«В боротьбі між таємністю та істиною перемога істини здається неминучою»
Руперт Мердок, медіамагнат, 1958 рік
Хто володіє інформацією, той володіє світом. Гасло, під яким працює «Трускавецький вісник», давно не нове, але воно не втратило своєї актуальності. І нещодавні події із сайтом Вікілікс (WikiLeaks) довели, що саме інформація є сьогодні тою цінністю, якої прагне людство. Це може здатися парадоксальним, особливо в наш час ( існують телебачення, радіо, преса, Інтернет), але люди, на жаль, не завжди поінформовані про все те, що відбувається навколо них. І не просто не поінформовані, а часто недоінформовані, поінформовані неправильно, з викривленнями, під вигідним для влади кутом зору.
Подати не все, подати тільки те, що вигідно, не подати нічого, приховати частину правди, додати частину неправди. Саме так нас інформують (принаймні хочуть інформувати) офіційні джерела і саме тому такі люди як Джуліан Ассанж стають мішенню озвірілих власників світу цього.
А хіба на місцевих рівнях інакше? Хіба не намагаються нагнути свободу слова в Україні, в сусідніх державах? Хіба відкрита, врешті-решт, є трускавецька влада? Якби була відкритою, то люди (в тому числі і депутати) мали б бути поінформовані про минуле п. Шумина та його ВСЮ діяльність за останні 20 років. Громада мала б бути поінформована наперед, кого пропонуватимуть (!), а не те що призначатимуть на важливі для Трускавця посади. Громада мала б мати право на ознайомлення із проектами рішень, із архівними документами. Але в нас вони становлять «велику таємницю», а частина документів із міського архіву напевно що зникне у зв’язку із зацікавленістю в цьому процесі пана-секретаря ради.
Але все одно на трускавецькому рівні панує бодай мінімальна свобода слова, як панувала вона і за попередньої влади. Але панує вона до того часу, поки хтось не захоче сказати всієї правди. А хто може її сказати? Правильно, той, хто її знає. А чи знають всю правду місцеві журналісти, навіть ті наймаститіші, з великим досвідом? Ні і ще раз ні. Бо вони ніколи не були допущені до документів, які старанно приховувалися, приховуються і будуть приховуватися від стороннього ока сильними міста цього.
Коли уродженець Австралії Джуліан Ассанж показав правду і нічого крім правди, оприлюднив листування дипломатів США, то він майже зразу став «злочинцем», «ґвалтівником», «збоченцем» і мало не ворогом № 1 найпотужнішої держави світу. Гончий лист за людиною тільки за те, що вона осмілилася показати всім те, що мало бути доступним тільки для «обраних» голубої крові. Без викриття державної таємниці, без пропагування культу насильства чи порнографії, без злочину. Але потрібно було заарештувати, то швиденько привід і состряпали, як кажуть наші сусіди.
Влад Лістьєв, Георгій Гонгадзе, Кашин, а поруч із ними не десятки, а сотні, якщо не тисячі знаних і незнаних журналістів потерпіли тільки за те, що хотіли донести до людей правду. І якщо про Джуліана Ассанжа знає вже весь світ, то ніколи світ не дізнається про редакторів містечкових газет Східної, Південної, Західної України, які були принижені, обпльовані, вигнані з роботи, вбиті. Бо посміли щось десь там писнути проти мера, судді, прокурора, начальника якогось підприємства чи його кума, сина, свата, брата. Безправ’я під гаслом свободи слова і декларативних гасел Конституції.
Якою б мала бути свобода слова у програмі мінімум від нового трускавецького мера? Доступ до інформації всіх відділів та управлінь міської ради. Ознайомлення акредитованих журналістів з оперативними даними по різних напрямах, в тому числі і поза межами Білого Дому Трускавця. Як мінімум щотижневі прес-конференції як не з головою, то з кимось із його заступників. Хоча б раз на місяць організовані прес-конференції з лідерами партій чи депутатських фракцій після того, як останні будуть створені. Трактування тих, хто подає людям інформацію не як надокучливих мух, а їхньої роботи як чогось цілком непотрібного, а в дещо інший спосіб. Бо направду і роботу окремих чинуш можна теж вважати абсолютно безплідною та непотрібною, якщо інколи не сказати шкідливою.
Непроведення люстрації, якої так домагалася слабка в далекі часи початків незалежності «Свобода», дало свій ефект. Сини, зяті, доньки та інша родина колишніх компартійних керівників керують і досі. На Західній Україні в дещо меншій мірі, ніж у Східній, але в нас є специфіка – «нові рухівці» з кагебешним минулим теж мусіли прилаштуватися самі і прилаштувати своїх. Совок не закінчився, він просто трансформувався, видозмінився і багато газет продовжують працювати у стилі «Радянського слова» чи «Ленінської молоді». Була і в нас «Трускавецкая здравница», та от тепер вона не одна, їх кілька…
На момент написання цієї статті Ассанж був заарештований. Тому, що сам так захотів, сам здався лондонській поліції. В нас переважно так не буває, наша доблесна міліція сама знаходить злочинців, в тому числі найгірших із них – журналістів. Хоча в нас все-таки справи набагато кращі, ніж десь в Китаї, Ірані, Росії, Північній Кореї. В нас теж інколи публікують бомбові документи чи записи, але от приклад плівок Мельниченка та результат розслідування справи Гонгадзе після схоплення Пукача показує, що все одно влада вміє тримати все під контролем, щоб своїм чимось не зашкодити. А як інакше, не буде ж сидіти у в’язниці велика людина, хтось «заслужений» для нашої держави та нації…
Трускавець – маленьке провінційне містечко, яке по великому нікого не цікавить. Тут ніколи ніхто не оприлюднить жодної бомби, бо, по-перше, її нема, по-друге, це означало б підписати собі вирок. Тому інформаційний простір нашого містечка тішиться відносним спокоєм та вряди-годи пусканням бульбашок під воду – таке собі саморобне інформаційне джакузі, от тільки не пахне, а смердить. Свобода передбачає вільний рух вперед, розвиток та поступальне відсвіжування простору. Але якщо все всіх влаштовує, то най вже так і буде. Не виплодився Ассанж у Трускавці – і слава Богу, менше знатимемо – краще спатимемо. І хто глухий, і хто сліпий, і хто мовчить достойно – сто років проживе і проживе спокійно. Та от Ассанж не захотів міняти правду на спокій і шлюс. От і має тепер неприємності. Ми ж можемо його підтримати та задекларувати, що стоїмо на його стороні хоча б цією публікацією.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень