/Левові Ярославовичу Грицаку – міському голові Трускавця ІV і V скликань, директору ТзОВ “Санаторій “Карпати” – 60!/
Життя повсякчас обдаровує нас нагодами, якими, проте, далеко не кожен у силу тих чи інших причин здатний скористатися. Цілком очевидно, сприятливі обставини передусім мають цінність тільки для тих, хто відповідно підготовлений, щоби скористатися з них. Нагода, до якої ми не підготовлені, тільки поставить нас у смішне становище.
Найсвіжіший класичний приклад того, коли сотні, точніше, тисячі непідготовлених людей скористалися нагодою, – безпрецедентна ротація кадрів державного управління після Помаранчевої революції. Узявшись за гуж, який їм не дуж, вони не тільки самих себе і свого працедавця поставили в смішне становище, але й, на думку експертів у цій царині, опустили рівень влади, як мовиться, нижче плінтуса.
Пригадується, це було наприкінці 2001 року, тодішнього мера Трускавця Богдана Матолича «засватали» на керівну посаду в область. Відтак, ще до старту наступних виборчих перегонів, громада перейнялася актуальним для її життєдіяльності питанням: кому довірити владну «булаву»?
Шальки терезів явно схилялися на користь Лева Грицака – тодішнього головного лікаря санаторію «Карпати». Проте мало кому відомо, скільки душевних сум’ять довелося пережити цій людині, перш ніж прийняти рішення «йти на міського голову». Хоча, з точки зору підготовленості до такої місії, як кажуть медики, протипоказань не було жодних: за плечима Лева Ярославовича досвід керівника – понад два десятиліття, причому ефективного керівника, котрий зумів довірений йому санаторій із нуля перетворити у заклад зразкового типу. Були на той час Державна премія з архітектури за спорудження санаторію і почесне звання Заслуженого лікаря України. Були також серйозні іноземні інвестиції, позаяк професор Володимир Козявкін, котрий на той час ще не мав своєї клініки, зупинив свій вибір для лікування хворих на церебральний параліч саме на санаторію «Карпати», рівень якого найбільше відповідав європейським стандартам.
Пригадується й тогочасна розмова з Левом Ярославовичем на предмет його готовності взяти на себе відповідальність за долю міста. Відповідаючи на запитання, Л.Грицак удався у філософські роздуми: «Щоби не виглядати в житті смішним, – говорив він, – я з дитячих літ перепробував з добру дюжину різноманітних занять, які викликали в мене інтерес. Наприклад, грав у ляльковому театрі, випускав шкільну стінгазету, оскільки мав здібності до малювання, відвідував авіамодельний гурток, захоплювався фотографією, радіо- і кіноаматорством, знявши разом із батьком декілька фільмів. Закінчив музшколу по класу акордеон. Зі спорту мене найбільше вабили нартярство і волейбол. Правда, в студентські роки ці види поступилися гімнастиці, автоперегонам і водному спорту.
Безсумнівно, на життєвий вибір Л.Грицака значною мірою вплинули батьки, які присвятили своє життя медицині. Поза тим, зі слів Лева Ярославовича, численні дитячо-юнацькі захоплення допомогли не тільки остаточно впевнитися у правильності вибору, але й дали колосальний енергетичний імпульс для утвердження на обраному шляху.
З дитячих літ Л.Грицак засвоїв просту істину: для того, щоби не товкти воду в ступі, душа має трудитися і вдень, і вночі. Відтак уже через два роки після закінчення Тернопільського медінституту він очолив санаторій «Лісова пісня», що на Шацьких озерах, де до того за скеруванням працював простим рентгенологом. За вісім років його керівництва в санаторії було споруджено комфортабельні спальний і лікувальний корпуси, овочесховище, пляж, котельню, благоустроєно територію, що дало можливість у всесоюзному конкурсі міжколгоспних оздоровчих закладів здобути перше місце.
Згодом цей управлінський хист Л.Грицака був помічений, належно оцінений та ідеально реалізований на теренах Трускавця, де він, ризикуючи бути покараним за ініціативу, з власної волі сам, так би мовити, призначив себе директором будівництва комфортабельного санаторію «Карпати». Вочевидь, посада головного лікаря пансіонату, який знаходився у п’ятиповерховому будинку, Л.Грицака не влаштовувала. Це була явно не його планка.
Незважаючи на економічну кризу 90-их, у біографії «Карпат» не було жодного року, в який би, образно кажучи, санаторій не розправляв крила. Він повсякчас, як і його хазяїн, перебував у розвитку. «Карпати», завдяки залученню до його розвитку найталановитіших будівельників і митців Західної України, цілеспрямовано інтегрувався у європейський простір, а Лев Ярославович, підзаряджаючи дитячо-юнацький імпульс, освоював повітряний простір та сміливо випробовував інші межі людських можливостей. Перефразовуючи класика, без цих «троянд», які, поза сумнівом, надихають Л.Грицака на творчу працю, не було би «винограду», тобто зримих здобутків на ниві творення добробуту української нації.
Від квітня 2002 року до жовтня 2010 року Л.Грицак очолював Трускавець. За роки його каденції «мертве» місто перетворилося на будівельний майданчик. Виступаючи на передвиборчих дебатах, кандидат на посаду міського голови Дрогобича, тодішній депутат Львівської облради Віра Байса, мабуть, найкраще охарактеризувала діяльність мера Трускавця. Пані Віра тоді сказала, що щиро заздрить мешканцям Трускавця, який за темпами розвитку значно випередив не тільки Дрогобич, але й інші міста України.
У 2010 році сталося те, що сталося. Галичани – народ вибагливий, але, на жаль, не завжди розсудливий. Мабуть, якби мислили так як треба, то не обирали би протягом декількох каденцій поспіль до Верховної Ради легіонерів, яким інтереси краю, як мовиться, до одного місця.
У жовтні 2010 року Лев Ярославович, як мовиться, повернувся на круги своя, себто знову очолив санаторій «Карпати». Відтак, зважаючи на амбіційні, але цілком реальні задуми Л.Грицака на цій посаді, йому знову почнуть заздрити.
Тож хай заздрять собі на здоров’я!
Лев Ярославович, видається, зовсім цим не переймається. Він, як Марк Аврелій, працював, працює і, вочевидь, працюватиме за простим принципом: роби, що належиться, і хай буде що буде.
Газета «Галицька зоря»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень