Минула неділя для Стебника стала справжнім святом, адже стебничани святкували День міста. Погода була просто чудесною, адже спека спала, а дощі, які нам обіцяють з початку вересня, ще не прийшли. В таких комфортних погодних умовах, після ранкової урочистої Служби Божої, після святкового обіду, стебничани почали гуртуватися на центральній площі міста, біля пам’ятника Великому Кобзареві.
Офіційна частина святкувань розпочалася о 15.00 і тривала близько години. Перед присутніми виступили депутат обласної ради Михайло Ваврин та народний депутат Олексій Радзієвський, перед тим поблагословив зібрання о. Михайло Комарницький з церкви Архангела Михаїла УПЦ КП, що на Скренті. У виступах всіх політиків був присутній акцент близькості Дня Незалежності та роковин від Дня народження Франка, того, що проблеми Стебника потрібно вирішувати і що робити це потрібно спільними зусиллями. Деякі договорилися навіть до того, що буцімто вся Європа переймається стебницькими проблемами і що всій Україні варто би брати приклад з цього містечка в плані патріотизму та вміння виживати. Якось дивно було слухати слова мера Дрогобича (а Стебник має статус міста, підпорядкованого Дрогобичу, входить безпосередньо в його склад) Миколи Гука, що влада зміниться і все стане краще. Хіба сам Микола Петрович не влада?
no images were found
Та найцікавішою виявилася промова мера Стебника Романа Калапача. Зрозуміло, що можна косити під такого собі простачка, який в доброму настрої пересипає мову словечками типу «тримай» чи «витігай», або ж бажає «Щастя, здоровля, всьо!», але слухати, кого він нагороджує – це було занадто для стебничан. Непоганий піар-хід – нагородити не лише всіх директорів шкіл, головного лікаря міської лікарні, директора «Полімінералу» та окремих працівників цього підприємства, а й голів ОСББ, щоб ті агітували на виборах за Романа Степановича, порядних та впливових ґаздів Копця та Сільця, мікрорайонів Стебника, а фактично звичайних сіл, які через таке адміністративне підпорядкування радше втрачають, ніж здобувають, адже не просто не мають своїх війтів, а й тих, хто б представляв інтереси села. Проте обурення громади досягло апогею при нагородженні головного комунальника Володимира Вакуленка «за чистоту та порядок в місті». Одна жіночка в жовтому костюмі не витримала і підійшла до східців просити слова, але їй його не дали – хто б порушував «порядок» сценарію, написаного під п. Калапача. Ось така «воля громади», ось так влада Стебника зважає на думку простих мешканців.
До речі, влада немов відгородилася від громади – ті, кого нагороджували, мусіли перестрибувати через канат, щоб отримати грамоти з чистих рук стебницького мера. Втім, більша половина грамот так і залишилася в целофановому кульку помічника голови – люди проігнорували таке нагородження.
Не могла не вразити і інша картина – як Роман Калапач щиренько дякував за все добро і Ваврину, і Радзієвському. І то так, начебто на цих двох людях світ клином зійшовся. Але справа навіть не в цьому, а в тому, що Олексій Васильович і Михайло Васильович будуть головними конкурентами на мерських виборах по Дрогобичу, принаймні, так говорять. Пан Роман же хоче виграти в будь-якому випадку, навіть якщо його більше не оберуть, то дифірамби, співані ним Радзієвському та Ваврину 29 серпня 2010 року, відкриють йому двері мера Дрогобича, хто б ним не став.
Під час концертної програми, яка розпочалася о 16.00, гостячись в ресторані «Майдан», час від часу виходили подивитися на публіку мер стебницький та мер дрогобицький, великі добродії нашого краю. Але досить політики, людей вона теж не надто цікавила, бо площа була напівпорожня. А от коли почали виступати фольклорні колективи Народного Дому та з Сільця і Копця, коли розпочався естрадний концерт о 18.00, коли була програма від цирку, тоді людей ставало щораз більше. На «ура» сприйняли стебничани виступи львівських артистів Майї, Зоряни Петрас та Назара Савка, до болю в долонях аплодували юним стебницьким талантам, танцювали від 8 до 10 вечора під музику, яку крутив ді-джей. Святкування завершилися ввечері, о 22.00 феєрверком.
Стебник відсвяткував, День шахтаря традиційно завершив у Стебнику цикл літа та ознаменував перехід до осені. На свято не прийнято говорити про проблеми, але їх в місті немало. Бруд, який наче в’ївся з приходом Романа Калапача до влади, дороги в стані прямо-таки фатальному, як кажуть, гірше не знайдеш, безробіття в час, коли директора Центру зайнятості нагороджують грамотами, загроза будь-якої миті піти під землю – радше в прямому, ніж у переносному значенні. І не просто самим піти, а й сусідів за собою потягнути.
Проблеми Стебника місто не вирішить самотужки, потрібно підключатися всім регіоном, говорити на рівні області, бити в дзвони тривоги на всеукраїнському рівні. Микола Яковлєв, керівник «Полімінералу», робить все, що може, але ж якби то ще дієва підтримка стебницької влади. А про Романа Степановича інколи складається враження, що він сидить собі і в вус не дує, а навіщо? Головне – вчасно прапор повісити, та й то хтось потім друзів здав, але то ж було так давно… Д-да, дійсно, доконечної зміни влади потребує не лише Дрогобич, а й Стебник. Їм би Грицака, але навряд чи Лев Ярославович захотів би йти розгрібати авгієві конюшні після таких «патрийотів». Але облишмо в’їдливі жарти, повернімося до реальності. Стебник повинен змінитися, він має бути чистим, акуратним, хоча б на рівні Польщі чи Словаччини, як не Європи, він має перестати сприйматися як щось депресивне, алкогольно-наркоманське, бо ж люди не винні, що вони опинилися в таких умовах.
Забувши про буденні проблеми, про щоденні турботи, на площу вийшли старенькі бабусі (навіть на костилях) і малі діти, молоді дівчата та хлопці, солідні бізнесмени та літні люди, вийшли поодинці та сім’ями, з друзями та сусідами, на годинку чи аж до кінця святкувань. Вийшли і наче забули, що не все гаразд, треба було тільки бачити їхні щасливі, усміхнені, радісні обличчя. В цей день, в останню неділю серпня, Стебник немов дійсно став столицею України, прикладом для нашої держави та і всієї Європи, що ми вміємо радіти всім чортам на зло. Стебник в цей день дав фору Дрогобичу, Трускавцю і Бориславу, мешканці яких з важким трудом через погане, ніж звично, сполучення, їхали на це свято, де не просто слухають, а підспівують, де не тільки ліниво плещуть, а й танцюють і де місто на День міста стає єдиним живим організмом, який кричить «Стебник, Стебник!». Цій безпосередності можна позаздрити, а від стебничан можна повчитися, як треба вміти святкувати.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень