Коренастий, невисокий, неговіркий, з майже дитячою посмішкою – таке перше враження від знайомства з людиною, яка вже дві каденції поспіль головує у Трускавці. Це місто, яке відоме всій Україні, нині претендує повернути собі ім’я одного з найпопулярніших курортів Європи.
Для тих, хто буде читати цю бесіду скажу відразу: Лева Грицака знаю більше п’ятнадцяти років, відтоді ще, коли він був головним лікарем санаторію «Карпати». Пригадую, як пройшовшись, щойно відкритим санаторієм ( від першого до останнього поверху) – я був неймовірно вражений! Як вдало звичайну споруду масового перебування людей можна було поєднати з витворами справжнього мистецтва?! Запитав тоді: кому в голову прийшла ідея – перевтілити затишні санаторні вітальні у своєрідний музей народного мистецтва Бойківщини: гобелени, ковальство, різьба?.. І мені сказали: Грицаку. Тоді я й захотів познайомитися із цією людиною.
Йшли роки… Свого часу з преси дізнався, що трускавчани обрали Лева Грицака своїм мером. Щиро порадів і привітав його: значить іще є «пророки у своїй вітчизні!» – подумалось.
Приїжджаючи до Трускавця на лікування, чи у творчі відрядження (уже більше 20 років), ловлю себе на думці, що це місто вже стало мені рідним і близьким. В тінистих алеях старого парку написано десятки поетичних творів, прозових начерків. Після однієї з таких поїздок я розмістив у «Літературній Україні» велику поетичну добірку, яку так і назвав: «Трускавецькі вірші».
Переді мною (а свіжий погляд помічає завжди ) пройшли різні часи Трускавця. Місто переживало занепад: напівпорожні санаторії, напівтемрява, обшарпані дерев’яні вілли. Усе це було не так давно. Але пізніше я почав відзначати для себе ( і не тільки я), що обличчя Трускавця різко змінюється. Можливо місцевим жителям за щоденними клопотами це не так кидається у вічі… і велике помічається лишень на відстані… Але ж це – правда!
Вперше за багато років прості трускавчани ( не кажу вже про більш заможних) нарешті стали зводити нові будиночки… Більше того – виросли цілі мікрорайони! І це попри загальнодержавну будівельну стагнацію в країні! Хто був у Трускавці років десять тому – нині щиро дивується. Як кажуть: небо і земля!
Ще мене вражає , як трускавчанам вдається (на відміну, приміром, від мого рідного Києва), гармонійно поєднувати стару архітектуру із сучасною забудовою? Цього не скажеш про жоден із наших українських курортів. Значить, є голова на плечах у цього міста! І в прямому, і в – образному сенсі.
До об’ємного інтерв’ю з міським головою Грицаком (для одного із всеукраїнських видань) я готувався давно, бо переконаний – це особистість всеукраїнського масштабу. І ось наша зустріч відбулася.
Моєю умовою було єдине – максимальна відвертість співбесідника. Що з того вийшло, судити вам.
– Леве Ярославовичу, бути міським головою – це, те про, що Ви мріяли?
– Для мене важливим є самоствердження, самореалізація. Я поважаю людей успішних. Дорога до успіху, здебільшого, терниста і важка. І, коли хто думає, що бути міським головою ( а отже – «крайнім») це така велика насолода… Він глибоко помиляється. Перед тобою – конкретні люди й конкретні проблеми, які треба вирішувати. А не – абстрактне якесь міністерство…
Я люблю працювати на результат. І так вже вийшло, що посада міського голови стала своєрідним майданчиком, де можна себе випробувати. Так було і в санаторії «Карпати», з якого почалася моя трудова біографія в Трускавці. Поставили з однодумцями амбітну мету – зробити один із кращих санаторіїв курорту. І ми його зробили кращим на той час.
До речі саме тоді, в санаторії «Карпати» я підтримав ініціативу Володимира Козявкіна зі створення клініки відновного лікування. Клініка починалася на базі саме «Карпат», переїхавши згодом у власне приміщення. Дружбою з В. І. Козявкіним – особистістю неординарною, цікавою, талановитою я дорожу й досі.
– До речі, подейкують, що «Карпати» – вже у Вашій власності…
– О! Що до моєї власності – багато чого, як Ви кажете, «подейкують». Людям же язики не поприв’язуєш! Доки в Україні переважатиме бідність – ставлення до заможних людей, на жаль, буде очікувано несприйнятливим. Щодо «Карпат», то це – закрите акціонерне товариство, де відповідно розподілені акції між засновниками, включно із працівниками санаторію. Через те, «Карпати» аж ніяк не є моєю персональною власністю. Моя частку у статутному фонді складає усього 20 тисяч гривень.
Якщо вже говорити про певні надбання, то все ми зробили разом із моєю дружиною Галиною, звісно, з допомогою наших батьків також. У деяких міських депутатів значно більші статки, але вони про них мовчать. Я ж те, що маю – не приховую. Це вірна ознака того, що мені нема чого боятися. До того ж, я ніколи не був скупим. Просто не афішую того, скільки персонально власних коштів моєї родини перераховано на підтримку церковних громад, соціальних проектів, простих трускавчан.
…. Хоча бажаючих перевіряти мої статки було і є предостатньо! Що ж, хай перевіряють!
– Ви ще забули про гелікоптера…
– Ціла біда з цим гелікоптером! Ну люблю я небо! Люблю літати! Це моя мрія, моя «віддушина». Якщо перевести у матеріальну площину, нині багато іномарок автомобілів дорожчі за мого вертольота… А цей апарат є недорогою аматорською конструкцією. Але ж у декого в Трускавці мій гелікоптер асоціюється чи не з космічним апаратом!
Я ж не буду розповідати, скільки дітлашні трускавецької біля того гелікоптера крутиться…З 1993 року діє аероспортклуб «Сокіл», де навилися літати на різних апаратах уже багато людей.… Ось недавно на Всеукраїнському навчанні з цивільної оборони, що відбувалися в Трускавці, було задіяно й мого вертольота для «порятунку» умовно ранених… Свого часу, на прохання органів МВС гелікоптер був задіяний для виявлення можливих посівів наркотичних культур в у карпатських горах. Часто він використовується для телевізійних зйомок міста (в цілях реклами). Періодично разом з комунальними та санітарними службами ми робимо обліт міста з метою виявлення джерел забруднення та неналежного утримання в санітарному стані території підприємств. Взагалі то, варто б його якось пристосувати для користі нашої трускавецької медицини. Всякі ситуації бувають…
– А нещодавно, кажуть, листівки якісь із нього розкидали над містом…
– Що, й до Києва дійшло? Зізнаюсь – це не краща ідея, серед тих, що мені приходили в голову… У якійсь мірі захотілось в такий, хай і наївний спосіб, «догукатися» до людей. Річ у тім, що я вірю в здоровий глузд трускавчан. І, коли не вдається порозумітися з нашими депутатами…
– А часто не вдається з депутатами порозумітися? Говорять, Ви не любите йти на компроміси, не гнучкий…
– По-перше, я не шланг, аби перед кимсь гнутися. По-друге, інтересів у наших народних депутатів буває стільки «не народних» інтересів, що нерви не витримують! Усім хорошим не будеш, я знаю. Як у тому прислів’ї: солодкого – розлижуть, гіркого – заплюють… Намагаюсь у всьому шукати логіку, передовсім – громадський інтерес…
На жаль, не всі про те дбають. Приміром, дехто з депутатів намагався зірвати сесію 4 жовтня, де мали бути ухвалені надзвичайно важливі для міста питання – початку опалювального сезону. Але таких «саботажників і крикунів» Богу дякувати виявилося меншість. Більшість депутатського корпусу зібралося і оперативно прийняли відповідні зважені рішення. Коли так звані опозиційно налаштовані до мене депутати бачать, що в них нічого не виходить – тоді вдаються до політиканства. Підмінюються поняття… Спекулюють на патріотизмі…
– А, що для Вас є – український патріот?
– Це та людина, яка дбає про ближнього свого і свою батьківську землю. Не «язиком», не емоціями, а – справою. Ми, українці, стільки втратили часу на балаканину, взаємозвинувачення! А тим часом державу шарпають зайди зі всіх сторін, шукаючи тут власного інтересу. А, коли ж ми, врешті, будемо дбати про свій, національний інтерес?!
Тому я, передбачаючи Ваше наступне запитання, скажу: у цей час потрібно відсторонитися від політичних сварок. Трускавець чекає ближчим часом серйозна робота – підготовка до зустрічі гостей «Євро-2012». Треба, щоб місто було, як лялечка! Який міський голова у конфронтації з владою здатен вирішити це завдання? Ніякий! І хто б не сів у це крісло – наступного дня вже повинен буде підпирати стінки по київських приймальнях… Що, не так?!
Ось тільки нині, перед виборами, деякі мої опоненти завбачливо, як ті папуаси, розфарбувалися у «вигідні» кольори, спекулюючи на святому – довірі людей. Деякі з них, зрадивши партії, у яких вони були іще вчора, наприклад «Нашої України» переметнулися в Європейську партію чи у «Фронт змін»… Я не перебуваючи в жодній партії, поступив чесно, обравши шлях на конструктив з нинішньою владою і Президентом. Та й люди, сподіваюсь, нарешті усвідомили, що міський голова це, передовсім – господарник. Кого-кого, а політиканів нам не бракує! «Шустеріади» по телеканалу «Інтер» уже сприймаються людьми, як захоплюючі телесеріали…
– Серед конкретних, значимих справ не лише для Трускавця, а й для України є щорічне проведення міжнародного економічного форуму…
– Так, безумовно. Він надає великого іміджу нашому місту, прилучає інвесторів. А це – благополуччя для усієї громади. Приміром цьогорічний форум зібрав економістів, фінансистів з Польщі, Німеччини, Словаччини, Чехії, США, Канади, Австрії, Швеції, Франції, Румунії, Молдови, Туреччини, Фінляндії, Естонії, Нідерландів… Уявляєте, яке представництво до нас прибуло?! Під час цьогорічного форуму відбулося п’ять офіційних міжнародних зустрічей та переговорів, укладено два міжнародних меморандуми про співпрацю… Є конкретні домовленості про залучення коштів Європейського банку на реконструкцію вулиць Трускавця під велосипедні доріжки…
– А що такого Ви плануєте зробити в Трускавці ближчим часом?
– По-перше, маємо подбати про належний готельний фонд до прийому гостей із-за кордону. Велика робота в цьому плані нами уже проведена. Не випадково, вибір випав саме на Трускавець. А ще плануємо розширити інфраструктуру, задіявши якомога більшу частину населення нашого міста. Маємо оновити наші «ворота» – автовокзал, передовсім. Окрема увага – дорогам, тротуарам, курортному парку… Мрію, щоб в нашому місті нарешті з’явився гідний стадіон, льодовий палац, комунальне відпочинкове озеро з пляжами, аквапарком, спортивними водними базами… Роботу над цими проектами вже розпочато.
– Ось Ви сказали про зайнятість населення… Безробітних в Трускавці багато?
– Трускавець не є винятком серед українських міст. Чимало наших людей на заробітках. Але й серед тих, що нині проживають в місті – частка безробітних чимала. У нас є інша серйозна проблема, про яку Ви, можливо, й не знаєте: невисокі зарплати в людей з одного боку і високі ціни – з іншого. Поїдьте до сусіднього Дрогобича, скупитеся явно дешевше. Річ в тім, що люди із навколишніх сіл і містечок, де припинене будь-яке виробництво, масово кинулися влаштовуватися на роботу в Трускавці, тим самим утворивши своєрідну конкуренцію місцевим мешканцям. Скориставшись таким напливом, роботодавці часто занижують ( до непристойного рівня) заробітні плати, та й ті видають за певними сумнівними угодами, а чи «в конвертах», щоб податки не платити… З іншого боку торгівельна сфера, зважаючи на велику кількість відпочивальників, намагається заробити на них більше грошей, завищуючи ціни…
– І куди подітися бідному трускавчанину?
– Ми бачимо вихід у відкритті соціальних магазинів для місцевих мешканців, де вони за нормальну ціну могли б купити собі повсякденні товари, особливо це стосується продуктів харчування. Кілька таких точок ми вже відкрили. І на цьому не зупинятимемося. Утворимо цілу мережу таких закладів. Практикуватимемо проведення різноманітних сільськогосподарських ярмарків…
– Як Вам, міському голові, усі ці роки співпрацюється із ЗАТ «Трускавецькурорт»? Це ж як – держава в державі…
– Принаймні так вони ( маю на увазі керівництво цього акціонерного товариства) намагаються себе позиціонувати в нашому місті. Взагалі то на цю тему можна багато чого розповісти. Не хочеться заглиблюватися. Саме через мою непоступливість перед «Трускавецькурортом» і виникає чимало проблем, я це чітко розумію. Апетити в людей надмірні. Скільки тиску я витримав, починаючи ще за президентства Л. Д. Кучми, в намаганні деяких панів приватизувати трускавецькі джерела цілющих вод! Ці апетити досі в декого не зникли. Тому й намагаються «посадити» свого персонального кандидата в крісло міського голови, щоб той виконав саме от цю «основну місію» – дозволити приватизацію джерел. Доки від мене щось буде залежати, цим планам не збутися. Це моя принципова позиція. Важливим є те, що я ні від кого не залежу. Окрім – трускавчан. А вони, переконаний, підтримують мене в цьому.
– Не всі. Хтось же жбурнув цього літа гранату у ваше обійстя?
– … Ще й дерев’яний дачний будинок спалили. Все це, переконаний, робиться з розрахунком – залякати. Одначе, знаходяться й такі, що перекручують події так, наче б то я сам себе підпалив і сам собі гранату кинув. Намагаюсь не зважати на це. Хоча, образа іноді проймає. Це ж яку треба мати нездорову психіку, щоб до такого додуматися! Дивує мене й інфантильність наших органів внутрішніх справ. Розслідування триває місяці, а «віз і нині там». Таке враження, що в нас чи не щодня гранатами жбурляються! Насправді ж це – надзвичайно серйозний сигнал, який подає злочинний світ ( не персонально Грицаку, а всьому суспільству). І безкарність в цьому питанні , «спускання на гальма» ні до чого хорошого не приведе.
– Можна лишень уявити, як переживає за Вас родина…
– Це мій надійний тил! Дружина – Галина Семенівна працює бухгалтером в санаторії «Карпати» та очолює фірму «Лемар-Євросервіс». Господиня чудова, рання пташечка моя. Вона родом із простої сільської родини, мама все життя пропрацювала на фермі, в полі… Тому й Галина привчена до роботи з самого малечку…
Виховали двох синів – Ярослава та Юрія. Різні вони за характером і своїми вподобаннями. Хоча обох, коли іще коли були маленькими хлопчаками, навчив їздити на картингах. Юрко той у 8 років уже вправно водив автомобіля. Нині він має ліцензію на право володіння літаком і гелікоптером. Закінчив Львівську політехніку.
Старший, Ярослав, більше – гуманітарій. Навчається в інтернатурі Львівського медуніверситету, майбутній лікар-уролог, продовжує нашу сімейну лікарську династію…
– А самі щось робите з домашніх справ?
– Аякже! Хто у домі господар?! Із задоволенням навіть домашніх хліб випікаю, розробив свій рецепт бефстроганов (на відварі з білих грибів)… Люблю щось приготувати оригінальне, святкове…
– Згадайте свій перший день на посаді міського голови. У якому це було році?
– У 2002-му… Перший день, перші враження… Коли я зайшов до міськради, то перше, що спало на думку – взяти віника і самому підмести – наскільки убого і брудно виглядало це приміщення. Досі в підвалі, як реліквія, стоять засмальцьовані двері до кабінету міського голови, оббиті дермантином… Справа не в їх ціні, а в самому ставленні до самих себе у тодішньої влади міста. Якої поваги можна було чекати від відвідувачів, чи гостей, що бралися за напівзламану ручку дверей? Що тоді можна казати було про інші справи в місті?
Бюджет Трускавця був тоді настільки мізерний, що я аж злякався, як з такими коштами можна зарадити якимось, бодай, найнесподіванішим ситуаціям?! І це при тому, що вже розгорнулася тоді приватизація основних санаторіїв. Можна було лишень здогадуватися, що гроші, судячи з усього, «йшли транзитом» повз міський бюджет.
Не розумію тих, що нині з ностальгією згадують, як свою молодість, оті часи розрухи. Так, саме – розрухи. Місто було занедбане вкрай, дерев’яні пам’ятки архітектури (ще б пару років такого «господарювання») і геть згнили б… Невже забулося?! А нині дехто з колишніх керманичів «прикидається під скромнячка», мовляв, ми тут ні при чому. Як «ні при чому»?!
Тому, відповідаючи на Ваше запитання: і перший мій день був сумний, і другий, і третій, і наступні…. Доки не з’явилися перші ознаки просвітління і обнадійливості, що таки вдасться виправити ситуацію.
– А недоліки в своєму характері Ви бачите?
– Безумовно! У кого їх нема? Більше б мені терпимості (Бог терпів і нам велів) Коли помиляєшся в людині, якій ти довіряв, це – нестерпно боляче. А ще – кажу правду в очі. За, що й страждаю потім. Хоча, як на мене – краще сказати – в очі, аніж – поза очі.
Треба знаходити більше часу для спілкування з людьми. Гадаю, це б значно допомогло мені в роботі. Знати настрої трускавчан з особистих вражень, а не переказаних кимсь, це дуже важливо. Але просто фізично не вистачає часу. Хоча люди у моєму кабінеті – завжди. Не міняю свій телефон багато років, оприлюднюю свій мобільний, дзвонять, буває, навіть серед ночі….
А ще я дуже впертий у досягненні мети! Говорять, що впертість – одна з основних рис справжнього українця. Можливо саме через те, що вперті – ми й лишаємося українцями?!
– Леве Ярославовичу, коли Кучма йшов на другий термін президентства, його прихильники говорили приблизно так: першу каденцію він вчився бути Президентом, а ось другу вже працюватиме. Ви ж замахнулися аж на третю каденцію міського голови Чому?
– Лишимо Кучмі – Кучмине… У мене своя думка щодо його президентства. Що ж до мого рішення… Зрозумійте, я належу до тих людей, які не звикли кидати справу на пів дороги. Нині такий важливий період для міста, можна сказати – унікальний шанс зробити його найбільш наближеним до європейських стандартів серед міст України. Як можна цим нехтувати і віддати на поталу політиканству свої задуми, проекти, вже реально втілене?! Тому рішення – балотуватися на третій термін вважаю цілком логічним. Переконаний, трускавчани, які мають здоровий глузд і вболівають за місто (нехай я вже комусь, може, і набрид) усе ж сядуть, продумають, зважать і вирішать, навпроти кого ставити «галочку».
… Рідко хто «замахується» на третю каденцію. Але я це роблю свідомо. Та й, в народі не дарма кажуть: Бог трійцю любить! То ж сподіваюсь на Божою поміч і підтримку людей.
Бесіду вів Микола Гриценко, письменник, журналіст,
Київ – Трускавець – Київ.
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень