Історія села, котре стало містом

Назва виставки в музеї історії міста Трускавця декому може різати вухо. «Історія села Трускавець». Але це дійсно історія села, яке існувало ніби паралельно з курортом. Щоб у цьому пересвідчитися, достатньо уважно перечитати спогади отця Олекси Пристая, хто ще цього не зробив – настійливо рекомендуємо. Як зазначила під час відкриття виставки головний науковий співробітник музею Галина Коваль, в музеї якось недостатньо уваги приділяли власне українському елементу в історичній минувшині Трускавця. Австрійці, поляки, їхній вплив на Трускавець – все це було висвітлено достатньо добре і от нарешті дійшли руки і до свого, українського. Символічно, що це робиться в дні відзначення 110-річчя трускавецької «Просвіти». І символічно, що виставка «Історія села Трускавець» відкривається в День народження музею, 29-й.

Отже, середа, 28 грудня, 16.00. В залі – міський голова Руслан Козир, його заступник Валентина Бодак, депутат Галина Шиманська, начальник відділу культури ТМР Тетяна Татомир, спеціаліст відділу культури Олег Дьорка, знаний краєзнавець Микола Іваник, директор Єпархіального музею Тарас Шафран, невтомний дослідник історії Трускавця Іван Скибак, митець Петро Закусило, представники преси, громадськості, небайдужі трускавчани. До формування виставки, котра ще буде оновлюватися до травня місяця, долучилися Ігор Сенів, Олесь Скольський із Пристаїв, а також працівники музею Ольга Федуняк, Наталія Леонова, Катерина Олексіївна та інші. Серед названих у вступному слові директора музею Любові Константинової – Віра Бабука, Орислава Біла, Василина Венгер. Третім музейним скарбом називає тих, хто прийшов сюди, пані Галина Коваль. Після короткого слова в холі музею вона веде всіх до оновленої виставки, впроваджує в дивний світ нашої минувшини. Зі старих світлин та документів немов перед очима виринають образи отців Олекси Пристая та Івана Валюха, молодих Василя Біласа та Дмитра Данилишина, війтів, радних; легким маревом пропливає життя Трускавця у воєнні та міжвоєнні роки, чорним смутком лягає на історію совітська окупація. Перші совіти були ліпші, бо скоро вступилися, другі гірші, бо прийшли надовго… Навіть в найгірші часи наші люди вміли жартувати, хоча часто це були саме такі, гіркі жарти…

Млинок до кави, фляга, ложки та видельці, приклад стрільби, жіноча сорочка, макітра з макогоном, кадовб, кросна, старий дзиґарок і старі папери – все це складається в єдину мозаїку неповторності, яка для наших предків була буденністю. Вони не думали, коли торкалися цих речей, про майбутнє, а їхні нащадки, дивлячись на ці ж речі, знову думають не про майбутнє, а про минуле. Дивна нить, котра пов`язує нас із тими людьми, від яких – одні лиш кісточки, дивна нить, ім`я якій – пам’ять.

В музеї всі рівні, як перед смертю чи перед Господом – і міський голова, і звичайна прибиральниця, і журналіст провладний, і опозиційний. Дивитися в минуле і бачити майбутнє – не кожному це під силу. На жаль, не видно в цьому майбутньому радості в очах предків із цього галицького села Трускавець, такого звичайно-незвичайного і такого патріотично-космополітичного. Та навіть якщо нема радості – добре, що є майбутнє.

Від незрозумілого перейдемо до більш приземленого. Виставка «Історія села Трускавець» – не для влади чи для музейних працівників. Ця виставка – не для якихось обраних, вона має бути для всіх. Навіть якщо понад 90% теперішніх жителів Трускавця становлять ті, чиї діди-прадіди не спочивають в трускавецькій землі, все одно для всіх нас повинно бути ясно, що історія села Трускавця – це і наша історія. І шанувати пам’ять землі, яка нас годує – наш обов’язок. Інакше доля з нами не панькатиметься.