Легенда про «Легенду»

Усе, про що далі йтиметься, скидається на справжню легенду.  Дана історія розпочалася 40 років тому у провінційному місті Дрогобич. Тоді у далекому 1970 році тут було утворено камерний хор, до складу якого увійшли студенти та викладачі мистецьких учбових закладів міста. Збігали роки, а хор розвивався, набирав обороти, перемагав у конкурсах та фестивалях. Пройшло чотири десятки років, і коли поглянути на результат, виявилось – Дрогобич став колискою хорового мистецтва України. Провідні хори нашої держави, незалежно від географічного розташування мають за честь мати у своїх складах хористів, які пройшли дрогобицьку хорову школу. Фантастика – чи не так? А ось і ні. Як свідчить «мистецька археологія», такий факт справді має місце в історії Дрогобицького краю, але який чомусь для широкого загалу є і досі недоступний. Отож  9 квітня нам довелось провести справжні археологічні розкопки мистецьких скарбів Дрогобиччини.

Про те, що у Дрогобицькому народному домі щось буде відбуватись, довідався випадково, і то завдячуючи викладачу Дрогобицького музичного училища ім. В. Барвінського – Любомиру Кульчицькому, який зателефонував і запросив на концерт муніципального камерного хору «Легенда». Прибувши на місце проведення концерту на нас очікувало безліч приємних сюрпризів та несподіванок. Виявилось – концерт святковий та ювілейний, на який прибуло багато гостей з усіх усюд.  Відповідно програма була по святковому насичена. У виконанні хористів прозвучали як духовні твори, так і обробки народних пісень. Окремо варто відзначити експерименти на латиноамериканське тематику з елементами джазу та використання ударних інструментів і перкусії. Щодо рівня виконання, учасники хору постаралися на славу: чудове інтонування, витримана логічна динаміка  робила знайомі твори неповторними, переносячи слухача у новий ні з чим незрівняний світ фантазії і легенд. Для прикладу твір «Алилуя» Є. Станковича. Здавалося б традиційна і надзвичайно проста (у плані виконання) частина Літургії. Але скільки музичних речень різного змісту можна виконати на основі єдиної фрази. Цей твір у виконанні Легенди не просто виконувався, він ожив прокладаючи шлях до серця кожного слухача в залі. І так було з кожним наступним твором. Думаю диригенти Ігор Циклінський та Олег Цигилик мають бути задоволеними своїми підопічними.

Оскільки писати про те, що варто послухати – вкрай складно, тому попередній абзац свідомо залишу на осуд професіоналів, а далі про все, що відбувалося на сцені та поза сценою.  У цей день «Легенда» виступала у двох складах: хористи основного складу та зведений хор з колишніх вихованців під кодовою назвою «Легенда – 40». Знову ж таки, як стало відомо, з цього колективу вийшло багато надзвичайно талановитих та обдарованих хормейстерів та митців, серед яких Брати Володимир та Юрій Курач – керівники хорової капели ім..М. Ревуцького (м.Київ), Микола Гобдич – керівник муніципального камерного хору «Киїів», Лілія Кобільник, та багато інших знаменитостей. Зазначу лише, що хоровий колектив Миколи Гобдича сьогодні неофіційно вважається еталоном камерного співу в Україні. А це ще раз засвідчує правдивість легенди, викладеної на початку публікації. Одразу після завершення концерту зв’язуюсь телефоном зі студентом Київської консерваторії і учасником Хорової капели Ревуцького – Русланом Стециком, який розповів, що справді навіть у столиці про Легенду знають і поважають, а диригента Ігоря Циклінського вважають одним із кращих хорових майстрів не лише України, але й мабуть східної Європи. І не дивно, адже за 40 років свого існування «Легенда» відвідала безліч фестивалів та конкурсів як в Україні  так і за її межами. Легенду слухали в Німеччині, Франції, Польщі, Австрії, Бельгії, Словаччині. Надзвичайно плідним для Легенди став 2003 рік, у якому хористи здобули гран-прі на всеукраїнському конкурсі ім..Д. Січинського, і окрім цього колектив здобув статус муніципального. Сьогодні у активі колективу безліч нагород та перемог, а також записано три компакт-диски і випущено три репертуарних збірники хору. Велика заслуга у цьому диригента, заслуженого діяча мистецтв України –  Ігоря Циклінського, та його попередника Олега Цигилика.

Та ще на мить повернемось до глядацької зали. Концерт завершився і на сцені з’являються ті, у кого є що сказати та побажати хористам. Серед них міський голова Микола Гук, гості та колеги зі Стрия (представники муніципального хору «Каменяр»), з Івано-Франківська (представники хору «Галицький Передзвін»), зі Львова (представники Галицького камерного хору), з Києва (брати Курач – керівники київської хорової капели ім.. М.Ревуцького) та багато інших. Серед глядачів також перебувало багато музикантів та просто поціновувачів хорового співу. Уже після концерту у натовпі помічаю учасників рок-гурту «X-projekt». Запитую у лідера гурту Віталія Гудзія, які враження від концерту. «Побачене і почуте справді вражає. Окремо хотів би відзначити виконання твору Л. Дичко «Святий Боже» та з латиноамериканського блоку твір A. Piaccolla “La Muerte del Angel”, які особливо запам’ятались. Мені взагалі подобається коли музиканти експериментують, тож у цьому концерті я почув багато цікавого та корисного – зазначив Віталій.

Як бачимо легенда про «Легенду» виявилась вже історичною дійсністю. Дивує лише той факт, що на таку історичну подію в масштабах України зал виявився заповненим на половину. Невже  така подія є поза форматом і не варта уваги загалу?  На справді ж хор «Легенда» своєю майстерністю доводить протилежне. Тому на наступних 40 років до усього сказаного у цей день хотілося б побажати хористам повних залів на батьківщині, широкої аудиторії через ефіри провідних телекомпаній України, і залишатися не реальною легендою, а легендарною реальністю, в мистецтві України і світу…

Ярослав Баран

About admin