Чотири дні тривав у Трускавці VII Міжнародний кінофестиваль «Корона Карпат». Церемонії відкриття та закриття були феєричними, а переможець – передбачуваним. Адже фільм, котрий здобув Гран-Прі, дійсно найкращий серед всіх поданих до цьогорічної конкурсної програми. Про фестиваль, фільми, українське кіно та надії на майбутнє – у нашому репортажі про подію.
Без шансів на поразку
Найочікуванішим моментом кінофестивалю «Корона Карпат» був момент оголошення стрічки, котра виборола Гран-Прі. Напевно, в абсолютної більшості присутніх сумнівів щодо переможця не виникало – тільки «Гірська жінка…». Так і сталося.
«Гірська жінка: на війні» режисера Бенедикта Ерлінгссона (Україна-Франція-Ісландія) – це фільм про волю та твердість. П’ятдесятирічна ісландка Хатла – диригентка хору і потаємна екологічна активістка під псевдонімом «Горянка» («Гірська жінка»). Головна героїня кінострічки – єдиний виразний, чіткий персонаж цього фільму. Всі інші (рідна сестра, можливий родич, дівчинка з України, президент держави, іноземець в ролі офірного цапа) лише підкреслюють її портрет. Те, що робить вона, є на грані закону. Але який закон важливіший – той, який придумали люди під тиском глобальних корпорацій-монстрів, чи Божий Закон, закон природи та здорового глузду?
Стрічка змушує хвилюватися, співпереживати, тримає в тонусі від першої хвилини і аж до останньої. Кращого фільму на «Короні Карпат» цього року не було, тож було б дивним та підозрілим, якби Гран-Прі здобув хтось інший. Отже, все справедливо.
До речі, «Гірська жінка на війні» отримала ще два призи – за найкращий сценарій та за кращу жіночу роль. Теж цілком заслужено.
Якщо Ви не бачили цього фільму ні в п’ятничному показі кінофестивалю, ні після церемонії закриття, то запам’ятайте, що при найближчій нагоді цей фільм дійсно варто переглянути. Тим більше, що він номінований і на «Оскара».
Як було зазначено на церемонії закриття фестивалю та нагородження переможців, саме в Трускавці Україна вперше відзначила цю стрічку українсько-ісландсько-французької копродукції. Як свідчить історія «Корони Карпат», Трускавець легкий на руку. Бо саме звідси починали свою «кар`єру» такі відомі стрічки як «Хайтарма» чи «Аріведерчі».
Фільми, які приємно вразили
Якщо б визначати «хіт-парад» фільмів, які вразили на цьогорічному кінофестивалі, довелося саме мені, то я на друге місце однозначно поставив би фільм позаконкурсної програми – аргентинську стрічку «Бетібу».
«Якщо б мертві могли говорити, то світ був би набагато справедливішим». Ця фраза з «Бетібу» – лише одна з цитат, які можуть стати вічними. Стрічка детективна, розповідає про журналістське розслідування одного вбивства, а згодом ниточка тягнеться до інших вбивств. Блискуча гра акторів, несподівана розв`язка, хороший сценарій, добра операторська робота, відповідна музика, словом, добрий фільм. До речі, аргентинське кіно не вперше представлене на «Короні Карпат», торік теж Посольство Аргентини України надало для показу у Трускавці якісні стрічки.
Приз за найкращу операторську роботу на цьогорічній «Короні Карпат» отримав Юрій Король за картину «Шляхетні волоцюги» (Україна) режисера Олександра Березаня. На цю стрічку прийшло найбільше глядачів – це факт. Легка розважальна комедія – такою вона задумувалася, так її і реалізували.
Відзначено було і фільм «Червоний» режисера Зази Буадзе за романом Андрія Кокотюхи. Приз за найкращу чоловічу роль отримав закарпатець Олександр Мавріц за роль енкаведиста. І тут також із журі не посперечаєшся – роль зіграно блискуче. Про цей фільм члени журі відгукувалися по-різному: з однієї сторони, патріотичне кіно потрібно підтримувати, а з іншої, образи героїв надто вже схематичні, плоскі. Але фільм має свого глядача, будуть нові фільми з серії про Червоного, і, напевно, не оминуть вони і трускавецьку «Корону Карпат».
Приз за найкращу кінорежисуру віддано Аркадію Непиталюку за картину «Припутні». (Україна). Приз за найкращий дипломний фільм короткого метру отримала стрічка «Слово», режисер Ігор Висневський. Приз за найкращий короткометражний фільм – «Випуск 97», режисер Павло Остріков. Приз за найкращу режисуру короткометражних фільмів – «На своїй землі», режисер Олександр Кирієнко. На жаль, не можемо прокоментувати це рішення журі, оскільки просто фізично неможливо було побувати на показі всіх фільмів.
Але хочеться сказати ще про два фільми, які йшли в позаконкурсній програмі. «Міф» Леоніда Кантера про майданівця та оперного співака Василя Сліпака – це та стрічка, яка вчить патріотизму на конкретному прикладі.
Іншим документальним фільмом, показаним в останній день кінофестивалю, був «Будинок «Слово» Тараса Томенка. Гадаємо, перегляд цієї півторагодинної стрічки мав би бути обов’язковим на уроках української літератури в 10 класі (період 1920-1930-х рр., «Розстріляне Відродження»). Штрихи до портретів Миколи Хвильового, Павла Тичини, Володимира Сосюри, Леся Курбаса, Миколи Куліша, Майка Йогансена, Юрія Яновського, Валеріана Підмогильного, Івана Багряного, Остапа Вишні та інших мешканців харківського будинку «Слово» на вулиці Червоних Літераторів показують їх як живих людей зі своїми вадами та примхами, відображають настрої епохи. Окреме місце в стрічці відводиться темі Голодомору та сталінських репресій. Фільм надзвичайно потрібний, і добре, що Державне агентство України з питань кіно фінансує власне такі проекти.
Зустрічі з відомими людьми
Кінофестиваль – це не тільки покази фільмів. В рамках «Корони Карпат» була можливість живого спілкування з режисерами, продюсерами, акторами, сценаристами. Після кожного конкурсного фільму глядач міг задати запитання, на яке обов’язково отримував відповідь. Глядач говорив правду, коли фільм чимось не сподобався чи був незрозумілим, але не шкодував і слів похвали, якщо стрічка того вартувала.
На жаль, через хворобу Ади Роговцевої було скасовано один із запланованих заходів – творчий вечір пам`яті Костянтина Степанкова. Але відбувся чудовий концерт учасників фестивалю в Палаці культури імені Шевченка – окремі з виконавців виступили і на церемоніях відкриття та закриття фестивалю.
В УРБАН-бібліотеці міста у суботу пройшли зустрічі-спілкування з письменником Андрієм Кокотюхою («Червоний» та 69 інших книг) та кіноактором і режисером Борисом Савченком.
Прямий ефір виступу Бориса Савченка можна переглянути в Фейсбуці у групі «Трускавець. Оперативно». До речі, в цій групі також можна передивитися церемонію відкриття «Корони Карпат» та частково прес-конференцію журі, яка пройшла 4 листопада.
На ці чотири дні відомих осіб у Трускавці можна було зустріти в найнесподіваніших місцях – і на бюветі, і в тому чи іншому санаторії, і на вулиці чи базарі. Ясна річ, на курорті знаменитості бувають завжди, але цього разу їх було ну дуже багато на квадратний метр. Так само було з блогерами на початку жовтня, так само було і з письменниками тиждень перед кінофестивалем.
Аура
Говорячи про «Корону Карпат», неможливо оминути тему особливої святкової атмосфери, котра панує в ці дні у Трускавці. Хоча погода холодна і сира, хоча осінь доживає останні дні, але на душі тепло і радісно.
Про церемонію відкриття фестивалю читач може довідатися зі статті «Кінофестиваль – у розпалі!», ми ж зупинимося на двох інших подіях – встановленні пам’ятної плити на Алеї кінослави та закритті фестивалю.
Уявіть собі звичайний недільний полудень в лінивому курортному містечку – люди з церкви вже вийшли, переважно сидять вдома, тільки торгаші-безбожники куняють біля своїх будок, очікуючи як пси на необачного покупця, котрий не знає третьої заповіді «Пам’ятай день святий святкувати». І ось на бульварі Юрія Дрогобича, котрий колись прикрашала алея струнких туй, а зараз облямовують малосимпатичні будки «шанхаю», звідкілясь появляється сила-силенна людей. Серед них – і мер, і депутати міські та обласні, і кіноактори та режисери, і культурна еліта міста-курорту, і відпочивальники та жителі сусідніх міст. Всі зібралися задля встановлення чергової бронзової таблиці на Алеї кінослави, котра через якусь сотню років дотягнеться до центральної площі Трускавця. Цьогоріч місце – для Латвії. Є вже таблиці, присвячені молдовським, литовським, аргентинським, і, звісно ж, українським фільмам.
Фанфари, штучні вогні феєрверку, і момент відкриття. Латвійський режисер поїде, генеральний директор кінофестивалю залишиться, а табличка нагадуватиме, що історія «Корони Карпат» просунулася ще на один крок вперед. Дороги назад немає.
Церемонія закриття – це щось особливе. Ті ж чарівні ведучі Зоряна Конопельська-Петрас та Богдан Процишин, ті ж голосисті співаки, але водночас певний сум – фестиваль завершився! Квіти та дипломи, теплі слова та добрі побажання – ніхто не сказав «Прощай!, всі кажуть «До побачення, «Короно Карпат»!».
Рефлексії
Що далі? Трускавець живе по повній. З 15 по 18 листопада у місті-курорті проходитимуть Перший Всеукраїнський фестиваль вокалістів «Пам`яті Мусліма Магомаєва» та Чемпіонат України з хортингу, а 19 листопада пройде фестиваль пам`яті воїнів АТО «Мамина весна». Перед нами багато інших цікавих заходів – ще мить, і будуть зимові свята, «Яскрава країна», «Ой радуйся, земле», «Зірка-Фест»…
А до нового кінофестивалю, котрий пройде восени 2019 року, потрібно готуватися вже. Закладати кошти в бюджет ще в грудні, а не за півтора місяця до події, продумувати в якому форматі проводити захід, що в цьому рої не дуже вдалося і чому, що варто запровадити. Для прикладу, чи не запропонувати в рамках «Корони Карпат» провести міні-фестиваль туристичних фільмів, як це є в Карлових Варах? Подумати, чи показ фільму «Одинадцять друзів з Моршина» не закладе кращу співпрацю між нашими двома містами-курортами. Робити висновки і рухатися далі. Show must go on.
І наостанок дуже важлива річ. Не треба шукати чужої скалки, а потрібно побачити власну колоду. Те, що робить для Трускавця та його промоції, а також для кіномистецтва генеральний директор «Корони Карпат» Олег Карпин, заслуговує принаймні на респект та повагу. А ще – на нашу підтримку. Як було сказано на церемонії закриття, таких людей як Олег Карпин в Україні потрібно побільше. Тоді й Україна буде інакшою, кращою, заможнішою, впевненішою у майбутньому…
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень