Присвячується 30-й річниці незалежності України
та 175-й річниці написання «Заповіту» Т. Шевченком.
Чудес у світі не буває,
Хто жив й помер – не воскресає,
Лише Ісус воскрес один,
Бо Він є вічно Божий Син.
Тарас Шевченко – Геній наш
У домовині довгий час,
Біля Канева, на горі Чернечій
Знайшов він спокій тут, сердешний.
Був кріпаком, рекрутом на засланні,
Та не зламався у борні
За незалежну Україну,
Яку любив, як матір рідну.
Своїм нащадкам на багато літ
Він написав свій Заповіт:
«Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий…
…Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом».
***
Та уявіть собі на мить,
Що наш Тарас уже не спить,
А в домовині пробудився
Й на світ сучасний подивився.
І запитав би він у нас
У цей складний, можливо, час:
Чи ми кайдани розірвали,
І люди дійсно вільні стали?
Та як живеться зараз нам,
Простим селянам, робітникам,
Усім службовцям, лікарям,
Інженерам, вчителям?
Які блага діти мають,
Як пенсіонери виживають?
Чи піклується про них влада,
Президент й Верховна Рада?
***
Ми розповімо про все, Тарас,
Що ти хотів почуть від нас:
Вже тридцять років, як Україна
Є незалежна і неподільна;
Державний устрій ми збудували
І Конституцію прийняли;
Є Герб у нас і Гімн державний,
І синьо-жовтий Прапор гарний.
Та в управлінні, як на зло,
Нам на Гетьманів не везло.
Ми не мали ні Вашингтонів,
Ні Ататюрків, ні де Голлів,
Які і націю любили,
І для країни добро робили.
Вже шостий Президент у нас при владі,
«Слуги народу» – в більшості у Верховній Раді.
Хотілося б лише їм побажати:
Жорстоку боротьбу з корупцією розпочати,
Щоб усі хапуги та злодії
Були покарані за свої злочинні дії;
Щоб пандемію коронавірусу подолати
Та мир в країні відстояти.
***
А в незалежні перші роки
Були у нас свої мороки:
Заводи, фабрики зруйнували,
Натомість нічого не збудували.
На підприємствах, які вціліли,
Щось виготовляли і ледь жевріли,
Всім працівникам ваучери роздали,
І вони, ніби, власниками стали.
Та, фактично, людей дурили,
Їм дивіденди не платили.
Про такі об’єкти ділки знали
І їх до рук своїх прибрали.
***
Ми валюти власної не мали,
А на купони торгували,
І згодом мільйонерами всі стали,
Та не жили, а виживали.
Товарів мало виготовляли,
Лише уміло торгували.
Була тоді у нас «кравчучка»,
Малий візок і одна ручка,
На нім вантаж транспортували,
На базарах торгували,
І люди труднощів не знали.
В той час приватні лотки, кіоски і кав`ярні,
Буфети, бари та їдальні
Заполонили площі, різні входи,
Тротуари, сквери і підземні переходи.
Торгівля в обсягах зростала
І більш впорядкованою стала.
Люди мали де працювати
Та доходи певні мати.
***
Україна свою валюту започаткувала,
Її «гривнею» назвала,
Яка вже в обігу – кругом,
В самій країні і за рубежом.
Тоді в нас бізнес зародився,
Маркетинг й менеджмент прижився.
Ми акціонерні товариства заснували
І комерційні банки запрацювали.
Кмітливі підприємці не дрімали,
А перешкоди на своїм шляху долали,
І не було у них прогалин
До стратегічних ресурсів й корисних копалин:
Залізної руди, вугілля, нафти, газу,
Які вони освоїли не зразу,
Але швидко доларовими мільйонерами стали,
Їх у народі «Олігархами» прозвали,
Серед них: злодії, шахраї і мародери,
Аферисти, казнокради і корупціонери.
Вони, здебільшого, не сплачують податки,
А в офшорах ховають свої статки.
Цей клан в багатстві не знає міри,
Вони жирують, як вампіри.
У них свої судді, прокурори, адвокати,
Міністри, генерали і депутати.
Країна вся в них у руках
Фактично і, частково, в їх думках.
Але найбільше нас дратує
Їх твердження, що народ державою керує.
Олігархи свої гніздечка звили:
Маєтки, замки, розкішні вілли
У Конче-Заспі, Бучі, Межигір`ї,
Сосновому Бору, Пуща-Водиці, Ірпіні
Та в інших чарівних куточках,
Біля річок, озер, в густих лісочках.
Кругом парканом обгородили
Й надійну варту встановили.
Хто був при владі тоді у нас –
Також дарма не гаяв час,
А з олігархами дружив
І разом з ними добре жив.
***
Кругом в містах народ бідує
І дехто навіть голодує.
Десятки тисяч безхатченків – на вокзалах,
Сплять у під’їздах, на теплотрасах і в підвалах,
А поруч – бездоглядні діти,
Напівголодні і невмиті.
В цей час держчиновники кайфують
І ці проблеми їх не хвилюють.
Все це бачимо ми нині
У незалежній Україні.
***
Поглянь, Тарасе, на село,
Як докорінно змінилося воно:
Колгоспи і радгоспи розпустили,
Та агрохолдинги і фермерства створили;
Всі вільні землі розпаювали
І селянам їх гектарами роздали;
Забули тут про трудодні і натурплату,
Якщо працюєш – отримуєш зарплату;
Сільгосппрацю механізували
І в селах люди зайві стали.
Мільйони з них за кордон повиїжджали,
Хто на заробітки, а хто у найми.
Вони там долари заробляють
І в Україну відсилають,
Щоб свої сім`ї, як має бути,
Нагодувати і одягнути.
Життя суворе їх спіткало,
На чужині загартувало,
А кому випала інша доля,
Сім`ї лишився і здоров`я.
В окремих селах стоять хати,
Які вже важко розпізнати,
У них дошками забиті вікна, двері,
Немов німі стоять оселі.
***
В якому стані військова галузь,
За тридцять років що з нею сталось?
Ми видамо тобі, Тарас,
Всю інформацію, що є у нас:
Наші друзі із-за океану вимагали
І нам безпеку гарантували,
Щоб ми грізну зброю ліквідували,
Ракетні комплекси демонтували,
Атомні боєголовки безкоштовно Росії передали,
Армію чисельно скоротили
І її контрактною зробили.
Ми виконали все, що вони веліли.
Пройшли роки, ми спохватились,
Неначе щойно народились,
І подивились навкруги
Чи є в нас друзі, чи вороги.
Та зрозуміли, що «миротворці»
Лишили нас в одній сорочці.
І про безпеку вже забули,
Неначе вперше про неї чули.
А тим часом із-за бездарності лідерів держави
У нас без жодного пострілу півострів Крим анексували,
І зграї найманців зухвало
На Схід України напало,
Й частину Донбасу окупували.
Ми захищалися, як могли,
Десятки тисяч полягли
Із добровольчих батальйонів
І волонтерів всім відомим.
Це кращі дочки і сини,
Що патріотами були.
Нам окуповану територію не повертають,
Щоденно тут бої тривають.
Комусь вигідний цей конфлікт,
Який триває сьомий рік.
Він весь час тліє і не згасає,
А з обох сторін народ України страждає,
І миру від «миротворців» вимагає.
Та їх не чують «господа»,
У них хронічна глухота.
Так Україна в один момент
Стала буфером на весь континент.
Військову галузь – основу нашу
Ми відроджуєм до цього часу,
Бо ж її послаблювали завжди
Як наші, так і зарубіжні вороги.
Ще донедавна продажні наші генерали
Свідомо нищили гігантські арсенали
Із зброєю і боєприпасами,
Нашими стратегічними запасами.
На їх місці згарища лишили,
І за ці злочини нікого не ув`язнили.
Мотивували, що це робили безпілотні апарати
І зарубіжні диверсанти.
***
На цьому монолог не будемо кінчати,
Нам необхідно ще деякі питання з`ясувати:
Де ділося могутнє Чорноморське пароплавство?
Куди, в яке відпливло «царство»?
І сотні тисяч моряків,
Професіоналів, знатників,
Які йому вірно слугували
І судна в порти далекі відправляли?
Невже його морські пірати полонили
Та розбій над ним вчинили?
Відповідь простий люд знає,
Що пароплавства вже немає.
Його наші можновладці розграбували
І під прапори чужих країн віддали.
Історія з пароплавством є сумна,
Бо ж винуватців до сих пір нема.
Ніхто за це не поніс кару,
І нам боляче за Державу!
Де дівся дрімучий карпатський ліс,
Що в нас століттями тут ріс?
Це: ясен, дуб, сосна, ялина,
Смерека, бук, стрімка модрина.
Його злочинці, лісничі і лісники,
Рубають і ріжуть на кругляки,
Та акуратно штабелюють
І за кордоном ним торгують.
В казну не сплачують податки,
Щораз примножують свої статки.
І якщо глянути на гори,
Вони вже майже стали голі.
Від цього екологія страждає,
Країна збитки значні має.
Ідуть дощі, сильні зливи
І вітру руйнівні пориви
Все на шляху змітають:
Мости, дороги, без житла людей лишають.
Та нас дивує, хто людям шкодить,
Ніяких висновків не робить.
***
Вельмишановні керманичі, олігархи-мільярдери,
Злодії, казнокради і корупціонери!
Яку зневагу потрібно мати,
Щоб так народ свій обкрадати?
Через обленерго, водоканали, облгази,
Трубопровідні магістралі, військові бази,
Валютні фонди, комерційні, кредитні банки, різні системи,
«Плюс Роттердам» та інші корупційні схеми.
За ці злочини потрібно відповісти,
А то й, можливо, у в’язницю сісти
Творцям «тарифних інновацій»,
Фактично – замаскованих махінацій.
Правителі, скільки ви повинні були грішити,
Щоб Україну у Європі найбіднішою зробити?
***
В усьому цьому є кінець,
Бо ж увірвався вже терпець
У знедолених, обкрадених людей,
Які не цураються християнської моралі і ідей.
Тож буде суд – це Божий Суд,
Він все розставить, як годиться:
Хто грішив і Богу не молився,
І не спокутував гріхи –
У пеклі буде навіки!
Більш не пробуджуйся, Тарас,
Бо ж ти – єдиний Геній наш,
Який спокутував гріхи.
Спокійно спи!
Петро Болеславський
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень