24 грудня відбулось останнє судове засідання в справі вбивства дрогобицького юнака Вадима Шестакова, який навічно залишився дев’ятнадцятирічним.
Слідство і суд тривали два роки, аби прийти до логічного, з точки зору місцевих правоохоронців, висновку: міліціонер, який здійснив злочин, не винен. Ні, його засудили на один рік виправних робіт за те, що перевищив свої повноваження й застосував зброю, поранивши в обидві ноги колегу Вадима Шестакова. Причому це класифікувалось, як незначні тілесні ушкодження, хоча хлопчина став інвалідом другої групи.
Цей рік виправних робіт уже тепер колишньому міліціянтові (їх справно звільняють з органів мало не в той же день, коли вони здійснюють злочини) не загрожує. З’ясовується, що є спеціальна стаття в Кримінальному кодексі, за якою він потрапив під амністію, бо минув термін давності, завдяки чому його могли засудити. Чи не тому так довго тягнулося слідство? Чи не тому багато разів переносили судові засідання? Результат був відомий наперед? І чи не йде мова про змову між прокурором, адвокатом і суддею? Це лише гіпотетичні здогадки, але я їх висловлював ще два роки тому, бо в принципі не вірю в справедливість нашого правосуддя, тим паче дрогобицького.
А ось щодо самого Вадима Шестакова, то його визнали винним у нападі на міліціонера, який змушений був стріляти впритул і вбити хлопця, щоб самому не загинути. Так кваліфікував суддя, який від імені України заявив, що стовідсотково впевнений у своєму рішенні. Бог йому суддя! А ще він просторікував, що якби не колега покійного Вадима Шестакова (той, якому прострілили дві ноги), то цієї прикрої історії взагалі би не трапилося. Це, звичайно, суб’єктивна точка зору, з якою я аж ніяк не можу погодитись.
Насамперед мене вражає, що ж це за міліція в нас така, що змушена вбивати 49-кілограмового юнака, навіть якщо повірити судді, що той напав на правоохоронця. Вас що, хлопці, елементарних прийомчиків самозахисту й рукопашного бою не навчили, аби не тягнутися до зброї, як тільки щось перемкне в мозку чи зачешуться руки?
На мою думку, суддя не вивчив (не захотів вивчити?) всіх обставин справи. Його здоровий глузд під час судових засідань кудись випарувався, коли він зачитував присуд.
Про що йдеться насамперед? Чому не була досліджена ймовірність того, що міліціонери під час патрулювання знаходились у стані алкогольного сп’яніння? Чи були допитані в якості свідків продавці магазину, в якому нібито бачили правоохоронців за розпиттям спиртних напоїв? Скажете, що це справа адвоката. Безумовно! Але й суддя не повинен бути стороннім спостерігачем на процесі. Адже мова йде про встановлення справедливості, бо покійного вже ніколи не повернеш, як і його брата, який свого часу став жертвою міліціонерів і вкоротив собі віку вже після смерті Вадима.
Йдемо далі. Чи були допитані в якості свідків медичні сестри, які бачили ймовірно п’яних міліціонерів, яких доставили до лікарні разом з трупом Вадима Шестакова? Чому обмежились лише свідченнями лікаря Тараса Кучми?
А чи знає пан суддя, що трапилося з колегами покійного, яких після вбивства запроторили до Яворівської буцегарні, не повідомивши про це батьків (боялися, мабуть, що ті багато можуть розповісти про справжній хід подій, а тому “впливали” на них усілякими можливими методами, від яких дехто й досі не може оговтатися)? Чому не було винесено рішення стосовно й цього? Чи міліція у нас завжди поза критикою?
Можна було би говорити і про відеозйомку вбивства міліціонером Вадима Шестакова, і про тих свідків, які до суду так і не потрапили, і про сумнівну, як на мене, медекспертизу пана Ільницького, на якого я чув чимало нарікань з боку інших людей і по інших справах (хоча хто може з ним потягатися з його 40-річним досвідом роботи?), і про багато інших речей. Але яке це тепер має значення? Хіба що для апеляції, якщо адвокат дійсно захоче, аби справедливість взяла гору над невіглаством і злочинною халатністю тих, хто просто зобов’язаний стояти на сторожі Закону.
Але найбільше мене вразила поведінка самого судді. Він зайшов до зали, не привітавшись з присутніми. Вирок читав скоромовкою, що важко було розібрати, в чому суть справи. Складалося враження, що він відбуває повинність (але ж за це йому платять немалі гроші!), йому глибоко начхати, що до кожного слова вслухається мати покійного Вадима Шестакова, присутня в залі, його брат, якому стало зле в судовій залі, колеги і близькі родини. Звідки отака зневага, такий брак інтелігентності, якої з дипломом не купиш?
До міліції загалом і до дрогобицької зокрема не по днях, а по годинах росте, м’яко кажучи, зневага. Непрофесіоналізм, корупційність, ставлення до людей, як до бидла, пияцтво міліціянтів у формі й публічних місцях, – ось неповний перелік того, що ми спостерігаємо мало не щодня. Одиниці порядних інтелігентів в органах міліції погоди не роблять. Часта зміна начальників до добра не призводить. Звичайно, і міліція потребує захисту громади від злочинців у вигляді збільшення кількості, належного технічного забезпечення. Але більше громада потребує захисту від горе-міліціонерів, які убивають наших дітей…
Анатолій Власюк, часопис «Тустань»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень