Події 9 травня та 22 червня заполітизували Україну. Виросли не лише невидимі, а й зримі барикади. Україну вкотре розкололи на заручників сталінського режиму і їхніх супротивників.
Науково-ідеологічний Центр імені Дмитра Донцова виступив із заявою щодо використання радянської символіки під час відзначення Днів пам’яті жертв Другої світової війни. У заяві, зокрема, було сказано:
“Сумно і якось бездумно відбулось святкування 9 травня 2011 року в Дрогобичі. Усупереч волі більшості патріотично налаштованої громади, усупереч цілком виваженому рішенню більшості депутатів міської ради від 29 квітня “Про неприпустимість використання радянської символіки під час відзначення Днів пам’яті жертв Другої світової”, усупереч, зрештою, історичній правді та здоровому глуздові, у Дрогобичі все ж кілька десятків людей на чолі з представниками від Партії регіонів та мером Олексієм Радзієвським чомусь таки святкували під російськими імперськими символами – червоними прапорами й георгіївськими стрічками. Сумно тим більше, що, попри все, на новообраного міського голову все ж покладалися певні надії як на людину, якщо і не з національним світоглядом, то все ж із великим політичним досвідом та почуттям відповідальності за очолювану громаду. А, мабуть, досвідчена, відповідальна та далекоглядна людина мала б виконувати свої передвиборні обіцянки. Наприклад, ті, що стосувалися об’єднання, а не роз’єднання громади. Невже таким об’єднуючим чинником мав стати прапор окупантів та реваншистів – прапор антиукраїнської російсько-комуністичної імперії? Імперії, чия злочинна комуністична ідеологія прирівняна у Європі (в українській історіософській традиції це було зроблено ще під час світової війни) до кривавого націонал-соціалізму. Крім того, все ж доволі дивно: перші особи держави, між ними і Президент Янукович, на відміну від минулого року, дещо стримали свій москвофільський патріотизм й одягнули-таки жовто-блакитні стрічки (мова йде про парад на Хрещатику 9 травня – А.В.), а мер чомусь уперто тримається за георгіївську – символ російського шовінізму.
Звичайно, в діяльності новообраного міського голови є й чимало цінних починань та відверто симпатичних дій. Наприклад, він був одним із тих, що пожертвували певну суму (хай і невеличку) на потреби незаконно заарештованих членів ВО “Тризуб” ім. С.Бандери, котрі відрізали голову бюстові Сталіна в Запоріжжі. Свого часу він поставив пам’ятник С.Бандері в Дрогобичі. І поруч із цим – прикре та відверте вшанування символіки сталінізму. Що це – брак чітких світоглядних орієнтирів чи банальна політична шизофренія?
Враховуючи масштабні “червонопрапорні” провокації довкола 9 травня в цілій країні та особливо у Львові, а також сумні тенденції у Дрогобичі, вважаємо не зайвим ще раз висловити свою позицію стосовно Другої світової вустами відомого українського політолога, філолога, публіциста, філософа, ідеолога українського націоналізму, громадського діяча Василя Іванишина (1944 – 2007). Коли був живий цей великий моральний авторитет, коли у Дрогобичі активно діяв міськрайонний осередок створеного В.Іванишиним “Тризубу” ім. С. Бандери, – ніхто не наважувався перетворювати Дні пам’яті жертв Другої світової у реваншистську провокацію. Дуже б хотілося, щоб деякі дрогобицькі (і не тільки) власть імущі ще раз уважно ознайомилися із українським ставленням до великої війни і добре помислили над таким. Чи справді їм варто дослухатися немудрих порадників і перетворювати День перемоги над націонал-соціалізмом у “день перемоги” над українським національно-визвольним рухом? День пам’яті – у “день окупації”? День можливого порозуміння – у “день розбрату”?”. (“Жива вода”, видання Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ, № 6, червень 2011 року)
Після подій 9 травня Віктор Янукович підписав Указ про використання червоного прапора, однак Конституційний Суд України відмінив його. 22 червня, на щастя, обійшлося без провокацій. Міліція жорстко діяла проти тих, хто намагався перетворити День пам’яті на політичне шоу. Очевидно, не обійшлось і без вказівок влади щодо цього, чого, на жаль, не було зроблено напередодні 9 травня.
У заходах 22 червня у Дрогобичі Олексій Радзієвський участі не взяв. Не будемо гадати, з яких причин. Мабуть, поважних. Хоча, з іншого боку, міський голова мав би вшановувати не лише ветеранів Великої Вітчизняної війни біля Вічного вогню, а й невинно убієнних сталінським режимом біля колишньої катівні НКВД на вулиці Стрийській.
Поговоримо про політичну шизофренію як явище, на чому наголошують дрогобицькі націоналісти в своєму зверненні. Це не нове явище в українській політиці. Роздвоєність – характерна риса тих, хто прийшов до влади. Вони намагаються не стільки об’єднати людей, скільки діють за принципом “і нашим, і вашим” задля збереження свого статусу в суспільстві. Керівне корито – доволі приваблива штука, так що й можна похворіти політичною шизофренією.
Проте керівник будь-якого рангу, крім усього іншого, повинен сповідувати й моральні принципи, не йти проти власної совісті. Зрештою, у кожного є вибір: або дійсно бути народним обранцем не на словах, а на ділі, або задля збереження влади хилитися в той чи інший бік, залежно від обставин.
На жаль, Олексій Радзієвський не пройшов випробування владою в екстремальній ситуації. Це вже не перша його політична помилка (про кадрові та господарські вже й не кажемо!), яка свідчить про втрату орієнтирів. Намагання втриматися при владі за будь-яку ціну до добра не призведуть. Перевиховувати Олексія Васильовича в такому віці – марна справа. Він амбітна людина, яка нібито прислухається до критики, але все одно робить по-своєму.
Люди мислячі задумуються: а чи справді щирим у своїх переконаннях був Олексій Радзієвський, коли встановлював у Дрогобичі пам’ятники Степанові Бандері та Борцям за волю України? Наскільки щирим був його вихід із Партії регіонів чи мова йде про звичайнісіньке пристосуванство, аби за будь-яку ціну стати міським головою? Наскільки щирими були його передвиборчі обіцянки й чи можливо їх виконати з такою командою, яку він сам сформував?
Хвороба, якщо її вчасно не лікувати, може призвести до незворотніх процесів в організмі. Так само й політична шизофренія. Усе частіше серед простих дрогобичан (і здебільшого тих, хто голосував за Олексія Радзієвського) лунають критичні закиди на його адресу. Звичайно, збудувати рай в окремому місті мер не зможе, але бодай прислухатися до голосів тих, хто не є його ворогом, а бажає добра й процвітання Дрогобичу, він би міг. Кожному Бог дає шанс. Скористатися ним чи безцільно змарнувати надані можливості залежить уже від кожної людини…
Анатолій Власюк, часопис “Тустань”
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень