/Геотуристична експедиція – розвідка «В пошуках білого золота». Головні «сольові зони» (соляні басейни Європи). Місто Стебник, Україна/
Вступ
Коли захмарене небо розривають блискавки та громи, на думку приходять легенди Давнього Риму про загадково втрачену цивілізацію Етрусків (Італія). Вони поклонялись покровителю грому богу Тінаю. Вхід в його підземне царство Тартар охороняв Харон – син Аполлона, та брав з мандрівників плату за переправу…
В реальність нас повертає навігатор, який вперто показує напрям зі Сходу на Південний Захід.
На пагорбі з планшета раптом випадає стара пожовкла мапа, на ній зображене місто, позначене знаком: два схрещених молотка. Mente et Malleo – Розумом і молотком. Старовинний герб геологів та гірників, людей, що розумом та працею пробивають собі шлях в житті.
При битій вітрами дорозі є похилений часом вказівник Стебник.
Isdöba – стебло з староримської, Steblinik – з хорватської.
На пагорбі відкривається гарна панорама міста з населенням 20 тис жителів. Вулиці, провулки, цікава незвична архітектура будинків, придорожні символи-хрести.
На роздоріжжі біля крамниці з історичною назвою, від прізвища першої крамарки, званої місцевим людом «Думайлихою», небо розірвав навпіл удар грому. Залетівши в велику вирву розбитої дороги двигун нашої машини протяжно завиваючи заглох. Дощ несамовито періщив по даху. Позираємо з водієм один на одного: видно, нас хопив блуд…
Що шукаєте хлопці? – голос з дверей крамниці повертає нас в реальність.
Перше, що спадає нам на думку: церкву, промовляємо вголос.
Їдете просто – до першого скренту. Там на розі покинуте приміщення народного дому, за ним подвір‘я церкви Різдва Пресвятої Богородиці.
Мотор машини завівся і ми перехрестившись рушили.
Сакральний комплекс церкви Різдва Пресвятої Богородиці
Зліва пам`ятник Митрополиту Андрію Шептицькому. Брама заводить нас на подвір‘я.
До середини потрапити не вдалось. Але отримуємо інформацію: наближався ювілей 2000-ліття Різдва Христового, і до нього було потрібно гідно підготуватися. Продовжувався ремонт церкви. Під час виконання земляних робіт викопали багато кісток і знайшли кам’яну таблицю з надписом про смерть пароха Лева Стечкевича у 1810 році. Отже, можна зробити припущення, що раніше на місці церкви був цвинтар. Викопану плиту замурували в стіні церкви, де знаходиться крипта, яка залишалася порожньою.
У 1998 році отець Петро Герилюк-Купчинський встановив розп’яття Ісуса Христа в саду на пам’ятку про те, що колись тут був цвинтар. Напередодні празника Воздвиження Чесного Хреста восени 2017 року це розп’яття було встановлено на новому хресті.
Поступово на території церкви з’являлися клумби, незвичні дерева. А восени 1999 року в оновленому вигляді постав інтер’єр храму. Стіни пофарбовані у світлі кольори, інтер’єр збагатили нові образи та відреставрований іконостас.
Особливістю храму є те, що стіни святині прикрашають лики новомучеників УГКЦ, беатифікованих святим папою Іваном Павлом ІІ у червні 2001 року. В грудні цього ж року відбулася Архиєрейська Служба Божа за участю владики Юліана Вороновського і посвячення храму. Отець Петро також вирішив звести пам’ятник на розі вулиць Василя Стуса і Петра Мекелити. Він постав у вигляді порталу, на якому у гіпсовому барельєфі виконане зображення Пресвятої Родини. Згодом було завершено ремонт церкви. Тепер її територія постала як єдиний гармонійний сакральний комплекс. Тільки стара дерев’яна дзвіниця, яка стоїть тут вже 300 років, заслужила місце в музеї.
Тут нас чекало справжнє відкриття: Церковна дерев‘яна дзвіниця XVII ст., крита гонтом. Двохярусна, проте видно, що був третій. Надкупольний хрест, що зберігся до нашого часу. Він складний і в основі містить зображення місяця. Це часто використовуваний образ, також він є історичною емблемою Луцького братства.
Слід караїма
Зліва на подвір’ї коло дерев’яної хати загоготали індики і нам чомусь здалося, що ми в Криму, або в Тракаю біля Вільнюса, а може в Луцьку чи Галичі, але точно не в Стебнику. На призьбі хати старий дивно одягнутий дідусь мовчазно вдивляється вдалину. Ми з водієм перезирнулись і не змовляючись сказали: караїм.
Караїми – бней мікра (з давньогебрейськоі) – буквально читаючі люди (люди Писань).
Нащадки давніх караїмів. На Галичину їх привезли король Данило та Великий литовський князь Вітовт.
Ковалі-ремісники, торгівці шкірою та тютюном. Ощадливі господарі, які зберегли свою самобутню мову, звичаї та традиції. Добре прижились в промислових поселеннях та асимілювались з місцевим населенням (тема для роздумів місцевих краєзнавців).
Коли стаєш на міст, спробуй палицею чи надійний (стара приказка).
Захотілося пити, ми почали шукати криницю. Місцеві дітлахи показали нам дорогу до трьох криниць. Від них ми дізнались, що Стебник промислове місто. Воно має 57 вулиць, 3 провулки, два майдани. Тут є чотири школи, ліцей, музична школа та лікарня. Місто є частиною Дрогобицької ТГ і керує ним війт. Що ми зараз знаходимось на Забівці (назва річки Бівки). Є ще райони: Городи, Скрент, Липник, Панська гора, Стройка і навіть Куба.
Криниць правда виявилось чотири, а не три, і вода освіжила нас. Коли повертались до машини розпитали дітлахів чи чули вони про Дорф-шахту?
Відповідь вразила: ту криницю, що копали копачі криниць, називають Жупа. Її можна знайти під трьома бетонними плитами на березі річки Солониця при дорозі, котра веде на Панську гору.
Машина рушає і ми за якусь мить вже на плацу, що веде на Панську гору.
Сквер парку, що загубився в тіні старих дубів та лип, дві скульптури, понівечені часом та три бетонні плити над краєм берега річки Солониці.
На запилених порохом плитах на сонці блиснули мінерали Галліту. Це одна зі старих соляних копалень (що позначена на пожовклій карті гірничого відводу Зигмунд – ромбом).
Оглянувши територію, ми порівняли її з поверхневим планом Дорф-шахти. Згідно плану вона складається з трьох основних блоків:
– шурф криниці – 35-40 метрів вглиб з позначеним поруч майданчиком для підйомних механізмів.
– керат – кінський привід, яким тягнули соляну ропу – суровицю з вікон галицьких жуп.
– розсоловідстійник – що позначений знаком ромб.
– три дерев’яні будівлі, де сіль варили в панвах та сушили.
Ще була хата, де жили солевари.
Тут під старими похиленими деревами парку ховаються загадки історії міста Стебника, чию велику славу присвоїли собі сусіди, залишивши йому на згадку солену правду життя, свободу духу і високу освіченість та шляхетність душі.
Сонце ховалося за пагорб, добігав до завершення перший день нашої мандрівки.
На берегах річки Солониці виблискували білим золотом кристали солі…
Віктор Пиців, м. Стебник
P.S. При підготовці цієї публікації використано інформацію, котру надали:
Василь Олександрович Дяків – доцент кафедр інженерної геології ЛНУ їм І.Франка.
Особиста подяка: стебничанці Ірині Назаровій – дочці гірничого інженера Євгена Михайловича.
Висловлюємо вдячність:
Василю Стахеєву – стебничанину, який вміє заразити любов’ю до історії рідного краю.
Щира подяка парафіянам церкви Різдва Пресвятої Богородиці м. Стебник за зразкову, з любов’ю доглянуту територію церковного сакрального комплексу.
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень