Зазвичай наприкінці року прийнято підбивати підсумки. Що зробив, що не зумів зробити, що зробиш цьогоріч, а що вже втрачено і зробити не можна. Оскільки свята цього тижня вже, здається (?), закінчуються, то зробимо підсумки зараз. Що набув і що втратив Стебник за минулий 2010 рік? Звичайно, це мій суб’єктивний погляд на події, тому кожний читач може з чимось погодитись, а щось категорично відкинути.
1. КАЛАПАЧІВКА ЧИ ПЕЦЮХІВКА?
Найбільшим досягненням стебничан за 2010 рік я вважаю те, що вони, висловлюючись футбольною термінологією, показали червону карточку Романові Калапачу, за якого на виборах проголосувало лише 77 мешканців міста. Це закономірний підсумок його бездарного керівництва Стебником.
За великим рахунком, Роман Калапач не лише відкинув місто на чотири роки назад, загнавши чимало проблем у глухий кут, а й зробив розв’язання багатьох з них практично неможливими.
Всі ми бачили, яким нікчемним є керівництво цього горе-політикана, який перетворив Стебник на таку собі крамничку для особистого збагачення, але лише одиниці відверто виступали проти нього. Інші зайняли зручну позицію: нічого не бачу і не чую, моя хата скраю. І тут слід згадати блюзнірську політику депутатського корпусу, який спочатку дочасно припинив повноваження міського голови, а потім “прозрів” і після його повернення пішов на активну співпрацю з ним.
Втім, народні обранці кревно зв’язані з виборцями, які їх обрали, так що велика вина в тому, що Роман Калапач так довго керував нами, лежить насамперед на стебничанах. Звичайно, можна сказати, що вони помилились у своєму виборі чотири роки тому, що нема закону про відкликання міського голови і депутатів, які не виправдали довір’я громади, але разом з тим ніхто не взяв на себе відповідальність за помилковий вибір, за знущання над стебничанами. Обрали нового лідера і тепер так само з чистою совістю спостерігають за ним, а тільки-но він спіткнеться чи зробить щось не так, як би хотілось громаді, змішають його з болотом, не відчуваючи власної відповідальності за того, кому доручили керувати.
Все це є ознакою глибокої провінційності, яка вигідна таким же провінційним політиканам, що буцімто розвивають бурхливу діяльність на благо громади, а насправді розв’язують свої меркантильні проблеми. Провінційність мислення, провінційність дій роблять зі Стебника таку собі Калапачівку чи Пецюхівку (якщо дуже вам подобається, то й Власюківку, але я не міський голова), Богом забуту місцину, в яку краще не вкладати грошей, бо скільки б не витратив коштів, все одно їх не буде, ніби корова язиком злизала.
Якщо умовно Дрогобич і Трускавець – перша ліга, Борислав – друга, то Стебник – третя ліга, в якій місто грає саме з собою, за власними правилами. Провінційність поглиблюється з кожним роком, перетворює відстань в економічному й соціальному розвитку між сусідніми містами на глибоку прірву, яку не можна подолати одним стрибком. За великим рахунком, Стебник стає спальним містом для Дрогобиччини, коли всі мешканці працюють у сусідніх містах, а додому приїжджають лише ночувати. Але навіть при цьому спальне місто не відповідає умовам, прийнятим у цивілізованому світі, бо екологічні проблеми, проблеми дозвілля, відпочинку ніхто й не збирався розв’язувати.
Можновладцям вигідно зберігати провінційність у тому стані, в якому нині знаходиться Стебник. Мовляв, ми робимо все, що можемо, але ж грошей нема… Та були гроші й будуть, але як бездарно їх розтринькували за Калапача, так робитимуть і за Пецюха. Звичайно, Роман Степанович і Василь Федорович – різні люди, але оця провінційність мислення об’єднує їх. Ви ж подивіться, минули листопад і грудень, закінчується січень, а жодної проблеми – бодай однієї! – нова влада не розв’язала. Лише порожня балаканина, пафос, биття себе в груди. Говорячи про нову владу, я маю на увазі не лише міського голову та його команду, а й депутатський корпус. Якщо так піде й далі, то розчарування в Василеві Пецюху буде більшим, ніж у Романові Калапачу, бо кому більше дано, з того й більше спитається.
І все ж десь у глибині душі жевріє надія, що Василеві Пецюху вдасться вирватися з міцних обіймів провінційності й зробити перший крок на перетворення Стебника в європейське місто.
2. ЧИ ЗРОСТЕ АКТИВНІСТЬ ГРОМАДИ?
Як перший паросток створення в Стебнику громадянського суспільства, можна вважати заснований минулого року Стебницький громадський рух. Ключову роль у ньому відіграє Асоціація підприємств і підприємців Стебника загалом і активність керівника Руху Павла Побережного. За великим рахунком, ця нова структура не стала і не могла стати об’єднавчою силою для громади, для створення громадянського суспільства. Тому влада й дивиться на Стебницький громадський рух як на мале пиво: скептично ставиться до всіх його починань і не поспішає залучати до співпраці з собою, розуміючи, що матиме конкурента в розв’язанні тієї чи іншої проблеми.
Стебницький громадський рух ще не став альтернативним владі мозковим центром, який би пропонував своє бачення розвитку міста, хапав владу за руку, коли та щось не так робить. Громадські організації, які входять до Стебницького громадського руху, роблять кожна свою роботу, а координації дій, як заповідалося при створенні, немає. Кожний зайнятий своїм, і це вигідно владі, яка може проштовхувати в життя власні, не завжди далеко професійні, рішення, не рахуючись з думкою громади.
І все ж створення Стебницького громадського руху є серйозною заявкою на зростання ролі громади в житті міста. За Романа Калапача громада мовчки спостерігала за його діяльністю, вірніше, бездіяльністю. Тепер, є надія, буде більш активно брати участь у житті міста, аби не допустити розкрадання бюджетних коштів, різних махінацій з боку влади. Проте саме влада повинна бути зацікавлена в розгортанні роботи Стебницьким громадським рухом, адже тоді можна буде віддати багато проблем на розв’язання громади, без залучення коштів з бюджету. Якщо можновладці зрозуміють, що це вигідно їм зробити, а не лише піаритися (бачите, ми це зробили для громади), тоді побачимо взаємну вигоду для обидвох сторін. І все ж я скептично ставлюсь до цієї співпраці, бо переважатиме те ж провінційне мислення, про що я вже казав.
3. ЧИ ПОТРІБНІ СТЕБНИКУ РЕГІОНАЛИ?
Мабуть, великою несподіванкою для багатьох стало те, що в міській раді тепер засідатимуть три депутати від Партії регіонів. Але це закономірний процес, бо там, де не допрацьовують національно-демократичні сили, свою нішу займають нетрадиційні для Галичини політики. Великої погоди на наших теренах вони не робитимуть, хоча, як кажуть, щоки надувають.
Міський голова хотів штучно підсилити їх вплив, запропонувавши на посаду секретаря міської ради Миколу Гориславського, але впіймав облизня. Хоча голосування було таємним, але багато хто сходиться на думці, що проти колишнього мера голосували і його однопартійці – Вікторія Стародуб та Ігор Сушицький.
Регіонали не беруть активної участі в пленарних засіданнях сесій, але і як екзотичних депутатів їх не слід розглядати, бо все-таки вони мають свою думку, від якої залежить доля багатьох голосувань з того чи іншого питання. Радше це дзвіночок національно-демократичним силам: якщо й далі в міській раді буде протистояння на “наших” і “не наших”, то позиції Партії регіонів у Стебнику лише підсилюватимуться.
4. ФУТБОЛЬНЕ МІСТО
Великою заслугою Стебника можна вважати розвиток футболу. І хоча минулого року місцева команда зайняла друге місце в чемпіонаті Дрогобиччини (позаминулого – перше), все ж можна говорити про високий потенціал місцевих футболістів.
На жаль, вони залишилися віч-на-віч з Федерацією футболу Дрогобиччини. Проти стебничан застосували нечесні правила гри, інтриги, маніпуляції, що дозволило нашим одвічним суперникам – підбужцям зайняти перше місце, а міська влада не знайшла можливості й бажання втрутитися в хід подій.
Можливо, нині ситуація зміниться на краще. Принаймні міський голова був на матчах “Новорічного турніру” з міні-футболу Стебник-2010, а затятий прихильник футболу, голова СК “Стебник” Йосип Бандура став членом міськвиконкому. Однак у цій справі, як завжди, не вистачає коштів. Дрогобич не дає ні копійки, а місцеві депутати не завжди розуміють потреби спортсменів.
З іншого боку, не футболом єдиним повинно жити місто. Стебник має давні традиції в розвитку інших видів спорту. Це треба відродити, але все знову тримається на плечах ентузіастів, а влада лише приходить вітати спортсменів і вручати їм грамоти за перемогу.
Зависла в повітрі проблема зі стадіоном, на який за попередньої влади витратили буцімто триста тисяч гривень. Нова влада не поспішає розібратися з цим питанням, хоча мова йде про гроші громади, які явно використані не за призначенням.
5. ВОЛОНТЕРСЬКИЙ РУХ ХРИСТОФОРОВИЧА
Цього року відомий у Стебнику вчитель Володимир Возняк став депутатом Дрогобицької міської ради. Це, звичайно, великий особистий успіх цього шановного чоловіка.
Але не менш важливим для Стебника є започаткований ним волонтерський рух. Наразі зусилля учнів, яких він організував для роботи, спрямовані на прибирання міста. З часом, на думку Христофоровича, як з повагою називають його стебничани, ці функції будуть розширені, й допомогу отримають хворі, немічні, інваліди.
І знову ми змушені констатувати, що все відбувається не завдяки владі, а в багатьох випадках усупереч їй. Це влада повинна опікуватись хворими, немічними, інвалідами, а не згадувати про них лише під час тих чи інших свят. Ця категорія людей повинна відчувати себе захищеною, а влада просто зобов’язана не лише підтримати волонтерський рух, а й надавати йому всебічну допомогу. Наразі все зводиться лише до порожніх слів і обіцянок.
6. НЕПРИВАТИЗОВАНИЙ “ПОЛІМІНЕРАЛ”
Багато стебничан і досі покладають великі надії на “Полімінерал”. Ще зовсім порівняно недавно на прибутках калійного заводу жило все місто. Минула влада не виявляла великої активності щодо приватизації цього підприємства, не лобіювала це питання через народних депутатів України, а задовольнялася подачками, які виділяв уряд на ліквідацію наслідків аварії й розв’язання локальних екологічних проблем.
Та й нинішня влада, схоже, не розуміє простої біблійної істини: хто стукає, тому й відчиняють. Здається, це повинно стати основним вектором зусиль керівників міста, аби донести до Президента України, Верховної Ради, уряду важливість цієї проблеми, як це могли зробити минулого року мешканці Калуша.
Процес приватизації чи, вірніше, неприватизації “Полімінерала” не відбувається прозоро, й, схоже, наша влада не має до нього жодної дотичності, сподіваючись на допомогу Дрогобича й Львова. Але ж і самим треба рухатись, знаходити знайомства, їздити до Києва, аби зрушити з мертвої точки цю справу. Чи нинішня влада здійснюватиме політику попередньої, яка сподівалась, що з кожних вливань у Стебник дещиця перепаде і їй?
7. СТЕБНИЧАНИ СПОДІВАЮТЬСЯ ЖИТИ В ЧИСТОМУ МІСТІ
За попередньої влади загострилась як ніколи проблема з вивезенням сміття. Нова влада, на жаль, теж не може дати собі ради з цим. Замість того щоб розібратись з махінацією навколо придбання сміттєвоза, який більше стоїть на ремонті, ніж їздить, міський голова озвучив пропозицію щодо придбання нової машини.
За словами керівників об’єднань співвласників багатоквартирних будинків, продовжується практика приписування в обліку сміття, а працівники КП “МВУЖКГ” неналежним чином виконують свої обов’язки. За великим рахунком, це підприємство самостійно могло би розв’язати цю проблему, але потрібні зусилля міської влади і в зміцненні керівництва, і в оптимізації балансу між кількістю керівників і простих працівників, про що на останній сесії Стебницької міської ради говорив міський голова Дрогобича Олексій Радзієвський.
Розв’язати проблему з вивезенням сміття можна за рахунок власних резервів, без сторонньої допомоги, але потрібна щоденна кропітка праця і жорсткий контроль. Стебничани сподіваються жити в чистому місті.
8. ЕХ, ДОРОГИ…
І все ж чи не найбільшим бичем для стебничан залишаються дороги, вірніше, відсутність їх як таких на багатьох ділянках. Вельми показовою в цьому плані є дорога на вулиці Трускавецькій. Скільки би можновладці не вкладали в неї коштів, усе одно з таненням снігу зникає й асфальт. Попередня влада казала, що минулого року на ремонт дороги на Трускавецькій витратила понад півмільйона гривень. Ви помітили це? Дорога стала європейською?
Відразу після виборів, коли ще Роман Калапач не передав владу Василеві Пецюху, декілька новообраних депутатів перешкодили будь-як “латати” цю сумнозвісну дорогу, отримавши на свою адресу, як вони стверджували, погрози з боку пана Калькулятора, як його називають стебничани. Проте згодом такий ремонт усе-таки був проведений, і наслідки його виявилися знову плачевними.
Схоже, стратегія і тактика новітніх можновладців у цьому питанні не змінилася. Це яскраво виявилося на сесії міської ради, коли приймали бюджет. Знову будемо мати те ж латання доріг, після чого вони будуть в занедбаному стані, знову “зайві” гроші (цього разу сто тисяч гривень, які зняли з фонду зарплати працівникам міської ради) кинуть на дороги. Не треба довго мудрувати, аби стверджувати, що гроші на дороги найлегше відмити, і будь-яка влада не винаходить велосипед.
Чи вдасться новій владі розв’язати проблему доріг? Сумніваюсь…
9. ТРУНИ НА КОЛЕСАХ
Стебничани охрестили маршрутки зі Стебника на Дрогобич трунами на колесах. І справді, протиснутися в них буває важко, особливо пенсіонерам та інвалідам, молодь місця старшим людям не вступає. Їздять маршрутки не за графіком, а фактично коли цього заманеться водіям. Особливо люди нарікають на рух маршруток у святкові та вихідні дні, а також у вечірній час. На Дрогобиччині це один із найнекомфортабельніших маршрутів.
Декілька разів цю проблему спробувала розв’язати минула влада, але, наштовхнувшись на опір-монополістів із числа власників маршруток, дала собі спокій. А що, начальство – як колишнє, так і нинішнє, – в маршрутках не їздить, маючи люксусові машини, так що людські страждання йому не болять.
Теперішня влада, здається, ще навіть і не ставила в порядок денний питання доїзду стебничан до Дрогобича і назад. Не говорять і про маршрут Стебник-Львів, хоча нинішні переможці тендеру зобов’язані це робити. Не стоїть мова і про заміну бусів на автобуси, як це повинно бути насамперед з огляду на техніку безпеки.
10. ДЕМОКРАТІЯ БЕЗ СВОБОДИ СЛОВА?
І все ж найважливішою проблемою Стебника, як на мене, залишається проблема відсутності свободи слова. Без свободи слова неможливо забезпечити демократію, владу народу. Тому й маємо нині владу агресивної меншості, за яку проголосувала не така вже й значна кількість стебничан, враховуючи, що мало не половина мешканців міста взагалі не прийшла на виборчі дільниці.
“Воля громади” хоча і є джерелом свободи слова, але не може уповні забезпечити цей процес у Стебнику. Все-таки це суб’єктивна думка редактора часопису, дописувачів, засновників газети. Стебничани, які відвикли від своєї газети, не поспішають висловити свою думку, навіть якщо не згодні з тим, про що пише газета.
Нинішні можновладці за своїм ставленням до свободи слова залишились такими ж, як і можновладці колишні. Будь-яке критичне зауваження на свою адресу вони сприймають як особисту образу себе, білих і пухнастих. Але, погодившись на роль публічних людей, забувають, що тепер їхні дії та бездіяльність повинні бути висвітлені, а за те, що вони роблять в силу своїх функціональних обов’язків, їм зрештою гроші платять.
Газета, яку фактично робить одна людина (маю на увазі себе), не може бути досконалою, і я нормально сприймаю критичні зауваження. Але якщо мені пропонують поступитися свободою слова та ще й звинувачують у тому, що буцімто я отримав завдання “мочити” когось, – просто уважно придивляюся до цієї людини, й робитиму все від мене можливе, аби вона не шкодила громаді. Навіть якщо це керівник міста.
Стебнику потрібна не одна, а декілька газет, не одне кабельне телебачення, а декілька альтернативних джерел інформації. Подбати про це повинна насамперед влада, яка має бути зацікавлена в розвитку процесу свободи слова. Але про що можна говорити, якщо журналістові, не кажучи вже про звичайного мешканця, важко отримати інформацію в стінах міської ради? Про що можна говорити, якщо Стебник – єдине місто на Львівщині, яке не має свого офіційного сайту в Інтернеті, де можна було би викладати всі рішення сесій, інформацію про конкурси і таке інше? Про що можна говорити, якщо міський голова за три місяці не провів жодної прес-конференції для засобів масової інформації, хоча це регулярно роблять мери сусідніх міст, запрошуючи не лише місцевих журналістів, а й представників регіональних газет, радіо й телебачення?
Без прозорості й публічності влади не може бути свободи слова й розвитку демократичних процесів. Закритість влади сприяє її корупції, розбазарюванню коштів з бюджету, процвітанню кумівства й непрофесіоналізму. За що боролися, стебничани, виганяючи Романа Калапача з влади?
За своєю природою я песиміст, тобто поінформований оптиміст. Я не бачу можливостей, аби нинішня стебницька влада – і міський голова з командою, і депутати – розв’язала оці десять проблем, окреслених у даній статті. А подібних проблем є сотні…
Чи не пора вже готуватись до наступних виборів?
Анатолій Власюк, стебницька газета «Воля громади»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень