Мене як історика за освітою давно непокоїла думка – чому Трускавець не має своєї великої історії?
Надзвичайно потужним є видання про церкву святого Миколая як духовну перлину Трускавця авторства Олега Реги. Є ряд дрібних досліджень різних авторів по окремих темах. Є цінні спогади отця Олекси Пристая “З Трускавця у світ хмародерів”, але це не історичне дослідження, та й обриваються вони в першій половині ХХ століття. Є псевдоісторія, назву якої навіть не хочеться тут згадувати, як і автора-плагіатора та фантазера. Є “Короткий нарис історії Трускавця”, авторами якого є Іван Скибак та покійний Орест Мацюк. А “великої”, фундаментальної історії наразі немає. Чому? Про це ми розмовляємо сьогодні з п. Іваном Скибаком, заступником генерального директора санаторію “Карпати”, який знається на історії Трускавця, можливо, краще, ніж будь-хто інший. Доказ цьому – клопітка робота в архівах Львова, Кракова, Варшави, величезна підбірка матеріалів з історії, які є направду унікальними, а ще – чималий досвід роботи у сферах, тісно пов’язаних з історією.
– Пане Іване, звідки таке зацікавлення історією Трускавця? Ви – трускавчанин?
– Ні, я народився на Опіллі, біля Рогатина Івано-Франківської області, так що я “роксоланчик” (Рогатин – рідне місто Насті Лісовської, Роксолани – прим. авт.). Та все, що стосується Трускавця, для мене є дуже цікавим.
– Ви тривалий час працювали в Екскурсійному бюро, водили і водите екскурсії по місту, вчите молодих екскурсоводів…
– В 1977 році я закінчив курси екскурсоводів при Дрогобицькому педінституті. З 1976 р. я працював культорганізатором в санаторії “Алмаз”, художнім керівником та режисером театру народного Будинку культури Трускавця (знаходився неподалік церкви св. Миколая, ця будівля вже не існує). З 1980 по 1991 рік – період моєї праці в Екскурсійному бюро. Далі – директор музею “Дрогобиччина”, науковий працівник музею історії міста Трускавця, організатор та перший директор Єпархіального музею Самбірсько-Дрогобицької єпархії в м. Трускавці, заступник міського голови Трускавця, керівник бюро паломництв Львівської митрополії УГКЦ. А з 2003 року я – в санаторії “Карпати”.
– Ви маєте історичну освіту?
– В юності я хотів поступати на історичний факультет, проте не був членом партії, тому дорога туди для мене була закрита. Та й дотримувався я завжди правих поглядів…
Я закінчив режисерський відділ Львівського культурно-освітнього училища, перше моє місце роботи – Театр юного глядача у Львові. А згодом вже здобув фах філолога у Львівському університеті.
– І тим не менше, Вас знають як історика…
– Я, так сказати, завжди цікавився взаєминами між творчими людьми, досліджував історію, літературу. Колись Марія Матіос пожартувала про мене знаному історику Георгію Шаповалову (він, до речі, тепер перебуває на відпочинку в Трускавці): “Ти дай почитати це Скибаку для аналізу, він риє, як кріт…”.
Неодноразово я друкувався в місцевій, регіональній, всеукраїнській періодиці, в тому числі в наукових виданнях, активно співпрацював зі Всесвітньою мережею Радіо Україна. У “Франковій криниці” редактор Ігор Сусюк на початку 90-х вмістив перше дослідження про Василя Біласа та Дмитра Данилишина, відомих трускавчан-героїв, борців за волю України, багато матеріалів було опубліковано в “Галицькій зорі”. На запрошення Георгія Шаповалова у Запоріжжі на науковій конференції я виступив із доповіддю про героїв села Кульчиці біля Самбора – Франца-Юрія Кульчицького та Петра Конашевича-Сагайдачного. Доводилося мені організовувати і багато конференцій, в тому числі міжнародних, як, для прикладу, “Шашкевичіана-2000”, “Три герої з Трускавця: В. Білас, Д. Данилишин, Р. Різняк-Макомацький”.
Працюючи в Єпархіальному музеї, вивчав життя та творчість пастирів нашої Української Греко-Католицької Церкви, митрополитів Андрея Шептицького та Йосифа Сліпого.
На даний час я займаюся дослідженнями біографії видатного новеліста-письменника Василя Стефаника, вже підготовлені до друку матеріали про Корнила Устияновича, Уляну Кравченко, інших друзів Івана Франка, які самі були творчими людьми та неординарними постатями.
– Та головне, над чим Ви працюєте – історія Трускавця?
– Наразі видання великої історії Трускавця не можна здійснити з банальної причини – браку фінансування. Є в мене задум і щодо документального фільму по історії Трускавця. Він, очевидно, буде в дещо іншому форматі, ніж фільм, який ми зняли п’ять років тому (мова йде про “Благословенний край води живої…” – прим. авт.). Маю направду безцінні матеріали з історії Трускавця і думаю, що з Божою допомогою зможу видати і гарнуу історію Трускавця, і зробити фільм моєї мрії – про Благословенний Трускавець.
Спілкуючись із цією неординарною особистістю, якою є ця скромна, мудра, інтелігентна та побожна людина, поринаєш у світ його життя. А в ньому, як і у дослідженнях пана Скибака – теж неординарні та творчі особистості, їхні взаємини. Серед них – відомі артисти, політики, митці, історики, літератори, науковці. Беручи інтерв’ю в дуже різних людей, дивуюся, наскільки всі вони однаково позитивно характеризують Івана Скибака, підкреслюють його вагомий вклад у позитивний імідж санаторію “Карпати” не лише як однієї з кращих оздоровниць Трускавця, але і як одного з культурних та духовних центрів життя в нашому місті-курорті. Не на противагу іншим, а як доповнення до інших, органічне поєднання.
Спокійний та неконфліктний Іван Михайлович виглядає на такого, кого неможливо вивести з рівноваги. Але це не так. Бо коли мова йде про принципові питання типу правди, справедливості, честі, він ладен відстоювати їх до кінця.
Не кожен розуміє цінність того, що робить Іван Скибак для міста та збереження його історії, але традиційно повторимося – інколи важко з моменту сьогодення оцінити весь позитив, для цього потрібен час, певна перспектива. Віримо, що головна робота Івана Михайловича ще не створена і що Трускавець ще отримає те, чого так потребує. Маємо на увазі Трускавець елітний, а не люмпенський.
Володимир Ключак
P.S. Продовжуючи історичну тематику, скажемо, що в серпні читачі “Трускавецького вісника” зможуть прочитати два ексклюзивні інтерв’ю для нашого видання двох професорів різних історичних шкіл – вихованця київської історичної школи та засновника дрогобицької історичної школи, кандидата історичних наук, автора багатьох потужних історичних досліджень, декана історичного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету Леоніда Володимировича Тимошенка та вихованця дніпропетровської історичної школи і засновника запорізької історичної школи, професора кафедри українознавства Запорізького Національного технічного університету, доктора історичних наук та багаторічного керівника Запорізького краєзнавчого музею на Хортиці Георгія Івановича Шаповалова.
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень