Немає води – Трускавець втомився, ніби констатує трускавецький фронт змін. Моду на депресивні біл-борди прагнуть відродити місцеві політики, а от розкрити свою роль в тому, що ж є причиною того, що концепція водопостачання не доведена до кінця, не бажають. Конфлікт між владою міста та санстанцією (на рівні міста та області) не вичерпано, ось і недавнє блокування дозволу використовувати воду з питного озера Трускавця через якусь нібито помилку в проекті, показує, що не вирішення проблеми водопостачання комусь у Трускавці дуже вигідно. Легко критикувати того, хто щось робить, бо хто робить, той може допуститися якоїсь помилки. Та значно легше нічого не робити, а вказувати пальцем на чиїсь помилки, шукати винних, бажати кращих доріг наступного року чи вибачатися за те, за що вибачатися не повинен.
Опозиційні політики Трускавця звикли по сто разів озвучувати проблему, пальцем об палець не вдаривши для її вирішення, не поворухнувши ні дупою, ні мізками в голові, щоб зрушити з місця віз, який і досі там. Одні прикриваються, що «ми – опозиція з самого початку, з 2002 чи 2006» інші – «ми зрозуміли, що помилилися, підтримавши тоді Грицака», ще інші – «ми нові і незаплямовані, а отже ні в чому не винні». Проте місто повинно жити своїм життям, найкраща влада та, котру ніхто не помічає, бо вона працює непомітно, в оселях має бути тепло, повинні бути світло, газ, вода холодна та гаряча, всі умови, щоб можна було проживати. Позиція політиків, що про це має подбати хтось, а «я депутат, і мнє всьо пофіґ» не просто незрозуміла, а небезпечна та деструктивна, яка може призвести до непередбачуваних наслідків.
Зазвичай на подібні звинувачення ніхто з опозиції відповідати не бажає, адже просто нема в них переконливих аргументів, щоб пояснити громаді, виборцям свою бездіяльність. Чотири з половиною роки хто продавав землю? Один Грицак чи всі депутати? Чотири з половиною роки як використовувалися виручені кошти? Хто не дозволяв контролювати використання грошей? Грицак? Та ні, депутати мали право це робити, вони ж і затверджували програми соціально-економічного розвитку міста щороку, вони мали доступ до всієї необхідної документації, врешті-решт вони завжди мають право голосу, якого позбавляють нас, «отих рабів німих», як писав Тарас Шевченко. Хто тепер може рвати на собі сорочку і кричати про патріотизм чи націоналізм, може лобісти? Може ті, хто купувався, а тепер кричать, що якийсь журналіст «продається»? Може знову «стариє пєсні о ґлавном», старі обличчя під новими брендами чи прапорами?
Переважно в кожній партії є порядні люди. В «Фронті змін», для прикладу, це Валентина Бодак, лідер цієї політичної сили в Трускавці, Ігор Зубрицький, один із засновників партії в місті. Але подивіться, хто прийшов, подивіться за їхні спини і ви побачите там таких «фронтовиків», що пройшли і Крим, і Рим, і мідні труби. Подивіться на інші політичні сили. Ніхто не заперечить, що навіть в «Батьківщині» та «Нашій Україні» ще є ті, хто не втратив порядності. Але чи всі там такі? В цих та інших політичних силах обмаль людей, які готові наполегливо, день за днем, година за годиною, у співпраці з владою, а не в протистоянні з нею через особисті амбіції, працювати, думати, шукати шляхи виходу з непростих ситуацій, дбати про добробут громади. Винятком, можливо, є «Відродження». На жаль, таких людей обмаль всюди і це проблема не лише Трускавця.
Легше зробити біл-борд, випустити листівку чи газету-бюлетень, легше виступити на зборах чи мітингу, ніж звернутися до керівника санстанції, начальника міліції, прокурора, директора якоїсь фірми. Легше озвучити проблему, ніж спробувати вирішити її. Хоча такий політик як Юрій Яворський є опонентом чинної влади, але його діяльність у властивому руслі, без зайвої балаканини, свідчить, що можна не просто критикувати, а і щось робити. Приклад – його реальна допомога мешканцям гуртожитку на Сагайдачного, 3, його допомога інвалідам чи організація клубу дозвілля в час, коли до виборів було ще ой як далеко, його неодноразові звернення в правоохоронні органи для захисту прав як цілих будинків чи ОСББ, так і конкретних людей. Тому в нього і популярність не штучно надута зарубіжними політтехнологами, а народна, справжня.
За кожною партією ховаються реальні люди. Якщо лідер однієї з них цинічно та нахабно дозволяє собі образити привселюдно громадянина міста, безпідставно назвавши його «паскудою та провокатором», то страждає імідж всієї політичної сили. Якщо слова іншого діаметрально розходяться з його ділами, то як можна йому вірити? Україна сльозам не вірить, а особливо крокодилячим, а таких «крокодилів» розвелося в Трускавці може більше, як в дельті Нілу. Замість вдарити себе в груди, покаятися, визнати свою вину чи співвідповідальність, розповісти про досягнення реальні, а не надумані, вони пускають порох в очі, улесливо обманюють, роблять винними в існуючих проблемах всіх, крім себе, а чого лише не обіцяють… Золоті гори, печені перепелиці, манна небесна а ще й зелені луки (доларів), на яких «пастиметься» громада. Вони ж то вже попаслися, може досить їм? Може дорогу молодим, тим, хто не знає, чим пахне зрада та підлість, хто не продав свою честь за місце в списку? Хоча слово «молодий» в цьому контексті означає не так вік, як простоту, відсутність в характері таких рис як інтриганство, популізм, демагогія, відсутність схильності до корупції та хабарництва, відсутність зверхності над тими, хто може дійсно слабший від тебе, менш розумний чи менше багатий.
Час старих партій минає, але нові нічим не кращі. Що ж робити в такому випадку людині, за кого голосувати? За особистість незалежно від її партійної приналежності. Назву кілька імен, які не осоромили себе, які оправдали довіру виборців. Що цікаво, вони в складі теперішньої ради належать до різних політичних сил. І інколи вони йшли всупереч позиції партійних босів-лідерів, бо не хотіли дружити з неправдою, а завжди стояли на боці справедливості. Серед цих людей – Володимир Маринкевич, Наталія Пономаренко, Юрій Яворський, Йосип Свіжинський, Теодозій Сидір, Ігор Ластовецький. Богудар Михальцевич, Степан Яцик, деякі інші депутати, таким був і покійний Михайло Вронський, депутат від «Відродження»… Є порядні люди і в середовищі тих, хто не зазнав «гіркої долі депутата», причому часто це люди полярних політичних поглядів, як Святослав Павлечко з Партії регіонів чи пп. Гарасим’як, Пристай, Герльовський з БЮТ, Ірина Циган з УНП чи Олег Багрій з КУН, Валентина Бодак з «Фронту змін» чи Олексій Балицький зі «Свободи» і таких немало. Саме на особу варто дивитися, до неї треба придивлятися під час виборів депутата-мажоритарника, а не на партійний бренд, під яким можуть пролізти нечисті совістю та душею.
Стосовно ж партійних списків, то їх ще не опубліковано, але вже можна сказати, що варто швидше голосувати за «Вперед, Україно!», ніж за НРУ, за «Відродження», ніж за «Нашу Україну», за ХДС чи «Свободу», ніж за СПУ чи КПУ. Втім, може виявитися, що ми жорстоко помиляємося, все залежатиме від того, які люди займуть прохідну частину списків. Люди мають право знати не лише підфарбовану правду, а правду такою, яка вона є насправді, без прикрас та солодких додаточків. І хоча в Трускавці аж кишить від різних ЗМІ, не так багато з них є незалежними. На щастя, є «Трускавецький вісник», на якому немає політичної цензури. І хоча це дуже не подобається нашій трускавецькій опозиції, яка лає всіх як попало і куди попало, але наше кредо – робота для людей з метою донесення правдивої інформації і воно для нас є значно важливіше, ніж тимчасова політична заангажованість в парі із сумнівними проектами, які розтануть, як дим від вогню.
А до окремих депутатів хотілося би звернутися словами з біл-борду «Щасливої дороги! Наступного року депутатський корпус буде кращий…»
Андріан Марічик
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень