Перед виборами кожен старається ущипнути в’їдливим словом діючу владу. Особливо це стосується мерів міст, а тих, що пробули на цьому посту дві каденції – й поготів. Лева Грицака, мера міста Трускавець, критикують із особливою завзятістю, інколи навіть із піною на вустах, адже відомо, що в нього на даний час найбільші шанси на цих виборах. Ніхто з його запеклих опонентів не може похвалитися таким високим рівнем довіри населення, причому різних прошарків – від двірників та домогосподинь до керівників підприємств та санаторіїв, від робітників та будівельників до продавців та службовців, лікарів, вчителів, від молоді до осіб похилого віку. Адже всім відомо, що пана Юника підтримує ЗАТ «Трускавецькурорт» і при його приході громада назавжди втратила б і парк, і мінеральні води, ніхто б не заступився за людей ні щодо роботи, ні щодо зарплати. Всім відомо, що Крамар повністю завалив всі справи ще як був заступником мера протягом півтора року і при його приході занепад міста був би страшенний, а наслідки непередбачувані. Кожен знає, що група ПІК висуває на мера представника українсько-російської фірми і це теж становить для нас небезпеку. А Грицак, хоча і не є уроджений трускавчанин, все ж став трускавчанином по духу, не підвів нас ні як головний лікар санаторію «Карпати», ні як депутат обласної ради, ні як мер. Проте недоліки є в кожного, є вони і в Лева Грицака, про них і поговоримо.
Переважно, коли критикують когось із вишестоячих, автори воліють підписуватися псевдонімом, остерігаючись певної помсти чи просто якихось неприємностей. У випадку з Левом Грицаком цього боятися не слід. Автор цієї статті в 2008 – 2009 роках написав скільки критичного на адресу Лева Грицака, як ніхто. Та після особистої зустрічі з Левом Ярославовичем та кількох розмов із цією скромною та доброю людиною, яка викликає повагу своєю щирістю, широтою поглядів та справедливістю в кожній ситуації, думка моя змінилася. Хочу зразу ж зазначити, що зовсім не перекупив мене Лев Грицак, як це дехто хоче показати, а якщо і перекупив, то не так грішми, як тим, що шальки правди схиляються на його сторону значно в більшій мірі, ніж на сторону трускавецької опозиції.
Проте не хвалити Лева Грицака, а показати на вади, які варто йому виправляти – ось мета цієї статті. Перша вада – надто швидко та легко піддається Лев Ярославович на провокації опонентів. Як лише вони скажуть щось проти нього, він зразу ж прагне відреагувати, роз’яснити всім, що справа насправді виглядає зовсім інакше, ніж це описує опозиція. І таким чином Лев Грицак дозволяє опозиції накинути правила гри, що інколи закінчується нерозумінням тих, хто не надто добре втаємничений у підкилимні справи, якими займається депутатський корпус.
Власне, свавілля окремих депутатів – теж мінус для Грицака, з самого початку треба було вказати на їхнє місце і жорстко реагувати при кожній спробі вийти за рамки дозволеного для них, в тому і щодо етики. Бо коли слухаєш на сесії повчання чи образи на адресу міського голови і як він старається це простити, то розумієш з одного боку його безмежну доброту, а з другого бачиш, що цієї доброти надмір. Майже з кожної сесії можна було б подавати судовий позов – чи на Крамара, який привів людей і довів мера до інфаркту, чи на Іванишина, який публічно відправляв Лева Грицака лікувати голову, чи на Пілька, який постійно виголошує публічні звинувачення, докази до яких є хіба що в його уяві, не кажучи вже про Процишина, чия поведінка на сесії давно вийшла за межі пристойності.
Поряд із надто м’якою позицію до депутатів Лев Грицак дуже вимогливий до підлеглих, зокрема працівників мерії. Та ця вимогливість не є однаковою для всіх. Інколи складається враження, що працює Грицак за принципом «Котрий кінь тягне, того й б’ють». Бо як інакше пояснити той факт, що частина управлінців, м’яко кажучи, просто дармоїди, які «відбувають» свої робочі дні та місяці, отримують премії, а результати їхньої роботи – виключно на папері, а не насправді. І в той же час претензії Лев Ярославович виставляє власне до тих, хто працює в поті чола, хто працює із творчим підходом, із душею, хто проявляє ініціативу і працює на результат. Може це наслідок правила, що кожен начальник боїться виплекати підлеглого, який його перевершить, але Леву Грицаку слід пам’ятати і про інше правило – тільки той вчитель великий, чий учень перевершив його самого.
В Лева Грицака дуже хороша пам’ять, він пам’ятає інколи в найдрібніших деталях речі, про які інші давно забули б, або просто не звернули на них увагу. З нього вийшов би і непоганий слідчий, і суперовий прокурор, хоча знаємо, що він проявив себе на висоті і як лікар, і як управлінець, менеджер, і як міський голова, і як, врешті-решт, льотчик. Проте саме ця хороша пам’ять інколи доводить до сказу оточуючих, які вбачають дріб’язковість там, де швидше треба говорити про економію, прагматизм. І за цим недоліком інколи не видно тієї широкої та щедрої душі, яка в Лева Грицака є насправді.
Схоже на те, що Лев Грицак не хоче для себе зрозуміти одну істину – всьому є межі. І його можливостям теж. Його намагання допомогти всім, зробити добро кожному, вирішити проблеми так, щоб і вовк був ситий, і кози цілі, не завжди знаходять розуміння в оточуючих. Забуває він і про правило, що робити добро насилу – робити гірше собі. Люди по природі своїй невдячні і отримавши щось один раз, вдруге чекатимуть цього добра як чогось належного. І так у Лева Грицака за роки появилося багато «нахльобників» і «друзів», які намагаються використати його по повній, а віддача взамін – нульова. І саме з числа цих «друзів» появляються найгірші зрадники Грицака, як це мало місце на виборах 2006 року. Не виключено, що так буде і тепер, коли «друзі» працюватимуть проти нього, а після його перемоги знову полізуть цілуватися. І Грицак їм пробачить – в цьому теж його хиба, яку він вперто не хоче виправляти.
Кількість мінусів міського голови Трускавця можна продовжувати, серед них – і його невміння працювати з публікою (цікаво, чим займаються його піар-менеджери?), і його інколи незрозуміла впертість, і його небажання піти на компроміс там, де від цього компромісу виграв би тільки він. Проте однозначно, що плюсів у нього все ж більше і що він вміє їх використовувати як для себе особисто, так і для громади, для міста. Ряд останніх кроків та і ряд нових людей, які появилися в його оточенні, показують, що Лев Грицак, незважаючи на свій старший вік, вміє значно краще пристосовуватися до обставин, ніж так звані «молоді» трускавецькі політики. І хоча всі кажуть, що він «не виховав собі наступника», це цілковита нісенітниця, він виплекав не одну людину, яка керуватиме подібно як він, діятиме як він і в різних ситуаціях запитуватиме себе: «А що на моєму місці зробив би Лев Грицак?». Він є і хорошим стратегом, і вмілим тактиком, і хоча інколи грає з тузом в рукаві, ніхто не доведе цього – свої карти цілковито він не відкриває жодній людині.
Такі люди потрібні і в політиці, і в економіці, і в культурі, а в місцевому самоврядуванні вони – знахідка. Сусідні з Трускавцем міста заздрять нашому курорту не так природнім багатствам, як вмілому управлінцю, яких вони так потребують. Та ні в Дрогобичі, ні в Стебнику чи Бориславі своїх грицаків немає. В нас же він є, наш Лев Ярославович, тож цінуймо те, що маємо, бережімо його, обираймо знову і навряд чи пошкодуємо. І дивімося не тільки на його мінуси, а й на плюси – в опонентів Грицака їх обмаль.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень