Про неї казали не інакше як «головна крапля в океані Євромайдану». За її життям стежила вся Україна. Вона віддячила поклавши своє життя до її ніг. Ліза Шапочнік – тридцятиоднорічна мисткиня, яка бачила чимало горя та знайшла в собі сили вижити.
Народилась художниця в Росії. Встигла пожити в Україні та на Кавказі. Зараз проживає у Дрогобичі. Переїхала за порадою подруги-переселенки, яка завірила, у тому, що західняки толерантні до переселенців, і у тому, що закон тут працює.
Родина Лізи проживала на Одещині. Саме там дівчина вперше взяла пензля до рук. Шапошкіна – перша випускниця новоствореної художньої школи у місті, де вона мешкала. Дуже цим пишається.
У Лізи вроджене фізичне обмеження рук. Це зовсім не заважає їй. Дівчина з упевненістю вправляється з побутом та з мольбертом.
У 21 рік подалась шукати щастя та самостійності у Донецьку область. Держава надала їй кімнату у гуртожитку в Дружківці. Облаштовувала її з нуля, але все в ній було виплекане. З роботою було важко, шукала заробітку на Кавказі – торгувала фруктами.
«Раніше я не задумувалась про глибокий зміст життя. Торгувала собі, твердо стояла на ногах. При можливості допомагала іншим. Але нічим не переймалась. Порхала як метелик. Після Майдану багато пережила і усвідомила», – розповідає Ліза.
На Майдан потрапила випадково, привела цікавість. Залишилась там аж до завершення. На Майдані вийшла заміж. Шлюб виявився фарсом з боку її обранця. Це її не зламало, а навпаки додало сил до боротьби. Заліковувати рани та відновлюватись поїхала в Тернопіль. Робила вилазки на полігони, тренувалась. Паралельно займалась соціальною діяльністю – відкрила хостел для АТОвців. Не витримала натиску місцевої мафії. Змушена була поїхати геть.
У це важко повірити, та Ліза воювала на Донбасі у складі батальйону «Айдар». Понад три місяці дівчина витратила на докази своєї придатності. Розвідник-диверсант, маленька і прудка справлялась із завданнями на відмінно. Засумувавши за домом та рідними попросила відпустку. На фронт більше не повернулась – заборонили лікарі. Далось в знаки слабе серце.
На Одещині провела небагато часу, вирішила навідатись в Дружківку. У її кімнаті попрацювали мародери. Це виявилось не найгіршим. Ледь уникла проросійськоналаштованих сусідів. Врятувала подруга, якій колись допомагала.
Найболючішими моментами свого життя називає миті, коли побачила тіла загиблих майданівців та АТОвців. Говорити про це їй важко, ледь стримує сльози.
Перебувала у депресії по кілька тижнів. Молила Бога не втратити віру і не зірватись в прірву. Поверталась.
Хотіла передати світові свої відчуття. Біль та радість. Мир та війну. Спершу не знала як, та згодом взялась за пензель. Думала, що її болю стане на десятки картин, та він закінчився на восьмій.
На Дрогобиччині вдихнула життя по-новому, на повні груди. «Домалюю восьму картину і розпочну новий цикл, життєрадісний. Намалюю світле майбутнє України, наврочу його» – сміється. У 2014-2015 роках нагороджена медалями «Учасник Майдану» та «За гідність та патріотизм».
Стверджує, що бачить зміни в країні на краще. А тому її друзі та побратими віддали своє життя не дарма.
Радість знаходить у буденному: можливості бути і творити, у природі та людях – звідти ж черпає сили жити.
«Спершу не хотіла продавати свої картини. Але приїхала в Дрогобич починати життя з чистого аркуша. Хочу заробляти цим на життя. Малюю абстрактні полотна, висловлюю свій внутрішній світ. В Трускавці виставлятимуть мої роботи у музеї ім.М.Біласа. Чекатиму кожного, хто прийде. Я спрагла до спілкування», – запрошує Ліза.
Насправді побути з дівчиною поруч – це щось сакральне, втаємничене. Її енергетика притягує. З нею зручно розмовляти та мовчати, а це в наш час рідкість.
Відкриття виставки Лізи Шапошнік відбудеться 27 липня о 16.00.
Спілкувалась Тетяна Вінницька
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень