1 липня 2015 року в Україні відкрили свої двері 100 місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Серед них і Стрийський місцевий центр. З цього приводу сьогодні наше інтерв’ю із директором цього центру Марією Николаїшин.
– Маріє Іванівно, Ви очолюєте Центр від початку його створення. Якщо пригадати Стрийський місцевий центр 5 років тому і зараз – у чому різниця?
– Які зміни відбулися? Варто звернути увагу на двох важливих ознаках, які характеризують зміни, що відбулися у нашому центрі. Перша – психоемоційна. Ми, працівники, п’ять років тому, розпочавши свою трудову діяльність у системі безоплатної правової допомоги, мали різний життєвий та професійний досвід, знання, вміння та навички, які намагалися застосувати на новому робочому місці. А зараз ми сформувалися як єдина дружна команда фахівців, які доповнюють одне одного. Більше того, ми перейняли деякі компетентні якості одне від одного. Безумовно, що говорячи про команду, я маю на увазі нашу велику команду включно із працівниками бюро правової допомоги. І неабияка заслуга у цьому Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правої допомоги у Львівській області та Координаційного центру з надання правової допомоги;
Друга ознака, яка говорить про зміни, що відбулися, – візуальна. У червні 2015 року розпочиналася діяльність місцевого центру з усіма його організаційними моментами: облаштуванням приміщення, набором персоналу, налагодження партнерської взаємодії з органами влади, громадськими об’єднаннями та ЗМІ. Зараз ми повноцінно працюємо, виконуючи законодавчо визначені функції.
– Про що Ви подумали, коли вперше переступили поріг МЦ?
– Напевно, про нагальну необхідність вирішувати дужі важливі й відповідальні завдання: сформувати команду фахівців, облаштувати приміщення центру, налагодити співпрацю із партнерами, у тому числі й з місцевою владою та ЗМІ.
– Чи пам’ятаєте найпершого клієнта? Найпершу справу?
– Так, пам’ятаю. Це була клієнтка літнього віку. Вона хотіла отримати консультацію у сфері пенсійного законодавства. Мені запам’яталася тим, що була дуже сором’язлива, говорила м’яким, ніжним голосом. А ще раділа, що відкрився такий центр, який допомагатиме людям.
– Які справи є найскладнішими?
– Для мене, а також як помітила і для наших колег, найважчими є ті справи, де розглядаються питання, що стосуються дітей. А саме: щодо визначення місця проживання дитини, щодо способу участі матері/батька/бабусі/дідуся у вихованні дитини, щодо позбавлення батьківських прав батька /матері дитини.
Важкими вони є не з правової точки зору, а з психологічної. Деколи у таких справах ми готуємо лише процесуальні документи. Здається, найпростіші справи. Але наші працівники, переймаючись долею дітей, проносячи ці ситуації крізь себе, деколи бувають дуже виснажені. Саме й тому такі справи є найскладнішими. Спілкуючись зі своїми колегами, не раз я можу почути від них запитання: що стало причиною цього, що дитина опинилася у кризовій ситуації, де ми, суспільство, щось опустили повз свою увагу?
– Яка справа найбільше запам’яталася?
– Таких справ, які найбільш запам’яталися, є багато. Я розкажу про ту, яка не лише найбільш запам’яталася, але є найбільш зворушливою. Здається, на перший погляд звичайна історія, яких багато, – громадянин узяв кредит у банку для важливих потреб 14 тисяч гривень, кредитну картку невідкладно передав дружині. Він належно виплачував суму кредиту. Але далі картка була втрачена, про це він повідомляв поліцію. З часу отримання ним кредиту пройшло майже три роки. А згодом сталося так, що йому прийшла повістка до суду, де було зазначено, що він боргує банкові 117 тисяч гривень. З цією проблемою він прийшов до нашого бюро правової допомоги. Наша фахівчиня Віра Андрейків розпочала роботу по справі клієнта: написала відзив на позов, писала різні клопотання із залучення доказів, брала участь у судових засіданнях. У результаті – рішення судів першої та апеляційної інстанції, якими боржникові належить сплатити тіло кредиту: 14 000 та судовий збір у розмірі 1062 гривень. Для клієнта – особи з інвалідністю, який жив на одну соціальну допомогу, що виплачувалася замість пенсії, це була дуже велика перемога. Клієнт плакав від радості, дякуючи Вірі Володимирівні. Він говорив їй про те, що ніхто ніколи ним так не опікувався, як у нашому бюро. Адже їй доводилося часто нагадувати, телефонуючи йому, які довідки треба принести, про час та дату судового засідання. А ще були випадки, коли працівниця бюро правової допомоги, розуміючи стан клієнта, особливо у дощову сльотливу погоду, пригощала його чаєм. Тішилися ми усі за перемогу у справі нашої колеги. Пройшов ще деякий час у звичайній рутинній роботі. Я – в Одесі у відрядженні. Мені телефонує Віра Володимирівна, і зворушено починає розповідати, що до неї прийшла мама саме цього клієнта, яка принесла від нього записку такого змісту: «Вірочко, дякую тобі за все, що Ти мені допомогла. Дарую Тобі все, що маю, – телефон. А тепер прощай навіки». Як з’ясувалося, це була передсмертна записка цього чоловіка. Він попросив свою маму знайти Віру Володимирівну і передати їй це. Це зворушливо до сліз. Це висока оцінка нашої діяльності. Це яскрава демонстрація того, що ми потрібні людям, що ми розуміємо їх біль, відчай та біду, що ми поруч з ними.
– Якою була у Вашому МЦ максимальна к-ть клієнтів за один день?
– Наші колеги – працівники бюро правової допомоги в одному із сіл Дрогобиччини здійснювали прийом громадян із 9 години ранку до дев’ятої години вечора. Тоді зареєстровано 19 звернень клієнтів.
– Які відносини склалися з місцевою владою та громадськими організаціями? Як вони змінювались за 5 років?
– Із місцевою владою у нас є ефективна співпраця. Пригадую, як у 2016 році у пошуках приміщення мені доводилося переконувати місцеву владу, що ми потрібні у їхньому місті чи районі. Дехто з них неохоче йшов нам назустріч. Але через короткий проміжок часу завдяки наполегливій роботі наших колег із бюро правової допомоги їхнє ставлення до нашої діяльності змінювалося. Більше того, ми стали партнерами. Я хочу сказати ще про одних партнерів. Це представники засобів масової інформації. У серпні 2015 року із деякими з них ми підписали договори про співпрацю та започаткували діяльність рубрик «Правова допомога». Зараз ми не лише поглибили свою співпрацю з ними, але й значно розшили коло партнерів з-поміж числа ЗМІ. Їхня допомога нам у поширенні інформації серед клієнтів є вагомою та дає певні результати.
– Чи приходять клієнти поспілкуватися “про життя”, не маючи нагальних правових проблем?
– Звичайно, приходять. У нас є такі клієнти, які приносять нам цікаві новини. Пані Ірина була у числі наших перших клієнток. Вона приходить до нас переважно перед святами. Забігає на хвилинку, інформує нас, де відкрилися нові магазини, що нового до них завезли. Правда, і від нас вона теж отримує потрібну їй інформацію. Так, скажімо, щось для сусідки, чи є нововведення для працівників освіти. До нашого бюро правової допомоги у Скольому приходить час від часу клієнт, який просить, щоб йому дали дозвіл сісти за комп’ютер, де є доступ до сервісів Мінюсту. Але насправді він приходить розповісти про себе, випити чаю, поскаржитися на сусідів, отримати наші буклети, запитати, коли ми будемо у його селі.
А частим гостем Дрогобицького бюро правової допомоги є хлопчина із Добровільного товариства дітей-інвалідів «Надія». Він приходить, бо йому самотньо. У нас він теж знаходить тепло й турботу. Він тішиться, що ми радіємо його приходу. Якщо я буваю у бюро, то обов’язково запитую про його справи, про брата, про організацію, до якої він належить. Він є добрий, чуйний, лагідний, турботливий. Ви знаєте хочеться побачити його. Я, коли у маю справи у Дрогобичі, забігаю до бюро та запитую про нього.
– Які у Вашому МЦ склалися традиції? Чи є “талісман” або “ритуал”, щоб день пройшов вдало?
– Вважаю, що цікавою склалася у нас традиція: коли хтось із нас повертається із відрядження, то обов’язково привозить нашим колегам якийсь невеличкий подарунок. Це можуть бути солодкі ласощі, листівки, магнітики. Жодних ритуалів на роботі, звичайно, не проводимо. Християнська віра та професійний підхід — це щоденний наш “раціон”.
– Розкажіть дещо про Ваші здобутки.
– Оскільки спектр нашої діяльності є доволі широкий він містить й різноманітні здобутки.
Але найважливіші з них:
– сформований нами позитивний імідж у громадах та довіра клієнтів;
– налагоджена співпраця із партнерами та взаємодія із адвокатами.
– наша міцна команда професіоналів, яка завжди готова надати правову допомогу, шукати нові підходити до спілкування з клієнтами, втілювати у життя цікаві ініціативи, задля посилення правової спроможності як кожної особистості окремо так і громади у цілому.
Наша чудова команда є найбільшою цінністю для мене. Команда фахівців – однодумців, яка сповідує цінності системи БПД. Основою діяльності якої є: любов до своєї професії, віра у те, що кожен член команди своєю діяльністю причетний до розвитку суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави, а також взаємодопомога й довіра одне до одного. Як бачите – все як у сім’ї.
– Що Ви хочете на завершення сказати своїм колегам?
– Дорогі колеги! Вітаю Вас із першим п’ятиріччям. Оскільки Ваша робота і Ваше покликання полягає у знаходженні справедливості. То ж нехай ця діяльність і надалі приносить Вам радість і задоволення від перемог на правовій ниві задля торжества справедливості!
Марія Бойко
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень