Клітка для людей

Креативнішого способу презентувати книгу в Україні напевно ще не було. 11 жовтня в меденицькому зоопарку «Лімпопо», котрий по праву вважається одним з найкращих звіринців Європи, пройшла презентація книги Вікторії Андрусів «Гомопарк». І не просто в звіринці, а в клітці, куди учасників презентації люб`язно запросила авторка та ще двоє письменників – Василь Кузан та Тетяна П`янкова.

Як воно бути в клітці? Учасники презентації мали можливість відчути це на собі. Коли зверху немилосердно смалить сонце, а навколо бігають галасливі діти і пхають тобі їжу через отвори клітки. У нашому випадку це були кукурудзяні палички, котрі ми отримували з рук тих, хто був поза кліткою. Один необережний крок – і ти можеш бути уражений струмом. До речі, саме так і сталося з авторкою Вікторією Андрусів, котра з необережності зачепила дріт під електричною напругою.

Словом, у клітці – не мед, це тюрма. Але якщо в людському суспільстві у тюрму саджають тих, хто чимось провинився, то чим же провинилися тварини? Особливо ті, які народжуються в неволі? Це риторичне запитання авторка книги ставила всім учасникам зустрічі-презентації, серед яких було чимало як учнів Меденицької школи, так і працівників культури (бо співорганізатором дійства виступив відділ культури та туризму Дрогобицької РДА, який в час декретної відпустки Надії Козар очолює поет та письменник Василь Кузан).

Ідея книги проста – лісова громада карає людей «в`язницею», тобто вміщає їх в клітку. Не всіх, а тільки тих, хто порушує лісові (читай логічні) закони: вбиває звірів, птахів чи комах, вирубує ліс, залишає за собою сміття. Причому людей садять в клітки тільки в літню пору року, до морозів, щоб вони спокутували та задумувалися над тим, що зробили.

Сюжетна лінія «Гомопарку» розгортається навколо життєвої історії мавпочки Джетти, чию сім`ю браконьєри винищили, а її саму продали в неволю одному українцеві, котрий перебував на відпочинку у США. Хлопчик Руді, для якого купили мавпочку, ставився до неї як до неживої іграшки, а коли вона розпещеному хлопцеві набридла і почала створювати клопоти для дорослих, то з неї вирішили зробити опудало. Тварині нічого не залишалося, як втекти від людей в незнайомий для неї ліс, щоб врятувати своє життя.

Вікторія Андрусів так захоплююче розповідала про книгу, що вже після презентації вишикувалася довга черга, щоб придбати «Гомопарк» (70 грн.) та інші книги письменниці, котра зараз живе в США, в Голлівуді, по сусідству з Арнольдом Шварценегером. Вона переймається долею тварин, і хотіла б, аби в Україні відносини між тваринами та людьми були хоча б наближеними до тих, які вона бачила біля озера Тахоа, де ведмеді можуть заходити до готелю і брати собі їжу, а морські котики плавають поруч з людьми.

Та, на жаль, в Україні існують нелюди. Неподалік закарпатського Міжгір`я та озера Синєвир є реабілітаційний центр для бурих ведмедів, де біля 30 тварин пробують оклигати від «людяного» ставлення. Як розповідає Василь Кузан, серед звірів є величезний бурий ведмідь, котрого цигани використовували для заробляння грошей. Щоб ведмідь не втік, його осліпили, а ще й до того повиривали всі зуби. Ось така «людяність», ось таке ставлення до братів наших менших.

Тож насправді зоопарки потрібні – хоча б для того, щоб зберегти для людства ці види тварин, плазунів чи птахів, які в живій природі є рідкісними. Якщо тварин утримувати у належних умовах, то вони ситі, спокійні, задоволені. Звичайно, неволя – це неволя. Але коли неволя дарує життя, а воля його забирає, то що краще для тварин – як цілих видів, так і окремих особин? І це питання вже не є риторичним, а досить дискусійним.

Зоопарк «Лімпопо» в Меденичах вражає кількістю тварин, тут відчувається дбайливе ставлення до кожного виду і до кожної особини. Леви, уссурійські тигри, гепарди, пуми, сервали, різні види приматів, єноти, страуси, верблюди, величезне різноманіття птахів справляють враження, начебто ти потрапив у Едем, райський сад. Сюди їдуть дорослі та діти (вхідний квиток 80 та 50 грн. відповідно), переважно великими групами, і навряд чи когось залишить байдужим побачена краса природи – Божі сотворіння.

Зоопарк – це не цирк з живими тваринами, коли слона за шматочок цукру заставляють ставати на коліна і виконувати різноманітні трюки, а перевтомлений жираф падає замертво під час виступу. Зоопарк – це навіть не бізнес, адже для годівлі лише одного тигра потрібно 4 кілограми свіжого м`яса, а скільки потрібно коштів для годівлі та обслуговування всіх тварин! Тож утримування тварин в зоопарку – це своєрідне меценатство, вклад у збереження природи, намагання показати людям, що з природою потрібно жити в гармонії. Навіть міні-зоопарк в ландшафтному парку «Підгір`я» біля Трускавецького готельно-курортного корпусу «Карпати» виконує цю важливу місію, а що вже казати про «Лімпопо», котрий став окрасою Дрогобиччини!

Клітка для людей – це гіпербола. Волелюбні звірі не будуть ув’язнювати людей – це хіба в одній мегапопулярній німецькій пісні 1990-х років звірі виловлювали homo sapiens і знущалися з них та вбивали. Люди протягом всієї своєї історії йшли в наступ на звірів, завойовували їхні території, відвойовували кращі місця для себе, використовували тварин і живих і мертвих, та й роблять це зараз. Але не можна робити це бездумно! – закликає у своїй книзі «Гомопарк» Вікторія Андрусів.

– Я давно не читав казок, а от учора ввечері прочитав книжку Вікторії Андрусів, видану у престижному видавництві “Український пріоритет” (Володимир Шовкошитний). Знаєте, друзі, корисна це справа читати казки. Я після прочитання став добрішим, щирішим, мудрішим, гуманнішим… Ще більше полюбив тварин, диких звірів, усе живе. Ще більше повірив у те, що дітей можна і треба виховувати у любові до світу і світ стане кращим. І ще, що не менш важливо – цієї ночі я добре спав, – каже про книгу «Гомопарк» письменник Василь Кузан.

Хочеться вірити, що діти, котрі прочитають цю книгу Вікторії Андрусів, стануть добрішими, щирішими, мудрішими та гуманнішими – як Василь Кузан після прочитання «Гомопарку».

Володимир Ключак