2012 року Бориславу виповниться 625 років з дня першої писемної згадки. Борислав – єдине місто в Галичині, яке своїм виникненням завдячує промисловій розробці нафтового і озокеритного родовищ.
Сучасне місто, сформоване на початку XX століття розташоване на території п’яти стародавніх сіл – Борислава, Тустанович, Губич, Мразниці, Бані Котівської та присілків Водянка, Понерла, Загарайці, Раточин.
Молодий турист Федір Білоус 1851 р. писав про видобуток нафтової ропи у Бориславі: «Тут збирають багато шмаровила до возів, так званої ропи, що не так, як смола з дерев соснових випалюється, але без усякого труду знаходиться і селянин тільки викопує яму, вузьку, кілька сажнів в глибину».
Краєвою ухвалою від 7 березня 1906 р. Борислав, як великий промисловий центр, виведено із категорії сільських громад і переведено до числа поселень, що керувалися ґмінним положенням від З липня1896 р., тобто він став містечком.
Після польсько-української війни (1918-1919) Галичина захоплена Польщею. Новоутворене Львівське воєводське управління на підставі списків населених пунктів 1818 р., у якому Борислав значився, як село, не хотіло визнавати його містом і заборонило використовувати цей статус органами місцевого самоврядування. У відповідь на це прибічна рада управи міста Борислава на засіданні 1 квітня 1922 р. вирішила клопотати про підтвердження міських прав, для більшої «аргументованості» заодно й затвердила герб міста. Автором герба був художник Богдан Третер, а обґрунтування підготував професор Адольф Шишко-Богуш. Серед трьох поданих варіантів обрано проект із перетятим щитом, у верхньому синьому полі – 5 золотих нафтових веж у два ряди – дві над трьома, у нижньому червоному полі – білий (срібний) знак шляхетського герба Сиренєва родини Бориславських, щит увінчував різновид мурованої корони. Як міські кольори, відзначилися блакитний і червоний із зазначенням, що блакитний має бути верхнім.
1929 року в Бориславі проживало 23 тисячі поляків, 12 тис. євреїв та 9 тис. українців. Межі Бориславської ґміни проходили з боку Попелів річкою Раточинка; з боку Тустанович потічком Ропним, що проходив через усе місто до району колишнього фарфорового заводу (тобто по теперішніх вулицях Шкільній та Грушевського, пересікаючи вулицю Воїнів ОУН – УПА). З боку Мразниці межа проходила через Городище та вул. Транспортну; з боку Губич – від залізничної станції прямою лінією між сучасними вулицями Братів Лисиків та Коновальця. З боку Бані Котівської межі ґміни проходили сучасною вулицею Січових Стрільців.
З місцевостей, що входили до Бориславської ґміни, були: Раточин, Городище, Кітлина та Крушельниця.
1932 року в самому Бориславі налічувалися приблизно 24 вулиці. Серед них головна – Костюшки (колишня Панська) зараз Т. Шевченка, Потік, Галушинського, Млинська, Церковна, Нарутовича, Висока, Міцкевича, Воскова, Вольського, Войцеховського, Красінського, Лукасевича, Щепановського, Гранична, Спільна, Словацького, Верстатові (не існує), Штанди (не існує), Зелінського, Лозіни, Мочари та інші.
За даними греко-католицького шематизму 1937 року в Бориславі проживало 48811 чоловік. У тому числі: римо-католиків, тобто поляків -28500 осіб, греко-католиків, тобто українців -7969 осіб; іудеїв – 12200, інших – 242 особи. Загалом у місті було розміщено контори 9-ти великих нафтовидобувних фірм, 29 товариств, Союз та громадських організацій, серед них, в основному, польські, юдейські та українські. Неординарною подією в місті стало будівництво міської різні із сучасними, за останнім словом техніки, на той час, великими холодильними камерами й обладнанням, що стала до ладу 1933 року (колишній м’ясокомбінат, вул. Братів Лисиків). У тих же роках місто змінило обличчя. Проведено каналізацію, замість дерев’яних хідників з’явилися кам’яні, значно розширились вулиці й закладено нові, розпочато викладання вулиць гранітною косткою (вул. Войцехівського, Дрогобицька). Залишки цієї костки (бруківки) збереглись до сьогодні.
Ще однією з подій стало будівництво бетонного мосту замість дерев’яного в центрі міста, що значно прикрасив Борислав. Потреба будівництва такого мосту та облаштування берегів річки Тисьмениці полягала в тому, що періодично під час великих повеней річка розливалась, затоплюючи вулиці, й завдавала шкоди будинкам і присадибним ділянкам.
Бюрократична тяганина про підтвердження міських прав тривала досить довго, Борислав у межах сучасного міста був утворений постановою Ради Міністрів Польщі від 20 травня 1930 року. 26 липня 1933 р. розпорядженням Міністра Внутрішніх Справ Польщі цей статус за Бориславом був нарешті визнаний.
У кінці 20-х на початку 30-х років складено карту ґмін м. Борислава. Так, загальна площа Борислава складала 71,92 квадратних кілометрів (у порівнянні з сьогоднішньою територією – 30,70 кв. км.), тобто площа сьогоднішнього Борислава зменшилась на 41,22 кв. км. Щодо площ п’яти населених пунктів сучасного міста, то вони складали: Тустановичі – 34,69 кв. км., Мразниця – 18,67, Губичі – 9,32, Борислав -8,68 та Баня Котівська -0,57 квадратного кілометра.
За величиною площі місто перебувало на третьому місці, а на першому – Тустановичі, потім – Мразниця, на останньому – Баня Котівська. Втрата такої великої кількості за розмірами земельної площі міста Борислава, до якого, звичайно, входили і ліси та пасовиська, сталась після закінчення Другої світової війни, тобто після визволення міста від німецької окупації в серпні 1944 року.
Значний лісовий масив відійшов до Державного лісового фонду. Створені Східницьке, Трускавецьке та Тустановицьке лісництва, але за рахунок бориславських земель. Щодо бориславських земель, то вони теж вилучені з міського землефонду, коли створювались колгоспи в районі Губич і Тустанович. Надалі частина земель, у районі теперішньої вулиці Модрицької, відійшла до Дережицької сільської ради. Таким чином, були розпарцельовані бориславські землі. Місцева влада вважала, що таких земель для промислового Борислава не треба. Тому площа міста зменшилась майже у 2,2 рази.
Своїм розвитком і славою Борислав завдячує нафті та озокериту. 1907-1913 роки – період найвищого видобутку «чорного золота» за всі часи. Саме тоді Галичина займала третє місце у світі з нафтовидобутку, поступаючись хіба Росії та США.
Роман Тарнавський, Михайло Данчишак, газета “Нафтовик Борислава”
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень