Кандидат у народні депутати України по Дрогобицькому виборчому округу №121 Микола Лагодич виховує трьох синів. Сьогодні ми розмовляємо зі старшим із них. Не по роках серйозний, Артур відверто хвилювався. Та й інтерв’ю це, як з’ясувалося, було першим у його житті.
– Твій батько нещодавно заявив на прес-конференції, що коли він стане народним депутатом України, то його справа перейде до синів. Оскільки ти старший син, то бізнес батька, за ідеєю, мав би насамперед перейти до тебе. Скажи, будь ласка, чи готовий ти прийняти цю справу, чи відчуваєш ти здібності, сили, можливості, чи в тебе, зрештою, є достатньо знань, щоби замінити батька, якщо він стане народним депутатом України?
– Якщо чесно, то поки що я ще не готовий до цього. Але ми всі разом над цим працюємо. Тато мене вчить. Ми часто їздимо з ним по справах. Разом зустрічаємося з його партнерами. Я спілкуюся з людьми, набираюся досвіду. Я думаю, що через деякий час я вже буду готовий прийняти від нього справу.
– Наскільки я знаю, ти заочно вчишся на юриста і вже береш участь у цих справах. А чому саме юрист, а не якась інша спеціальність?
– Я вважаю, що юриспруденція – це те, що мені найбільше потрібно, аби відчувати себе впевнено в сфері бізнесу.
– Але ж бізнес – це така справа, яка практично забирає весь час. Ти готовий до цього?
– Так, я готовий повністю віддатися цій справі. В майбутньому в мене буде сім’я, хочу повністю забезпечувати дружину і дітей. Зараз нас забезпечує батько.
– Зустрічаєшся з дівчиною?
– Ні. Просто зараз такий період, що я не можу відволікатися на інші справи. В мене є робота. Крім того, маю допомагати батькові у передвиборчій кампанії.
– Якщо не секрет, чим ти практично займаєшся, допомагаючи батькові у веденні бізнесу? Звичайно, якщо це не комерційна таємниця.
– Це не комерційна таємниця, бо я зараз набираюсь досвіду. Тато мені показує, як і що треба робити. Ми разом їздимо. Вчуся фактично кожний день у батька, як вести справи.
– У тебе є якесь захоплення?
– Я люблю читати книжки.
– Які саме?
– Нещодавно читав романи Теодора Драйзера.
– Тобто тобі подобаються літературні твори, в яких у художній формі розповідається про бізнес?
– Так. Можливо, не все ще мені зрозуміло, але я стараюсь, обдумую.
– Скажи відверто, батько тобі не нав’язує думку, що ти мусиш продовжувати його справу? Чи це твоє внутрішнє переконання?
– Мені це подобається. Я не бачу зараз для себе нічого іншого, ніж те, чим займаюся. Я дивуюсь, як тато встигає все зробити за робочий день. Я хочу бути схожим на батька.
– Чи маєш ти мрію, якесь бажання – крім того, що ти татові допомагаєш?
– Я ще не задумувався над цим. Я в татовій команді й хочу якнайкраще все зробити.
– У школі тобі які найбільше предмети подобалися?
– Історія, правознавство і українська література.
– А чому саме ці, а не інші предмети?
– Мені було цікаво знати історію України, інших країн, бо там були цікаві факти. Література подобалася тому, що я люблю читати. Це розвиває мій словниковий запас. А правознавство стало своєрідною підготовкою для вступу в університет.
– А де ти навчаєшся?
– У Львівському Національному університеті імені Івана Франка на юридичному факультеті.
– З української літератури які письменники тобі найбільше подобалися?
– Шевченко, Франко, Сковорода.
– А в історії що найбільше захоплювало?
– Минуле. Козаччина і Галицька доба. Потім, відверто кажучи, історія вже не була такою цікавою.
– Що ти хочеш зробити для Дрогобича?
– Найперше я би відновив парк Васильєва, як його називають у народі. Там раніше було так гарно, було багато людей, можна було де прогулятися, були гойдалки та атракціони. Потім би відновив роботу дрогобицьких заводів. Але це з часом.
– Ти береш участь у передвиборчій кампанії батька. Що саме ти би хотів сказати читачам нашої газети, щоби вони послухали тебе і проголосували за твого батька?
– Наш батько виховав трьох синів. Я вважаю, що він виховав нас гідно і достойно. Тато вже більше десяти років займається бізнесом. Я впевнений, що він готовий до масштабніших справ. Як тільки він береться до якоїсь роботи, він доводить її до кінця і робить це красиво.
– Вас троє братів. Сваритеся?
– Бувають дрібні сварки, які швидко закінчуються, і ми миримося.
– Як старший брат, несеш відповідальність за молодших братів?
– Звичайно. Якщо вони щось не знають, стараюсь їм показати, чогось навчити.
– Дякую. Бажаю успіхів тобі і твоєму татові.
– І вам дякую.
Анатолій Власюк, часопис «Тустань»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень