Дрогобицькому державному музичному училищу ім. В.Барвінського

В дні, коли велика кількість школярів святкує випускний, вкотре довелося пережити щось подібне й у своєму житті. Проте мій цьогорічний випускний визначається не завершенням навчального курсу, а конкретно десятиліттями, адже одному з найзагадковіших учбових закладів Дрогобиччини виповнилося 70. Чому «одному з найзагадковіших»? Дрогобицьке державне музичне училище імені Василя Барвінського, незважаючи на ті роки, які минули після його завершення, досі криє в собі море таємниць і загадок, які розкриваються лише з плином часу.

Загадка перша: Дрогобич і музичне училище

Справді, як так сталося, що саме у Дрогобичі є навчальна кузня музикантів, адже не кожен районний центр може похвалитися закладом такого рівня? Сталося це через історичний збіг обставин, який варто сприймати як шанс: у 1945 році Дрогобич був обласним центром, тому відкриття музичного училища було справою логічною. Якби не відбулося територіально-адміністративної реформи, можливо, могли б похвалитися ще й консерваторією. Подальше функціонування закладу напевно є заслугою керівництва та колективу, який рік у рік змушений доказувати право на своє існування. Тому маємо любити і шанувати це надбання, адже шанс випадає лише раз.

Ще на одну таємницю стало менше після зустрічі директора Миколи Адамовича Ластовецького з представниками ЗМІ, яка відбулася в четвер, 28 травня. Як виявилося, приміщення, у якому розміщене училище, колись належало жіночому монастиреві згромадження сестер-кармеліток. Мабуть, звідтіля і пояснюється та неповторна духовна аура, яка досі зберігається у його стінах.

Загадка друга: час і музичне училище

Випускний під завершення 70-річного курсу справді був наповнений багатьма емоціями, які притаманні цій визначній події. З одного боку – радість, адже така важлива подія, а з іншого – смуток, оскільки знаєш, що усе що було – не повернути. Проте і тут є один парадокс, який притаманний виключно цьому закладу: мабуть, це часова аномалія, яка деякі речі тут робить просто-таки вічними. Колишні випускники, думаю, погодяться зі мною, що коли через роки вступаєш в стіни музичного училища, складається враження, ніби нічого й не змінилося. Та ж вічна какофонія звуків і призвуків, які доносяться з усіх закапелків. Ця музика незмінна.

Рухаєшся далі по коридору. Стіни може й змінили колір, можливо появилися якісь додаткові елементи, але аудиторії на своїх місцях, зі своєю спеціалізацією і легендами. Справді, кожна аудиторія тут є неповторною. Ось 211 аудиторія. Тут треба йти дуже тихо, адже за нею перебуває легенда – Галина Петрівна Онуфрик. Як завжди строга, безкомпромісна і пряма, за що мабуть і здобула повагу серед студентів. Далі третій поверх – 321 аудиторія. Серце стискається ще більше, адже це аудиторія-лотерея: не знаєш, хто за цими дверима перебуває: чи Галина Богданівна Ших, чи Михайло Семенович Штепура. І не дай тобі Боже випадково відчинити туди двері – наслідки гарантовані. В кращому випадку це наганяй, чому не займаємось на інструменті, в гіршому випадку довга виховна анотація від завжди врівноваженого Михайла Семеновича. У таких випадках необхідно зникати на реабілітацію в 302 аудиторію…

І ось 70 років училищу. Ти знову ступаєш в його коридори. І що дивно: ті ж викладачі, ті ж посмішки. Усі знайомі, усі як завжди заклопотані організацією свята. Єдине, що, слава Богу, не впадає у вічі, так це природне мілірування, яке час додав кожному з них. Хоча і воно тут значення не має, адже такий стиль, такий дрес-код.

Загадка третя: прогрес і музичне училище

Безпосереднє святкування розтягнулося у часі на три дні. У перший день 27 травня відбулася урочиста педрада у закритому колі педагогів, де нагороджували, дякували і ділились спогадами. На наступний день відбувся перший урочистий концерт у великому залі училища. Йому передувала зустріч директора Миколи Ластовецького з журналістами. В розмові з представниками ЗМІ він розповів про історію та здобутки училища за цей невеликий в контексті вічності проміжок часу.

У прес-релізі, який отримали журналісти, був перелік тих, хто сьогодні в Україні та світі творить славу Дрогобича і його музичної перлини. Не обійшли увагою і згадали тих, хто відійшов у небуття, залишивши по собі яскраву сторінку в історії музичного училища. Також Микола Адамович анонсував ще одну урочисту подію – 20-річчя присвоєння закладу звання імені Василя Барвінського, яка орієнтовно має відбутися на початку осені.

Після прес-конференції усіх гостей і журналістів було запрошено на урочистий святковий концерт. У вітальному слові Микола Адамович звісно торкнувся і трагічних моментів сьогодення – війни на Донбасі. Відзначив у цьому посильну допомого сучасних студентів, які намагаються у вільний від навчання час маленькими колективами виступати в найрізноманітніших форматах, збираючи кошти на потреби волонтерів. Тому невипадково концерт розпочався з фортепіанного твору «Поема-легенда», яку виконав студент Михайло Оприско. Цей твір автор (Микола Ластовецький) і виконавець приурочили саме воїнам АТО. Продовжили програму виступи вокалістів: Ольги Мельник, Валентини Білас, Наталії Сойки і ін. Виступали також сольні виконавці на інструментах: Евеліна Сливінська (скрипка), Віталій Салій (баян), Назар Коваль (труба), Богдан Грос (флейта). Їх плавно замінили дуети і ансамблі: тріо бандуристів під керівництвом викладача Надії Сторожук, вокальний ансамбль студентів четвертого курсу під керівництвом викладача Ольги Мельник, дует акордеоністів під керівництвом Юрія Чумака і славнозвісний ансамбль скрипалів (керівник Оксана Максимова).

Проте це не повний перелік тих, хто виходив на сцену у цей день. Хотілося б окремо зупинити увагу читачів і особливо скептиків на трьох номерах, які повністю нівелюють твердження про консерватизм і антипрогресивність музичного училища. Зокрема це виступ квартету “Royal Quartet”, творчість якого досі викликає неоднозначне ставлення навіть у стінах музичного училища. Не знаю, як цей напрямок музики назвати. Можливо, академічні ремікси рок-класики, або вірніше академічні кавер-версії рок-музики. Проте в залі вони байдужих не залишили. Послухати «Шоу триває» неперевершеного Фреді Меркюрі у виконанні струнного квартету у наш час навчання було б більш ніж непристойно. Сьогодні ці твори є у святковій програмі. Наступний номер, який вартий уваги, так це «Пульсувати в блюзі», який виконало тріо на ударних інструментах під керівництвом Любомира Кульчицького. Взагалі відділ ударних інструментів Дрогобицького музичного училища за останні роки набув слави постійного експериментатора. Результати цих експериментів завжди були цікавими, ну і звісно прогресивними, спираючись на сучасні тенденції у світовому музичному середовищі. Ще один номер, який теж став несподіванкою, – фортепіанний твір «Міді-регтайм» композитора Миколи Ластовецького у виконанні викладача Олени Фатільнікової. Здивував цей твір насамперед зміною стилістики в творчості композитора. Якщо попередні твори радше б відніс до академічного модернізму, то у даному випадку ми слухали «свіжий» динамічний джаз. Тож про який консерватизм іде мова?

Шарму концертній програмі додала ведуча – викладач теоретичних дисциплін Зоряна Лельо. Взагалі даний концерт запам’ятався також взаємною солідарністю викладачів і студентів, адже готували і приймали участь в ньому і ті і інші. І що цікаво – рівносильно переживали за його якість. Така солідарність не часте явище, але не в момент, коли йдеться про імідж улюбленого навчального закладу. Так було і на наступний день на гала-концерті.

Загадка четверта: люди і музичне училище

29 травня на третій день святкувань відбувся великий гала-концерт у Народному Домі міста Дрогобича. «Великий», «грандіозний» – дані терміни супроводжували усі аспекти цього заходу. Він вирізнявся від попереднього концерту наявністю великих колективів у програмі, а також великою кількістю гостей, які прибули звідусіль, щоб привітати ювілярів. Зокрема зі сцени працівників училища вітав секретар міської ради Дрогобича Тарас Метик, представники відділів культури Дрогобича, Трускавця, директори навчальних закладів Дрогобича, директори музичних шкіл Дрогобича, Трускавця, Борислава, представники духовенства. Окрім цього прибули гості з Києва: представники Хорової капели Ревуцького і Національного педагогічного університету ім. Драгоманова, зі Львова: з облдержадміністрації та музичної академії імені Лисенка. І це лишень узагальнений перелік, адже гостей було надзвичайно багато.

Усі говорили багато теплих слів, адже у більшості виступаючих доля так чи інакше пов’язана з життям закладу. Також вручали подарунки. Серед найбільш інтригуючих подарунків було впровадження персональної стипендії для найкращого студента музичного училища за результатами перших курсів навчання. Коли нарешті вивільнялася хвилина на музичні виступи, сцену займали хор студентів відділу співу, фортепіанного та теорії музики (керівник Марія Гірняк), ансамбль скрипалів училища (керівник Оксана Максимова), капела бандуристів училища (керівник Ореста Пришляк), камерний оркестр училища (керівник Ореста Околович), хор студентів відділу хорового диригування (керівник Богдан Бонзяк), оркестр баяністів-акордеоністів училища (керівник Сергій Максимов), духовий оркестр (керівник Олег Соляр), оркестр народних інструментів (керівник Юрій Чумак) і закривав усе це дійство симфонічний оркестр (керівник Петро Мартинів).

Як показав останній день святкування, музичне училище – це не лише той мікросвіт, який існує у стінах споруди на Музичній, 3. Це велика армія випускників, яка сьогодні творить культуру як в Україні, так і далеко поза її межами. Море здобутків, звань, титулів, і у кожному з них маленькою часткою закодована інформація про наш край і Дрогобич зокрема.

Чомусь після завершення святкування в свідомості випливає популярний у фентезі і фантастиці сюжет про орден чи таємне об’єднання охоронців знань і традицій. В сучасних історичних обставинах педагогічний колектив музичного училища дуже нагадує це загадкове об’єднання, функцією якого є (як писав Данте) «у період моральної кризи» не залишатися байдужим і безпосередньо з допомогою культурних ін’єкцій відновлювати культурний і моральний баланс в суспільстві. 70 років це було під силу. Дай Боже їм і надалі витримки та ефективності. А наразі з днем народженням, училище, і до наступного ювілею.

Ярослав Баран

На фото:

1. Директор Дрогобицького державного музичного училища М.А. Ластовецький.

2. Привітання від секретаря Дрогобицької міської ради Тараса Метика.