Минулого тижня чимало дрогобичан могли побачити Михайла Васильовича Ваврина у випусках новин телеканалів “Інтер”, “1+1”, ІСТV та інших. Його фотографії надрукували журнали “Кореспондент”, агентство Ройтер, низка українських і зарубіжних газет. На них відображені події 11 жовтня, коли був винесений присуд Юлії Тимошенко, а Михайло Ваврин знаходиться в оточенні бійців “Беркуту”.
Після повернення до Дрогобича Михайло Ваврин погодився дати ексклюзивне інтерв’ю газеті “Тустань”. У розмові зачепили ми й інші проблеми.
“Я добиваюся справедливості, відстоюю не лише нашого лідера, а й кожного пересічного громадянина”
– Михайле Васильовичу, Ви стали мало не національним героєм. За що “Беркут” так не полюбив Вас?
– Це велика особиста трагедія для мене як полковника міліції у відставці, як громадянина України, як голови партії “Батьківщина” в Дрогобичі з 2006 року. Мені прикро, що двадцять років я їздив на Майдан, відстоюючи ті чи інші інтереси людей, боровся за те, щоби їм краще жилось, а тут трапилося таке.
– Ми всі бачили, що трапилося. Якщо під час Помаранчевої революції міліція була з народом, то тепер – проти нього?
– Останні події мене вкрай обурили. Я керував дрогобицькою міліцією десять років із 1989 року, але ніколи не дозволяв собі розпускати руки проти мирних людей у той час. А 11 жовтня 2011 року екіпірована до зубів українська міліція, вигодувана на українському хлібі, яка живе на податки українців, кидалася на мирних людей. А ці люди просто хотіли висловити свою позицію, бо не погоджуються з нинішньою владою в особі судді Киреєва, який виніс, на їхню думку, незаконне, неправосудне рішення. І коли люди почули цей вирок, вони вийшли на Хрещатик, щоби висловити свою позицію. За моєю оцінкою, міліціонерів було до п’яти тисяч на Хрещатику й на вулицях, що прилягають до нього. Вони накинулись на них, відтіснили, причому багатьом нанесли тілесні ушкодження, в тому числі й мені.
– Багатьох людей хапали і кидали в автозаки.
– Мене теж хотіли арештувати, але врятувало посвідчення ветерана органів внутрішніх справ. Вони мені його порвали, і так я не потрапив до цієї машини, в яку забирали людей, багатьом з яких дали декілька діб адміністративного арешту.
– Просто так порвали посвідчення?
– Так. Вони мене скрутили, вели до машини. Я питаю: “Кого ви ведете, працівника міліції з 36-річним стажем?”. Тоді один порвав посвідчення і каже: “Брось етого дєда!” – і мене викинули за парапет. Порвали куртку, били по ногах. Там багатьох били. Один беркутівець ударив журналістку, так потім вибачався. Він на службі наніс ушкодження людині – і тільки вибачається! А перед іншими людьми ніхто навіть не вибачився. Я мусив там бути, бо я добиваюся справедливості, відстоюю не лише нашого лідера, а й кожного пересічного громадянина.
– Чи багато дрогобичан їздило до Києва на акцію протесту?
– Так, багато. Були також люди з Дрогобицького району, Борислава, Стебника, Трускавця. Звичайно, раніше їздило більше людей, бо тепер треба їхати за свій рахунок, витрачати особистий час.
“Олексій Радзієвський шукає собі ворога, не займаючись госпо-даркою”
– Михайле Васильовичу, ще таке питання. Немає вже такої понеділкової наради, коли би Олексій Радзієвський Вас не згадував “незлим тихим словом”. Як би Ви це прокоментували?
– Олексій Радзієвський шукає собі ворога, не займаючись господаркою. Це вже стиль у нього такий. Він був, є і залишається популістом. Він завше тим керувався. І була би не біда, якби він мене згадував і казав, що я чогось не роблю. Але він принижує мене, називає пенсіонером. Можна подумати, що він не пенсіонер. Але я отримую пенсію, яку заробив в органах внутрішніх справ, пропрацювавши 36 років. А він, побувши півроку у Верховній Раді України, отримує в десять разів більшу пенсію. Я думаю, чи не подати в суд на нього за приниження честі й гідності? Я вже судився з ним, і він програвав. Якщо Олексій Радзієвський принижує іншого, це говорить про його слабкість. Але це в нього такі методи. Вони були, є, і, на жаль, він їх позбутися ніяк не може.
– Як Ви поставились до рішення сесії щодо приватизації об’єктів комунальної власності?
– Вся біда не в тому, що він принижує гідність мою чи іншого. Він та його команда в принципі поступають неправильно. Ось вони вже при владі рік. Була складена програма приватизації та наповнення бюджету розвитку. На сьогоднішній день маємо лише двадцять відсотків виконання бюджету розвитку. Я як депутат міської ради запитую на сесії: чому таке погане виконання бюджету розвитку? Мав би відповісти на це міський голова, а якщо він хворіє, – то його перший заступник. Можливо, це помилки нинішньої команди? Можливо, в чомусь депутати помилися? Можливо, є якісь об’єктивні обставини? Тоді би могли якось виправити стан справ, попрацювати над тим, як виконати бюджет розвитку, внести в плани певні корективи. Мали би виступити міський голова чи його перший заступник, внести пропозиції, за які би депутати проголосували. А що ми маємо? Міський голова на сесію не йде, перший заступник на сесію не йде. Більше того, профільна комісія з приватизації не виставляє об’єкти на продаж, виконком не розглядає це питання, не дає пропозиції. І тоді відділ виконкому виносить на сесію питання про приватизацію готелю “Тустань” та інших об’єктів. В мене виникає запитання: на якій підставі це питання ставиться на голосування? Міський голова знаходиться в своєму кабінеті, але участі в сесії не бере і лише чекає, як проголосують депутати. Я не хочу брати участі в дерибані об’єктів, які були збудовані за народні гроші.
Анатолій Власюк, часопис “Тустань”
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень