– Володимире Михайловичу, ваш вісник – передвиборчий проект? І чи існуватиме він після 1 листопада 2010 року?
– «Трускавецький вісник» побачив світ 15 серпня 2008 року. Фактично, тоді побачило його всього кілька (навіть не десяток) людей, це був один листочок формату А4. З мене тоді посміялися і ніхто не гадав, що з цього щось вийде. Але я людина наполеглива і почав не тільки випускати цей листочок з новинами для себе, але і розсилати по електронних скриньках, в тому числі по всіх туристичних фірмах. Моїм вісником зацікавилися на сайті www.turportal.org.ua і почали розміщувати його як окрему сторінку. Таким чином від початку вересня 2008 року «ТВ» вже був в Інтернеті. А з жовтня цього ж року (2008) мій вісник розміщується і на сайті «Про Трускавець», принаймні більшість матеріалів. Це відповідь щодо того, чи це передвиборчий проект, адже всі ви знаєте, як далеко було ще тоді до виборів.
Я не можу сказати, в якому форматі буде існувати вісник надалі, маю інформацію про плани тиску на мене щодо його закриття. Та навіть якщо закриють вісник, моїм шляхом підуть інші і в Інтернеті буде свобода слова, в тому числі на трускавецьких теренах. Втім, маю багато пропозицій і від інших Інтерент-ресурсів, друкованих газет, так що думаю, що не пропаду. Але вісник хотів би все-таки втримати, бо знаю, що для Трускавця він потрібний і трускавчани вже звикли до нього.
– Від палкого прихильника БЮТ ви стали різким критиком цієї політичної сили? Чому?
– Я не згідний із тим, що я став якимось ворогом БЮТ, я взагалі стараюся не наживати собі ворогів, а здобувати щораз більше нових друзів. Приклади того, як толерантно на нашому віснику ми ставимося до тих, хто в різний час «наїжджав» на вісник, а це представники дуже різних політичних сил міста, є показовими. Ми готові до співпраці зі всіма, але не потерпимо тиску з чиєї-небудь сторони.
Щодо БЮТ, то в мене з цим періодом мого життя пов’язано багато хороших спогадів, я вітаюся, спілкуюся фактично зі всіма моїми знайомими тодішніми і теперішніми бютівцями. Мені дивно, коли хтось говорить, що я критикую БЮТ, адже це не так. Я вважав, що партія йде не туди, куди потрібно і що не все гладко. Щоб не робити скандалів, я пішов тихо-мирно і нікого не зачіпав і не ображав. Інше діло, що інколи доводилося реагувати на наклепи та безпідставні звинувачення, але я залишаю за собою це право завжди.
– Ви тепер є членом іншої партії?
– Ні, я не є членом жодної партії і це робить мене направду вільною людиною. Хоча знаю багатьох керівників партійних осередків у Трускавці, простих членів різних партій, зі всіма вмію знайти спільну мову, бо я людина неконфліктна. На цих виборах я балотуюся від партії «Відродження» і хочу принагідно подякувати її керівництву у Трускавці за надану мені свободу дій. Я вважаю, що політичні проекти під лідерів стануть колись в Україні історією, а майбутнє не так за партіями, як за громадськими організаціями. І ще хотілося б, аби громада була більш активною в житті міста, а не тільки активізувалася перед виборами, делегувала повноваження депутатам і знову в сплячку. Так не повинно бути.
– Ви ж розумієте, що шанси у вас стати депутатом не такі вже й великі…
– Шанси є в кожного. В мене не було жодних шансів видавати власну газету, бо не було на це коштів. Я почав видавати Інтернет-газету і досяг, гадаю, успіху в цьому. В мене не було шансів як безробітному та чужому в цьому місті (на постійно в Трускавець я переїхав восени 2006 року) – ні познайомитися з трускавецькою елітою, ні знайти високооплачувану роботу, ні реалізувати свої здібності. І все ж я цього досяг. Хоча я не знайшов для себе роботу в школі, але маю іншу, не менш цікаву, я знаю багатьох достойних людей у місті і вони знають мене, принаймні чули про мене. Нема виходу – це твердження не для мене. Моя надія – Господь і я надіюся на Нього. Якщо я маю бути депутатом – я ним буду.
– Ви часом не баптист, бо дуже часто ви згадуєте про Бога?
– Мені на це звертав увагу ще п. Руслан Козир, коли ми з ним спілкувалися після першої розгромної статті про нього, це було в листопаді 2009. Я не призиваю надаремно ім’я Бога, просто я намагаюся жити так, як мене навчили мої родичі та так, як вчить нас Свята Католицька Церква і Біблія. А відносно протестантів, то я знаю багатьох із них, подібно як і православних вірних і вважаю, що ми, католики, маємо разом з ними думати про глобальні загрози та про те, що нас об’єднує, ніж те, що різнить. Така моя відповідь на ваше запитання.
– Ви самі сказали, що ви порівняно недавно переїхали до Трускавця. І отак зразу хочете в депутати?
– Я не хочу в депутати, я бачу, що в депутатському корпусі вкрай потрібні такі люди як я. Звичайно, там потрібні і заможні люди, керівники санаторіїв, бізнесмени, особи досвідчені, старші люди. Але згадаймо – ситий голодного не розуміє. Той, хто не відчуває на своїй власній шкірі проблем, які стоять перед містом, може говорити про них, але навряд чи старатиметься їх вирішувати як свої власні. Я добре знаю ці проблеми, бо знаю, що це є жити в багатоповерховому будинку, знаю, як працює (вірніше, робить видимість, що працює) наше комунальне підприємство і як обманюють міського голову керівники різних служб, рапортуючи, що «все гаразд».
Не все гаразд у Трускавці, але не потрібно перекладати відповідальність на одну людину, а визнати, що вона мусить бути колективною. І розпочати ці проблеми вирішувати потрібно теж спільно, бо один в полі не воїн, хоча інколи і один у полі воїн.
Я знаю, що потрібно для Трускавця. Це нова стратегія розвитку міста-курорту, це включення земель сусідніх з нами сіл до складу нашої території, це прозорість та відкритість влади, яка ще не є достатньою як на ХХІ століття. Повірте, що я не буду пхатися туди, де я некомпетентний, як це інколи пробували робити деякі депутати. Але там, де я знатиму напевно, що і як, я не мовчатиму і не закриватиму очі.
– Ви не боїтеся робити такі сміливі заяви?
– Білоруси мають гарну приповідку «Нє надо нас ужо пужать, ужо пужатиє». Це означає, що не треба нас лякати, ми вже лякані. Я завжди відповідаю за свої слова і якщо виявляється, що я неправий, я завжди готовий вибачитися. На відміну від багатьох наших політиків. Гроші є цінність, але ними не виміряєш багато чого – любов, здоров’я, честь, гідність, щастя. Мене пробували купити, навіть пропонували гроші, щоб я закрив вісник, я ж на це не пішов. Мені погрожували, інколи шантажували. Я пішов з БЮТ тільки тому, що хтось через когось намагався вплинути на мене, щоб я забрав із сайту не мою статтю «Трускавецька мафія». Її на сайті нема по сьогодні, хоча я не вважаю, що я тоді програв. Це було потрібно, щоб зрозуміти, хто є хто. Повертаючись до вісника, пригадаю, що на початку нашим девізом було «Справедливість є, за неї варто боротися», після цього випадку гасло змінилося. Хто володіє інформацією, той володіє світом – це принцип, який нікого не дратує і який залишається актуальним.
Я знаю, що в будь-який момент я можу впасти жертвою певних інтриг, обставин, можу бути «замовленим». Але чи це принесе радість та щастя комусь і чи не обернеться для них лавиною горя? З багатьох випадків свого життя я зробив висновок – хто пробує мені чи моїм рідним зробити якесь зло, має потім ні з того ні з сього такі проблеми, що краще було б йому мене не зачіпати. Хочеться вірити, що це не пов’язане з моїми колишніми захопленнями.
– Якими?
– Знаєте, переважно добрими християнами стають ті, хто такими не був до того. Я пройшов у житті період навернення, а всі захоплення, які були до цього, залишив у минулому. Серед них багато заборонених релігією, яку я сповідую, тобто католицизмом. Магія, ворожіння, езотеричні практики – це все від нечистого.
– Змінимо тему. Чому ви вирішили дати інтерв’ю перед виборами, це такий хід?
– Зовсім ні. Після виборів все може бути. Наразі я використовую можливість донести свої думки через Інтернет до всіх, кому вони цікаві. В моїх планах багато різних хороших проектів, які я збираюся втілювати в життя після виборів. Серед них посилення співпраці з кількома виданнями обласними та всеукраїнськими («Католицький вісник», «Kurier galicyjski»), а також із зарубіжними партнерами, з рядом місцевих газет. Окрім того, планую нарешті докінчити написання коротенької історії мого рідного села Ямельниці, залишилося зробити найважче – описати історію ІІ половини ХХ століття. А ще ж щось треба робити з багатьма своїми віршами, піснями, іншою творчістю, етнографічними записами, бо не хотілося, щоб це залишилося тільки в одному екземплярі на папері в рукописі. Планую робити і ряд проектів для Трускавця, співпрацювати по промоції міста з різними політичними силами, неполітичними структурами.
А ще тому роблю це інтерв’ю перед виборами, що хочу звернутися до мешканців міста зробити свій правильний вибір. Для мене це важливо – донести свою думку до громади і відчути її підтримку. Звичайно, я міг би зараз агітувати типу «Голосуйте за партію «Відродження», № 22 у списку» або ж «Наш вибір – Лев Грицак!». Але я свідомо утримуюся від агітації. Нехай люди обдумають і самі вирішать, якої долі заслуговують вони, їхні діти та онуки.
– Як проходить день виборів традиційно для вас?
– Для мене це звичайний день. Як і щодня, я встаю, миюся, голюся, молюся, снідаю. Оскільки це неділя, то йду до церкви. Інколи голосую перед Службою Божою, інколи після, це не принципово. В обід сплю, після обіду відпочиваю. А також допомагаю дружині в приготуванні їжі, заняттях з дітьми, вони люблять бавитися разом зі своїм татком. Для мене завжди на першому місці Бог, на другому – сім’я. Політика, як і гроші, робота, пристрасті, вже потім. Я ніколи після голосування не сиджу і не чекаю на результат зразу ж, щоб дізнатися першим. Я вірю, що всяка влада є від Бога і все, що не робиться – це на краще для нас. Мій оптимізм багато хто не поділяє, але я собі з того нічого не роблю.
– А ви вже колись брали участь у виборах?
– З 1998 року. На кожних виборах я був якщо не член дільничної комісії, то її голова чи заступник. Тому я знаю, як важко цим людям і звертаюся, щоб їх не «навантажували» інші в цей день, бо цей день для них – справжнє випробування. В депутати я йду вперше, сподіваюся перемогти.
Оскільки наша розмова затягнулася, то на кінець скажу, що вірю в мудрість трускавчан, вірю в правильність їхнього вибору і сподіваюся, що ці вибори будуть чесними, чистими та такими, що поставлять крапку в протистояннях і розпочнуть нову епоху єднання всіх нас заради спільної мети – добробуту трускавчан та розвитку Трускавця. І нехай нам допомагає в цьому Бог.
– Бажаю вам успіху, Володимире Михайловичу. Успіху в житті.
– Дякую.
Спілкувалася Мар’яна Прокопович
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень