Я добре пам`ятаю 2013 рік. Тоді Україну накрила бурхлива хвиля акції «Бойкот партії регіонів». Дуже похвальна справа, коли економічними методами народ висловлював своє «фе!» мордатим спонсорам режиму Януковича. Але… Бойкотуючи бізнес регіоналів, активісти забули про російський бізнес. На товари московського виробництва ніхто не ліпив наліпки «Бойкот!», ЗМІ оприлюднювали списки товарів та послуг до бойкотування (приклад тут: http://protruskavets.org.ua/uvaha-os-povnishyj-spysok-tovariv-ta-posluh-do-bojkotuvannya-dyakujemo-andriyu-kosetskomu-za-doslidzhennya/), але в них були відсутні фірми сусідньої держави, котра потім стала агресором. Чи ж вже тоді, напередодні Революції Гідності, у когось був сумнів, що Янукович маріонетка Московії? Хіба доцільно братися виключно за знешкодження малих пристосуванців-боягузів, не чіпаючи головного ворога?
До речі, про це я писав ще 9 грудня 2013 року у статті «Люстрація forever» (посилання: http://protruskavets.org.ua/lyustratsiya-forever-abo-piketuj-ne-piketuj-rezultatom-bude-schos/). Бо будь-який бойкот має бути продуманий, а будь-яка хвиля народного гніву має бути спрямована в ворога №1, а не його замінника. Замінником, на якого в 2013-2014 рр. впав народний гнів, була партія регіонів, а головним ворогом – той, що й зараз, себто Московія.
Сьогодні, в 2018, можна провести певні паралелі до 2013 року. В соціальних мережах, та і в суспільстві загалом, оголошується певний бойкот чинному Президенту України. Петра Порошенка хочуть зробити основним винуватцем затяжної війни на Сході, звинувачують у наживі на війні, у кумівстві та призначенні на важливі державні посади явних непрофесіоналів, хоча б таких як Луценко, Аваков, Турчинов. Людей з його команди звинувачують у махінаціях, а його самого в диктаторських замашках, дбання в першу чергу про особисті меркантильні інтереси, а не про державні. Ланцюжок звинувачень можна продовжувати, кожен міг би додати щось своє.
Я явно не прихильник Порошенка. Хоча б тому, що у Трускавці намагаються його вибілювати люди з оточення Козира, а щодо них та їхнього фінансування у мене особисто сумніву немає. Для мене це та ж Московія, котра вбиває наших людей тайно і явно, поодинці та групами. На жаль, міжнародний терорист №1 Московія міцно запускає свої щупальця, в тому числі і в невеликому, але значному в багатьох аспектах місті-курорті.
Так от, не будучи прихильним до Петра Порошенка як до політика, потрібно визнати, що не він є ворогом №1. Не він! Все-таки в 2014 році його обрав український народ, причому більшістю голосів в першому турі! Якщо Порошенко програє вибори в 2019 році, і буде проведене незалежне розслідування його діянь, і він буде визнаний винним у якихось правопорушеннях чи навіть злочинах, то він за це має відповісти. Але зараз він є Українцем №1, обличчям України в світі, тим, хто має єднати народ проти ворога. Зрештою, він є Головнокомандувачем нашої армії! Звинувачувати главу держави в час війни і не мати доказів його вини – це злочин. Принижувати людську гідність само по собі є аморально, а принижувати гідність президента рідної держави – це гидко та підло. Так і хочеться запитати: «На кого працюєте?».
Якщо немає пошани до влади, то чи може бути пошана від влади? Важко уявити, що президента держави можуть так знеславляти в США, Китаї, Франції, Чехії, Польщі. Якщо це хтось і робить, то переважно маргінальні сили, з якими ніхто не рахувався, не рахується і рахуватися не буде. А в нас? Кожен старається вдарити главу держави своїм бичем, кинути в нього камінь, вбити цвях, розпинаючи. А заслужено чи ні – про це не замислюються.
І ніхто навіть не подумає: «А що би я робив на його місці?». І «Чи міг би я щось зробити краще?». А дійсно, може на цьому посту хтось буде справлятися краще? То дочекаймося виборів, вони вже не за горами, та й даймо шанс іншій людині. Хоча б Юлії Тимошенко, тим більше, що вона готова скласти свої повноваження через 100 днів, якщо не виконає передвиборчих обіцянок.
Теперішнє українське суспільство з його «Розіпни!», «Не так!», «Зрада!», «Геть!» нагадує юрбу в Єрусалимі двотисячолітньої давності. Так само підбурюване, так само готове продатися за гроші чи посади, так само мінливе, непередбачуване, аморфне, яким легко маніпулювати. Замість єднатися навколо обраних ним же осіб, воно скидає з п`єдесталу за чиєюсь намовою чи підшептам і ставить туди негідників. Замість стабільності воно пропагує «козацьку вольницю», забуваючи чи спеціально замовчуючи про жорстку дисципліну серед козаків. Замість вдаритися в груди «Mea culpa!», воно з божевільними очима вдивляється в надуманих ворогів і вимагає їхньої смерті. А справжній ворог тихцем сміється та потирає руки.
Можна би писати ще дуже багато, можна б цитувати Шевченка, Франка та Симоненка, можна б розмірковувати, чи зміниться щось через рік чи десять. Але навіщо? Чи не краще просто якісно робити СВОЮ роботу на СВОЄМУ робочому місці і вносити свою малесеньку, практично невидиму, але ж яку важливу лепту у стабільність та розбудову держави? Навіть якщо не в розбудову, то хоча б просто в збереження…
Дім, розділений надвоє, не встоїться. Хто яму копає, той сам в неї впаде. Біда, коли сліпий веде сліпого. Камінь, який відкинули будівничі, стане наріжним каменем…
Поки Порошенко наш президент, маймо ж повагу до нього…
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень