Ранок 19 вересня. Вже за традицією отримую смс від Віктора Винника, який офіційно інформує про концерт групи «Мері» і що я в когорті запрошених. Та не все так просто. Віктор як художник-символіст у своїх діях надзвичайно вправно уміє закодовувати прихований зміст. Чи то я начитався Дена Брауна, чи зранку потягнуло на вирішення ребусів, але раз у раз став перечитувати текст повідомлення. Дивно, але завжди такі запрошення отримую телефонограмою. Щось тут не те. Раптом промайнула раціональна думка: кидаю погляд на календар, там вересень – зодіакальний знак Діви. Віктор у нас Діва за гороскопом. Як же ж я одразу не згадав? А ще друг називається. Справді, сьогодні у фронтмена групи «Мері» День Народження.
Тому, що не одразу згадав цю дату, є декілька пояснень. І серед них зокрема нелюбов Віктора до неї. Завжди у приватних бесідах наголошує що з нетерпінням очікує завершення цього дня. Тому щоб якось прискорити перебіг часу, він виробив надзвичайно просту методику: робота, робота і ще раз робота.
Отож, 2012 також не став винятком. Якщо минулого року «працююче день народження» відбувалось у камерних умовах в уже неіснуючому кафе «BadCat» (Дрогобич), цього разу і сцена була ширшою, і глядачів побільше. Все, що зумів запропонувати нічний клуб «Казанова» (Трускавець), було використано на 100 відсотків. Концерт розпочався без зайвих прелюдій з відомих пісень. Далі без гальм і зупинок старі і нові композиції гармонійно виплітали цілісну продуману програму. Про те, як реагувала публіка, годі щось розповідати, адже не було жодної пісні, яку б не підспівували у залі. Це стосується і нових пісень «Вікторія», «Біла ріка», «Сестрі». Про останню варто розповісти окремо. У ній бачимо не те «Мері», яке звикли бачити. Трохи репу, трохи речитативу і все це на громадянській соціальній ліриці. Вкотре група знехтувала комерційною форматністю на користь творчості. Але як показав моніторинг Інтернет-середовища, такий ризик став оправданим: давно пісні «Мері» не викликали таку бурхливу полеміку з боку поціновувачів.
Визнаю чесно, вперше на концертах цієї групи я занурився у якийсь філософський аномальний стан. Очевидно, цьому сприяла енергетика живого концерту та присутність у залі багатьох знайомих людей: журналістів, музикантів, і просто друзів Віктора Винника. І все це як на якісь приватній вечірці багато років тому, коли про «Мері» знали лише сусіди по будинку та приятелі Віктора. Та знову ж ця часова фата-моргана одразу зникає, коли Віктор бере в руки акустичну гітару і спільно з Миколою Гаврилівим (акордеон) та Володимиром Андрієвським (перкусія) розпочинають імпровіз на українську народну тематику. Переді мною зріла група зі зрілими професійними музикантами – плоди багаторічної роботи, які так і не вмістилися у цьому концерті. Десь згадуються слова Богдана Процишина (автора назви першого альбому), що все ще розпочалось тоді, коли Віктор коні малював у художній школі, а він їх малював і малює завжди класно. Мабуть, у цьому криється загадка групи «Мері» в цілому і Віктора Винника зокрема: стабільна настирливість чи настирлива стабільність стали причиною появи «Ромео», «Мерідіанів», «Міста» та інших хітів.
Ярослав Баран
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень