Коли ми кажемо «дев’яності», то переважно маємо на увазі щось недобре: розгул бандитизму, рекет, галопуючу інфляцію, важкі роки становлення незалежності України. Але для когось це була молодість, а молодість, як всім відомо, є найкращою порою життя.
Співак, фронтмен популярного українського гурту «МЕРІ» Віктор Винник 1990-ті теж асоціює з юністю. І про той час він написав книгу «90/60/90» (інша назва «Без імен»), презентація якої проходить українськими містами.
Трускавець став третім містом (після Києва та Львова), де відбулася презентація книги Віктора Винника. У камерній обстановці та затишній атмосфері УРБАН-бібліотеки трускавчани та мешканці сусідніх міст більше години часу насолоджувалися спілкуванням зі знаменитим земляком. Вірніше, насолоджувалися слуханням його спогадів та роздумів, близьких по духу абсолютній більшості присутніх.
Віктор Винник пригадав те, що слухалося та співалося в 1990-х – групу «Ненсі» (пісня «Дым сигарет с ментолом»), Тетяну Буланову, Олега Газманова, Міхаіла Шуфутинського, згадав про мега-популярні тоді танці Ламбаду та Макарену, про популярність Юрка Юрченка, а також про феноменальне для української естради та й української пісні в цілому явище, яким був проект «Територія А» з Анжелікою Рудницькою. Він не просто пригадував, а брав акорди і співав – гарним, чистим, звучним голосом, який приніс йому таку шалену популярність.
Книга «90/60/90» обсягом 236 сторінок складається з трьох частин – вступного слова журналіста та письменника Степана Грицюка, власне самих спогадів, які займають майже півтори сотні сторінок, та текстів пісень.
Співак довго йшов до цієї книги, але її появу на цей світ пришвидшило кілька речей. Перше – настирливе прохання «дівчинки Юлі», друге – враження від прочитаної книги Андрія Кузьменка (Кузьми Скрябіна) «Я, «Побєда» і Берлін», третє – знайомство з уродженцем Трускавця Романом Лапудою, який спільно з дружиною та друзями допомогли писані Віктором Винником тексти скомпонувати в цілість. А були це тексти, найчастіше писані в подорожах, на гастролях. Як зізнається сам Віктор Винник, найбільше текстів ним було написано в електричці «Львів – Трускавець».
Автор зачитав уривок з книги про випускний у школі та зустріч сходу сонця, визнав свій гріх перед бібліотекою (інколи вирізав із журналів постери рок-зірок), про своє покоління пожартував, що це «модель легкої промисловості 70-х: корпус міцний, але операційна система слабка».
Але крім гумору були і надзвичайно серйозні речі. Так, важко не погодитися з Віктором Винником, що «українська література в гіршому стані, ніж українська музика, а музика в стані жахливому». Співак підтримує ідею квот на українське і має своє бачення, як це максимально використати з користю для України. Він влучно зауважує, що в нас на речі часто дивляться виключно «зі своєї дзвіниці», а це явно неправильно. Говорилося і про відсутність української воєнно-патріотичної лірики (якщо не брати до уваги пісні УСС та УПА), тому на Сході України ворожі табори часто співають одні й ті ж пісні – московську воєнно-патріотичну лірику.
Щодо свого твору, то Віктор Винник не плекає ілюзій, що ввірветься з ним в українську літературу і витіснить Андруховича чи Ліну Костенко. Але й такі нішеві книги мають бути. А свідченням того, що автор має рацію, є хоча б той факт, що перший наклад у 300 примірників розійшовся миттєво.
– Читати треба, це не боляче. Думати треба, це не боляче. Це робить нас кращими, – ніби жартома, але з глибоким філософським підтекстом каже Віктор Винник. Його слова про сучасний світ еклектики та фаст-фуду нагадали лютневу зустріч в УРБАН-бібліотеці з письменницею Галиною Пагутяк, котра говорила про те саме. А словосполучення «ворожа література» яскраво продемонструвало його справжній, а не «вишиватницький» патріотизм.
Молодий попри свої 40, засмаглий, спортивної статури, без комплексів, у джинсових шортах та з гітарою – постать Віктора Винника принесла дух свіжості, юності та неповторного шарму у стіни УРБАН-бібліотеки. І хоча на зустріч зі співаком та автором книги прийшли все-таки різні люди (журналісти, члени асоціації інвалідів, підлітки, ровесники Віктора та ті, кому за 50), але цікаво було всім. Спогади, пісні, жарти, розмови про серйозне – година промайнула швидко. Та підсумком творчого вечора Віктора Винника став месидж, що спогади – це добре, але жити тільки ними нам ще явно зарано. 100%!
А вже завтра, 31 травня, наш земляк зустрічатиметься з дрогобичанами – у міській бібліотеці імені В. Чорновола (поч. о 17.00). Так що хто не потрапив на зустріч з Віктором Винником в УРБАН-бібліотеці, той ще має шанс виправитися.
Володимир Ключак, фото автора та Ярослава Барана
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень