Марш-кидок Трускавець – Ямельниця

Спонукала до написання опису такої прогулянки ініціатива громадської організації «Європейська інтеграція України» (голова Іван Цегенько). Суть ініціативи полягає в тому, щоб описувати подорож (прогулянку) рідним краєм, показавши таким чином, що ми нічим не гірші від закордону, що і ми маємо чим пишатися.

«Багато людей подекуди шукають яскравих та нових вражень, відпочиваючи за кордоном, не усвідомлюючи наскільки чудесною і незабутньою може бути подорож недалеко від дому. Такі подорожі попри естетичне задоволення надихають ще й на конкретне усвідомлення неоціненності даного нам ресурсу, усвідомлення того, що ми повинні зберегти нашу країну і її природу для нащадків», – каже Іван Цегенько і з ним важко не погодитися.

Чому хочу написати про маршрут «Трускавець – Ямельниця»? Ним доводилося подорожувати в 1992-1997 роках не з естетичних міркувань, а суто з практичних. Навчаючись у Дрогобицькому педуніверситеті (тоді ще інститут) і проживаючи у Трускавці, приходилося практично кожного тижня на вихідні добиратися в село Ямельницю, звідки я є родом. Перша половина 1990-х – важкі часи, у тому числі щодо транспортного сполучення.

До Ямельниці добиратися можна було через Борислав-Східницю (вахтою, яка тоді ще їздила), через Довголуку-Верхнє Синевідсько-Дубину, або ж через Стрий. Всі три варіанти були затратні в часі, в коштах і ненадійні. Найнадійніше було взяти торбину через плече (чи рюкзак) і майнути напряму, через гори.

Не користуюся цим маршрутом вже біля 15 років, але відстань залишилася та сама, дороги і стежки є, так що при бажанні можна буде повторити прогулянку. Піша подорож з Трускавця в Ямельницю через Орів займає від 3 до 4 годин (в одну сторону). При бажанні можна вирушити раненько, насолодитися дивовижами природи в Ямельниці, гарно відпочити і повернутися до Трускавця – і все це протягом одного дня.

Отже, розпочинаємо подорож. У Трускавці вирушаємо до Боберні (вул. Городище), де неподалік санаторію «Батьківщина» є поворот вниз до річки Воротище (ця річка впадає в питне озеро). Раніше біля одного будинку коло річки була табличка «Злий пес», там був дійсно злий пес, зараз його вже немає.

Переходячи через потічок, біля 15 хвилин йдемо неприглядними стежками-дорогами поміж кущів та дерев, щоб вийти на «трасу» Уличне – Борислав. Можемо йти, тримаючись по правій руці потічка (річки Воротище). В районі містка, з-під якого витікає невеличкий «водоспад», виходимо на «широку дорогу» Уличне – Борислав, переходимо її і бачимо дорогу вверх, на гору Цюхів Верх. Це дорога до Орова, нам нею прийдеться йти біля години часу, може трохи менше.

Особливо приємно йти цією дорогою в суху погоду, краще за ранкової прохолоди. Влітку, коли сонце жарить, високі дерева (ялиці та буки) захищають нас своєю тінню, створюють комфорт. По праву руку майже відразу при вході до лісу, який у Трускавці називають «Міський ліс», а в Орові та Ямельниці «Ялиною», можемо побачити невеличкі занедбані озерця. Через 10-15 хвилин ходи нам доведеться перетнути потічок, після якої рівна чи полога дорога перетворюється у досить стрімку, йти доведеться вверх.

Майже відразу при підйомі варто напитися із кринички, яка є по праву руку. Втім, можна напитися і з згаданого потічка, який впадає у річку Воротище, або й навіть при виході з Трускавця, з самої річки Воротище. Не вірте тим, хто закликає не пити з наших річок, бо, мовляв, неперевірено, небезпечно… Насправді наші річки чисті, вода смачна, а пити часто і багато досить корисно. Ви собі розріджуєте кров, попереджуєте інсульти та інші судинні захворювання, активніше вимиваються з Вашого організму різні шлаки та шкідливі речовини.

В дорозі пити треба, особливо якщо є нагода, а з собою не несете пляшку з водою. Чиста вода (чи то джерельна чи з потічка) все-таки краща від рідини, яку Ви набрали з-під крана, закип`ятили і зварили з чимось як чай. Краще мати з собою в пляшці вино, яке веселить серце чоловіка, ніж воду, якої Бог дає нам достатньо по дорозі.

Підйом на вершок гори може бути важкий, особливо якщо Ви не звикли до далеких подорожей. Але якщо не дуже поспішати і час від часу зупинятися, щоб насолодитися прекрасними видами дерев чи чудесним співом пташок, то дорога мине швидко. Ще швидше вона мине, якщо йдете з кимось. Йти самому, а йти в компанії – це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. Тож якщо Ви вирушили один, а Вам по дорозі підвернувся попутчик – вважайте, що Вам пощастило: про щось довідаєтеся, щось розкажете про себе і свої проблеми, от і на психологові зекономили…

Під самим вершечком гори по ліву руку знову є криничка, тож напийтеся собі ще й тут, щоб піднявшись на кілька метрів, побачити прекрасний краєвид з гори на Орів. Не забудьте озирнутися назад і подивитися, як виглядає наш Трускавець – він прекрасний! На горі Ви можете виконати гімн чи якусь іншу пісню, трішки сісти та відпочити, щоб потім продовжити мандрівку.

Вправо, вліво і просто – три шляхи розходяться з гори, як у тій казці. Ми йдемо просто, тобто вниз з гори. Стрімкий спуск у «Бабчик» триває недовго, переходимо невеликий потічок-струмочок і по пологій спускаємося на село. Йти доведеться поміж хати, тож не виключено, що звідкись може вибігти собака (великий, чорний і без нашийника), який люто гарчатиме і пробуватиме вкусити. Не бійтеся! – казав святий папа Іван Павло ІІ. І не використовуйте варіант «бука», тобто палиці. На багатьох собак лагідний вигук «свої, песику, свої» та посмішка (але без широкого вищирювання зубів) може подіяти і Ви здобудете друга. Там, де на собаку не діє лагідне слово, може подіяти лагідне слово і кусень хліба з шинкою чи ковбасою (не отруєною, звичайно ж). В будь-якому випадку зберігайте спокій, який передасться псу. Але будьте напоготові, не підпускайте його близько до штанів…

В залежності від того, як Ви собі обрали дорогу, так Ви і вийдете – або біля верхньої (дев`ятирічної) школи, яку скоро мають закрити, або ж біля останньої зупинки автобуса «Дрогобич – Орів». У першому випадку Ви можете спуститися вниз до зупинки «Зваричів Міст» і поміж хати йти вверх на Ямельницю. В другому – перейшовши річку вбрід чи по лавці йти Чорногорою на Завалі (наголос на останньому складі).

Перший і другий шляхи закінчуються на горі, яку в Орові називають Ямельницький Діл, а в Ямельниці – Орівський Верх. Це я описую дорогу на ту частину Ямельниці, яка носить назву Підділ, що означає «під ділом», під горою (хоча там всі частини села під горами). Є й інші шляхи і Ви можете вийти в Ямельниці на Бичкову, ту частину села, де є унікальний скельний комплекс «Юшкова Яма», з яким пов`язують багато таємниць.

Власне, саме тут найдужче пасує вказати, що головна причина, чому піші туристи (і не лише піші) полюбляють Ямельницю, а не якісь інші села у Сколівському районі – це скелі, скали («каміння», як тут кажуть). Про них писати та розказувати можна багато, але для економії відсилаю охочих зайти на мій авторський проект «Ямельниця» на сайт http://jamelnycia.io.ua/story. Тут у статті «Скелі в Ямельниці» (http://jamelnycia.io.ua/s204596/skeli_v_yamelnici) Ви здобудете мінімум необхідних знань про те, де є скелі в селі і як вони називаються.

Але ми дещо відволіклися від основного маршруту, сподіваюся, Ви не стояли і слухали це, а посиділи собі на якійсь колоді чи на розстеленій клейонці. Пам`ятайте, що в дорозі не бажано сідати на сиру землю, бо простудитеся і будете мали «панську хворобу».

Отже, ми на горі між Оровом та Ямельницею. Відкривається чудесний краєвид, видно найвищу вершину Сколівських Бескидів – гору Парашку, вихід на яку можливий з села Крушельниця (сусіднє село з Ямельницею), або з Коростова. Ямельниця межує не лише з Крушельницею та Оровом, але і через ліси з Верхнім Синевідськом, а також з Підгородцями, Уричем та Східницею.

Спускаючись вниз, Ви вдалині побачите каміння у Матьхові, які називаються Кикошів, побачите камені Підділом, відкривається гарний вид на центральну частину села із церквою святого апостола і євангелиста Івана Богослова, який є покровителем Ямельниці. В селі є два магазини, де Ви можете випити гарячої кави чи й підкріпитися, але, сподіваємося, не це було ціллю Вашої мандрівки до Ямельниці.

Окрім захоплюючих видів, які відкриваються з каменів (не на кожен пробуйте вилізти, бо не всі туристи повертаються живими), можете влаштувати екологічне свято для шлунку. Суниці, які тут називають «червоними ягодами», чорниця (відома у Трускавці як «афини» чи «бурівки»), малина, ожина, черешні, а ще ж гриби, лікарські рослини. Будьте обережні, є багато змій, у тому числі отруйних. Не перегрівайтеся на сонці, після прогулянки повитягайте з себе кліщі, які можуть вп’ястися в найнеочікуванішому місці.

Я знаю, що Вам захочеться в Ямельниці залишитися назавжди, але мусите повертатися до Трускавця – там у Вас робота, сім`я, купа справ…

Якщо наступного разу Ви вирушите іншим маршрутом, то можете зробити його опис. ГО «Європейська інтеграція України» обіцяє з кращих розповідей видати збірку, а найкращі твори нагородити спеціальними призами. Тексти можна надсилати на електронну скриньку cegivan@yandex.ua.

Опис марш-кидка «Трускавець-Ямельниця» є недосконалим через брак фото, які дуже гарно доповнили б текст, писаний з пам`яті. Щоб хоч якось виправитися, додаємо фото кількарічної давності авторства трускавчанина Андрія Пристая, з яким ми здійснили марш-кидок «Орів-Ямельниця», заїхавши до Орова маршруткою.

Подорожуйте, бо рух – це здоров`я! Живіт Вам не звисатиме до колін, очі відпочинуть від комп’ютера та телевізора, легені наповняться свіжесеньким та чистесеньким повітрям, та й будете мати що згадати. Щасливої дороги, куди б Ви не йшли!

Володимир Ключак

Фото:

1. Автор статті на Камені на Тисі.

2. Річка.