/Про небезпеку реваншу, чітку особисту позицію, похід на вибори самовисуванцем і можливість знову повернутися на роботу у МОЗ/
Кандидат у народні депутати у 121 виборчому окрузі, заступник міністра охорони здоров’я з 2016 року Роман Ілик дав інтерв’ю Остапу Дроздову напередодні парламентських виборів.
– На дочасних парламентських виборах Ви балотуєтеся як самовисуванець. Чому?
– У 2012 році я був узгодженим кандидатом від опозиції. Мені добре відомо, що може у парламенті опозиціонер. Зазвичай, жорстке протистояння дуже звужує можливості мажоритарника. Партійні приналежності також. Бо, якщо ти належиш до якоїсь партії, передовсім, виконуєш її завдання і тоді обмежений у маневрі, що стосується округу. Тому на сьогоднішніх виборах, щоб вирішити питання місцевого характеру, найкраще – іти самовисуванцем.
– Як гадаєте, наступний парламент працюватиме всю каденцію чи і його робота може завершитися дочасно?
– Ймовірність того, що він може не пропрацювати повну каденцію – велика, адже конфігурація майбутньої коаліції, а ми вже можемо це оцінити, – доволі хитка. Тому важливо, наскільки сильною буде опозиція як всередині парламенту, так і під його стінами. Треба чітко зрозуміти – вектор руху країни до ЄС та НАТО змінюється чи ні. Якщо він змінюється, то на це буде різка реакція.
– А Ви бачите загрози, що вектор може змінитися?
– Це очевидно. Є речі чи дії, які не те що натякають, а відверто б’ють по українцях. Звісно, це насторожує і підводить до того, що такий сценарій не виключений. Тому, якщо буде спроба реваншу – нам до того треба бути готовими. Червоні лінії – це те, що потрібно для кожного політика, який пройшов вже ці випробування і має у цьому досвід.
– Гадаю, галичани в цьому питанні є одностайними і результати виборів це мали би підтвердити.
– Ви переоцінюєте можливості Галичини. Я переконаний, що на цих виборах Галичина різко «позеленіє». Гадаю, десь на 1/3. І це, можливо, тому, що незабаром будуть ще й місцеві вибори, бо владу потрібно ще закріпити на місцях. Ще один момент: кинувши країну в дочасні вибори влітку жоден із соціологів чи політологів не може спрогнозувати результату. По-друге, це відбулося раптово і за скороченою програмою. Навіть політики, які хотіли би перемогти у тому чи іншому окрузі, не мають реально часу, щоб дійти до кожного виборця і донести свою позицію. Розрахунок на що? На бренд, на етикетку партії, яка реально має за собою привести кандидата і створення однопартійної більшості.
– Про запит на нових і молодих. Вони потрібні українській політиці чи ні?
– Навчитися можна всьому, потрібні лише бажання і час. Але політиків треба готувати системно, а не шукати в той період, коли розпочинаються вибори. Ми багато чули про відкриті списки, але знову ж таки відкриті списки зі старими політиками не дають в підсумку того результату, на який ми очікуємо. Це буде перетасовка в межах партійної приналежності практично тих самих людей, які більше розкручені. Тому якщо ми хочемо нових, молодих, а їх потрібно брати в політику для того, щоб реально змінювати життя, – їх до цього потрібно готувати. Їм треба поступово передавати досвід, їх треба поступово перевіряти конкретними справами і тільки після цього допускати до законотворчої роботи.
– Тоді чому виборці готові дати зелене світло молодим і недосвідченим? Як ці молоді політики протистоятимуть у парламенті, до прикладу, «Опозиційній платформі – «За життя»?
– Коли ми обираємо політиків, то щоразу намагаємося шукати щось нове, молоде, нічим не заплямоване. Мовляв, прийде і зробить для нас щось таке особливе, а ми в той час стоїмо осторонь і намагаємося не змінювати ні свої правила, ні свої стереотипи життя. Але чудес не буває. Для прикладу, коли ми шукаємо лікаря, в якого хочемо полікуватися, то ми шукаємо перевіреного, досвідченого, а коли політика – давайте щоразу будемо обирати нового. Але коли до парламенту йде Медведчук зі всією компанією, яка буде і це очевидно, – то мають бути люди, які можуть чинити відповідний опір. Якщо цього опору не буде, то буде реванш. І цей реванш може бути зроблений дуже хитро, гібридно, нашими руками.
– У яку фракцію у майбутньому парламенті ви могли би увійти?
– Як мінімум «Голос» – це одна із ключових політичних фракцій, які є цікаві. Мені симпатичні ті цінності, які сповідує ця партія, і 10 критеріїв, які вони задекларували. Можливо, й інші депутатські фракції, але не з числа старих політиків, яких ми вже бачили у минулому. В жорстку опозицію змісту йти немає, це закриті можливості для округу. Хіба, коли це протистояння, від якого ми втрачаємо Україну, тоді це робити потрібно. Якщо ні, то це – конструктивна опозиція, яка формується у складі депутатських груп чи фракцій, які засновані на християнських цінностях, економічній складовій, що дають можливість динамічного розвитку.
– Ви для себе розглядаєте варіант співпраці із партією президента?
– До того часу, поки не будуть чітко артикульовані цінності, в якому контексті ми рухаємося, – ні. Бо те, що сьогодні ми бачимо – насторожує. Якщо рух країни відбуватиметься у протилежному напрямку від того, яким ми йшли останні роки, то категорично ні.
– А якщо Вас після виборів знову запросять у Міністерство охорони здоров’я, Ви погодитеся?
– Для мене передусім важливо, хто очільник, яка команда і в якому напрямку ми йдемо. Якщо це спроба відмотування до минулого, незрозумілої моделі охорони здоров’я радянських часів Семашко, – то мені це не цікаво. Якщо це конструктивний діалог і ми рухаємося вперед, закриваємо ті прогалини, які ще є, і виходимо на цікаву модель для України – тоді так.
Спілкувався Остап Дроздов
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень