Скажемо відверто: в абсолютної більшості українців ставлення до влади негативне. І до законодавчої, і до виконавчої, і до органів місцевого самоврядування, а що вже казати про судову гілку. Чиновника згідно стереотипів сприймають як зажерливого неробу, який тільки й думає як вкрасти, обманути і замість допомогти людині вирішити проблему створює тих проблем щораз більше. Навіть Роберт Кіосакі, автор світового бестселера «Багатий тато, бідний тато» вустами свого героя каже: «Чиновник – це лінивий злодій!».
Заради справедливості варто сказати, що є й такі чиновники, як описані вище. Проте в органах державної та місцевої влади працює чимало інших людей – справжніх фахівців, котрі йдуть на роботу як на свято і думають в кінці робочого дня: «Що я сьогодні зробив доброго для людей, міста, держави?».
Саме про внутрішній імператив як стимул до якісної праці, а також про доброзичливість посадовців та служіння як головну функцію їхньої діяльності говорилося під час другого дня навчального курсу «Верховенство права в діяльності органів місцевого самоврядування», який проходив 26-27 вересня у Трускавці в готелі «Міротель». Це шведсько-український проект, який реалізується Академією Фольке Бернадотта за фінансової підтримки Швеції в ряді міст України, серед яких є і Трускавець. Партнером проекту також є Національний університет «Києво-Могилянська академія», троє викладачів якого (Микола Козюбра, Володимир Венгер та Олексій Цельєв) виступили тренерами і допомогли трускавецьким посадовцям глибше пізнати якщо не всі нюанси верховенства права, то принаймні його основні принципи.
Про перший день семінару можна прочитати статтю «Верховенство права? В Україні?» (посилання: http://protruskavets.org.ua/verhovenstvo-prava-v-ukrajini/). Другий день курсу зібрав у «Міротелі» тих самих учасників плюс приєдналася начальник юридичного відділу ТМР Олена Савченко, котра першого дня занять була відсутня, оскільки представляла інтереси міської ради в суді. Під час лекцій та практичних занять було продовжено роботу по розгляду таких принципів верховенства права як доступність, законність, прозорість, право на оскарження, право бути почутим та підзвітність.
Уявімо собі картину – рішення, які стосуються всіх, приймаються невеличкою групкою людей за високими стінами, і потім глашатай озвучує закон, за яким далі потрібно буде жити. Чи правильно це? В середньовіччі, Новому часі та і в ХІХ столітті це було нормою. А в ХХ та ХХІ? Хіба проста людина має вплив на те, як проголосує парламент чи міська рада, хіба може вона захистити свої права, маючи набагато мізерніші ресурси ніж фінансово заможна та юридично потужна система влади? Тренери намагалися переконати, що і проста людина може стати на прю за власні права, і за приклад наводилися рішення судів, в тому числі Європейського суду з прав людини. Але покладімо руку на серце – чи кожному вистачить наполегливості, завзяття, коштів та часу, щоб проходити цей тернистий шлях до кінця? Чи кожен здатний витримати тиск бандитів, які вершать свої діла, нехтуючи правами та долями звичайної людини?
Якщо спуститися з висот на грішну землю, то пересічний громадянин України найчастіше має справу з органом місцевого самоврядування чи представниками держави на місцях. І саме тут формується образ влади як такої. Якщо на порозі, скажімо, управління праці та соціального захисту населення (чи будь-якого іншого відділу) відвідувача зустрінуть непривітно і просто-напросто відмовлять у видачі бланку для оформлення субсидій з мотивацією «бо нам буде багато роботи», тоді враження про чиновників як падлюк у людини зберігатиметься ще довго-довго. Але якщо в тому ж управлінні чи відділі нас зустріне мила жіночка чи приємний чоловік, котрі нам доступно все пояснять і намагатимуться ввійти в наше становище, то ми вже про владу не думатимемо так погано, як раніше. Саме від конкретних випадків формується узагальнений образ влади, чиновника, а навіть інституту держави.
Навряд чи потрібно переказувати все почуте та осмислене на навчальних курсах 27 червня з 9 до 16 години, подібно як і аналізувати конкретні випадки, в яких неправими почергово виявлялися то посадовці, то рядові громадяни. Напевно, слід зупинитися на тому, що семінар виявився дуже продуктивним і справив глибоке враження на працівників Трускавецького міськвиконкому. Вони в один голос заявляли, що дійсно, варто бути більш людяними і звертати увагу на конкретні випадки та дух закону, а не його букву. Бо інколи чіпляючись за параграфи Земельного кодексу, державні будівельні норми (ДБН), ті чи інші Закони України чи рішення міськради та виконкому, забувається, що найголовніший документ в нашій державі – це все ж Конституція. І хоча її роль наразі недооцінена, а День Конституції явно не найголовніше свято серед народу, та колись це має змінитися, вважає доктор юридичних наук, професор, суддя Конституційного Суду України у відставці, науковий керівник Центру дослідження проблеми верховенства права та його втілення в національну практику України при Національному університеті «Києво-Могилянська Академія» Микола Козюбра.
Говорилося на семінарі про team building (побудова команди), про форми підзвітності та інститут уповноважених з прав людини та дитини, про підвищення рівня довіри внаслідок оприлюднення більшої кількості інформації, про інформацію з обмеженим доступом та чисто формальне ставлення окремих посадовців до виконання своїх обов’язків. Дещо дивно було чути, що міська рада повинна оприлюднювати навіть накази про преміювання працівників міськвиконкому, що офіційну веб-сторінку може повністю заміняти і сторінка в соціальних мережах, що особистий кабінет користувача на веб-сторінці може в рази краще сприяти прозорості та доступності влади, ніж витрачання значних коштів на друк газет, фінансування радіо чи оплату інших «посередників» у донесенні інформації.
Найактивнішими під час дискусії 27 червня були Тарас Лужаниця, Наталія Скибак, Роман Коваль, Анатолій Лютов, Оксана Плахтій, Леся Дребот, Лілія Кіндракевич, Олена Савченко. Учасники семінару брали участь у вирішенні конкретних задач, які ставилися тренерами, а дискусії тривали навіть під час перерв на каву. Завершився навчальний курс повторним анкетуванням учасників (перше було зранку 26 червня), перевіркою та закріпленням знань, заключним словом, подяками та видачею сертифікатів.
Щиро хочеться вірити, що кожен з 20 сертифікатів, які займуть належне місце в робочих кабінетах у Трускавці, спонукатиме посадовців пам’ятати не тільки про шість основних принципів верховенства права, але і про такі поняття як доброзичливість, внутрішній імператив та служіння. Бо це направду важливо. І тоді посадовці вноситимуть свою лепту, що замість нарікань на адресу влади (міського голови, президента, чиновників, депутатів тощо) від людей частіше лунатиме добро слово та побажання любові та довгих років життя.
Звісно, є вічні скаржники і є такі відвідувачі, які вимотують нерви всім – і домашнім, і чиновникам, і журналістам, і сусідам, і юристам, і роботодавцям. Є такі, яких ніколи і ніщо вже не задовольнить, і яким завжди все не так і всі погані. Є люди, для яких саме слово «влада» означає щось чуже та недобре. Але мусимо розуміти, що маємо свою власну державу, маємо владу, котру ми обирали і що теж маємо шанс владу переобрати, якщо ця чомусь не справляється.
Міські голови змінюються, а деякі посадовці працюють на одному місці по 30-40 років, і часто саме від них залежить, як люди думатимуть про владу взагалі. Так що такі навчання як курс «Верховенство права в діяльності органів місцевого самоврядування» є надзвичайно важливими. І чим більше буде користі від нього в значенні змін на краще у свідомості та діяльності посадовців, тим міцнішими будуть позиції влади.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень