Поштовхом для написання цієї статті стало прочитання публікації «Zdecydujemy o wydatkach miasta?» («Вирішимо про видатки міста?») у відомому польському католицькому тижневику «Gość niedzielny» («Недільний гість») за вересень цього року. Автор публікації Стефан Сенковскі розповідає про так званий «громадський бюджет» як складову частину загальноміського бюджету, коли мешканці самостійно визначають, на які потреби повинні йти кошти, які належать громаді. В Польщі такі бюджети мають, або планують запровадити практично всі головні міста країни (так звані воєводські (обласні) міста), окрім Кракова, Ряшева та Любліна.
Ідея громадського бюджету (інша назва – партиципаційний бюджет) виникла в Бразилії. В місті Порто-Аллєгре від 1989 року щороку від 11% до 19% міського бюджету є в розпорядженні мешканців міста. Люди на зборах (будинкових, вуличних тощо) вирішують, які проблеми для них є найактуальнішими, та обирають зі свого середовища представників, які узгоджують пропозиції з юридичними службами міста. Якщо запропоновані проекти можна реалізувати, то міська влада просто зобов’язана схвалити рішення пересічних громадян. Після Бразилії громадський бюджет розпочали впроваджувати в багатьох містах Франції, Німеччини, Великобританії, Іспанії, Італії, Канади.
Якщо в Бразилії така незвична (хоча в цілому правильна) форма прямої демократії у справі справедливого розподілу спільних коштів діє вже понад двадцять років, то у сусідній з Україною Польщі першим містом, яке запровадило громадський бюджет, був Сопот (2011 рік). І хоча суми громадського бюджету не є надто великими, але все ж вони є стимулом для того, аби міські громади брали активнішу участь в управлінні рідним містом. Для прикладу, в Лодзі минулого року громадський бюджет становив всього 20 мільйонів злотих (приблизно 50 мільйонів гривень) – для такого великого міста це сума досить незначна.
В Україні поки що про громадський бюджет говориться хіба що в контексті більшого контролю громадськості міст за тим, наскільки ефективно та прозоро витрачають суспільні кошти місцеві депутати спільно з виконавчими органами влади. Такий контроль за сприяння Міжнародного Фонду «Відродження» Джорджа Сороса розпочато зокрема в Сумах, Дніпропетровську, Полтаві. Найбільш пильним повинен бути моніторинг так званого «бюджету розвитку», який фактично є найбільш ласим шматком для місцевих чинуш та «обранців народу». Більшість махінацій, зловживань фінансового характеру та корупційних схем у великих та малих містах України пов’язані власне з «освоєнням» коштів бюджету розвитку.
Якщо моніторинг видатків громадських коштів ще більш-менш здійснюється у великих обласних містах України, то про малі міста типу Трускавець цього сказати не можна. Представники громадськості у більшості випадків надто пасивні, активність проявляється хіба що у таких резонансних справах як різке підняття тарифів, надто зухвале ігнорування потреб мешканців, незадоволення найбільш необхідних насущних нужд населення (приклад – постійні перебої з водопостачанням у Бориславі). Системної роботи з моніторингу витрачання громадських коштів, яке часто можна окреслити терміном «розтринькування», не ведуть ні політичні партії, ні громадські організації, хоча і перших і других у формальних списках можна налічити по кілька десятків. Щоб проводити таку роботу, потрібно формувати команду, яка складалася б із фахових економістів, фінансистів, юристів та інших спеціалістів, а безкоштовно за таку роботу навряд чи хтось візьметься.
Наслідком цього є факт повного усунення місцевих територіальних громад від участі в управлінні містом, його майном та фінансами. Так зване «делегування повноважень» міським головам та депутатам (як тим «партійним», що є взагалі повним абсурдом в системі місцевого самоврядування, так і мажоритарникам, на яких фактично мешканці теж не мають жодного важеля впливу) не є ніякою «представницькою демократією», а формою насміхання над демократією. Причому не прихованого насміхання, а явно відкритого.
Ідея громадського бюджету в Україні не є першочерговою і не стоїть на порядку денного. Принаймні в суспільстві відсутні будь-які дискусії з цього приводу, суспільство погрузло у нав’язаній йому дискусії про потребу вибору між більшим та меншим злом, причому часто менше зло маскують під «добро». Окремі популісти столичного і місцевого штибу час від часу запускають ідею про потребу реформи місцевого самоврядування, вносять пропозиції, які мають на меті не залучити до урядування громадян, а просто перерозподілити кошти на користь місцевих «князьків», які заздро та ласо споглядають на заможних ідолів угорі.
При сьогоднішніх розкладах надто важко спрогнозувати, коли ж громадські бюджети запровадять в Україні. Більше того – невідомо, чи їх в нас запровадять взагалі. Тож надалі участь мешканців міста в управлінні містом обмежуватиметься до вибору між більшим та меншим злом, а потім це зло розпоряджатиметься коштами, які є фактично спільною власністю громади. Для прикладу, у Трускавці на 2014 рік 600 тисяч гривань було виділено для потреб ремонту приміщення мерії, начебто нагальніших, необхідніших потреб місто не мало. А «озеленення» влада курортного міста провела, вирізавши цілу алею красивих молодих туй на бульварі Юрія Дрогобича – звичайно ж, що за виконання робіт по такому «озелененню» довелося заплатити кошти. Автомобіль для мера, преміювання чиновників та надання їм матеріальної допомоги, непрозорість використання коштів на вирішення «собачої» проблеми (по сьогодні правоохоронні органи не зацікавилися, чому живі гроші з трускавецької казни «потекли» до приватної кишені формальних «зоозахисників») – і цей перелік можна продовжувати. Якби запитували простих мешканців, чи давали б вони згоду на преміювання міського голови та його заступників, на виділення їм матеріальних допомог, на відрядження у різні країни, на ремонти їхніх кабінетів?
Тому органи місцевої влади, які є не представниками, а фактичними опонентами справжніх територіальних громад, чинитимуть всілякий опір розширенню прав громадян в управлінні містом. Бо тоді не можна буде цинічно заявляти, що ремонт кабінетів чинуш чи купівля службового автомобіля є «нагальною необхідністю» і що «влада повинна жити достойно».
А поки громадського бюджету в Україні не запровадило жодне місто, то доводиться принаймні «бити по руках» найбільш зажерливих і захланних «слуг народу» та втихомирювати їхні апетити – шляхом жорсткого моніторингу прийнятих рішень, які регулюють розподіл громадських коштів. Бо етапи планування і консультацій з приводу прийняття бюджетів міст залишаються закритими для громадян.
Якщо 2013 рік ми фактично «прогавили» і не слідкували за процесами в бюджетній сфері Трускавця, то варто цю помилку виправити в році наступному, який вже не за горами. Принаймні процес формування запитів на бюджет-2014 у Трускавці оголошено. Ще раз наголошуємо, що відслідковувати, куди ж ідуть мої, наші з вами кошти, легше гуртом – об`єднуючись у громадські організації або хоча б такі неформальні об`єднання громадян як Рух «Чесно у Трускавці».
Чи знаєте Ви, куди і на що йдуть Ваші гроші, Ваші податки, Ваші відрахування від зарплати, пенсії, стипендії чи інших грошових надходжень? Може варто поцікавитися? І може спільно ми могли б значно ефективніше витратити кошти з міської казни, ніж це роблять представники першої та другої гілок трускавецької влади? Дуже вже зрослися ці гілки, тож потрібно перевірити нашу владу на наявність корупційних дій…
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень