Однієї похмурої та дощової днини, коли, здавалося, від дощу та холоднечі немає де сховатися, я потрапила у чарівний світ квітів, тепла та затишку. Від одного погляду на кімнату, куди потрапила, перехопило подих – неймовірна краса! Цим казковим задзеркаллям виявилася студія трускавецької художниці Наталії Поліщук з родини Копчаків. Нагода завітати до її студії з’явилася після вручення нагороди «Заслужена художниця України», хоча і без неї наша трускавецька майстриня заслуговувала на увагу і шану. Однак це все-таки гарна нагода: зустрітися і поговорити про важливе – життя-буття художника, натхнення, шлях до визнання та багато іншого.
Звісно, я дещо не так уявляла студію художниці, адже творчі люди не завжди зважають на порядки, але тут усе не так: посортовані картини, акуратно складені фарби та палітри, мольберти вишикувані рядком. Її надихає порядок у студії, адже за її межами – територія дітей, щоденних домашніх справ, і там важко тримати лад. А тут, у світі фантазій, ідей, намальованих та свіжих картин, усе має бути впорядкованим, зрозумілим. На мольберті ще недомальована пейзажна робота зі старою хатиною та мальвами. Наталка пояснює – цей твір у пам’ять покійного батька Юрія Копчака.
– Зараз я малюю серію картин в пам’ять про тата. Він дуже любив наші Карпати, любив тематику журавлів, мальви біля хати. Пам`ятаю, що коли я ще малювала з ним, то це мене заворожувало, дивувало, як доросла людина вміє передати дитинство. Тому зараз, коли тата не стало, мені хочеться це продовжувати, це робити.
Про батьків Наталія розповідає натхненно, адже їй з батьками пощастило. Вони вміли зацікавити, переконати без сварок і тиску, порадити. Напевне саме тому у родині Копчаків усі діти творчі і усі – художники. Однак Наталка не одразу перейняла хист батьків, бо спочатку мала намір стати журналісткою. А коли з журналістикою не склалося, бо рідні переконали, що вона має шанс стати відомою, то почала навчатися основам мистецтва. Подумали так: художня справа – то ремесло, отримавши його, можна мати справу на все життя, а журналістика – це фах, мовляв, як захочеш – будь-коли здобудеш. І вона жодного разу не пошкодувала про такий вибір, бо щаслива у своїх здобутках, не уявляє себе без пензля і фарб.
– В живописі я все своє свідоме життя, тому що батьки, Юрій і Віра Копчаки – художники. Тож наскільки себе пам’ятаю, завжди малювала. Але якщо раніше це сприймалося як гра, то пізніше це перейшло у свідоме та серйозне, коли батько сказав: «Хочеш, Наталочко, я тебе навчу малювати?». І тоді, коли тато показав свої прийоми та секрети, до яких він ішов все своє життя, я зрозуміла, що це не гра.
Хоча бувають миті, коли вона живе без них: пензля і фарб. Останній раз вона не підходила до мольберта близько року. Були причини. Про них вона воліє мовчати, але в час, коли важко, вона перестає малювати. І на те є причини, адже її картини живі, вони мають певну енергетику, несуть сакральний зміст. Вони направду впливають на інших людей. Тому коли їй погано – нема картин. Є тиша, самозаглиблення, побут, подорожі, діти, вірші як ліки… Але не картини. Проте коли творча криза минає, з`являються барвисті, світлі, яскраві теплі дива, які надихають інших і дарують радість.
– Коли мені сумно – я не малюю принципово. Бувають такі періоди в житті, коли ти не малюєш досить довго, бо Бог посилає ті чи інші випробовування. Але тоді я пишу вірші. Іноді це настільки болючі теми, що ці вірші я ніколи не показую.
Окремо говоримо з Наталкою про її картини. Одні у студії висять на чільних місцях, інші – стоять складеними, ще інші – складені і повернуті іншим боком. Вони – як діти. Одні манірні і поважні, бо свого часу об’їздили цілу Європу, інші галасливі, особливо ті, що свіжі. Відволікають, просять ще уваги, коли Наталя працює над наступною картиною. Розпитую про виставки і дивуюся географії та масштабам мандрів цих картин:
– Всього в мене було 142 виставки, в тому числі у Польщі, Словаччині, Білорусі, Франції, Іспанії, Німеччині, Австрії, США, на Кіпрі. А своїх робіт я ніколи не рахувала. Я думаю, їх понад півтори тисячі за цих 20 років моєї творчої діяльності. Бо кожна виставка – це в середньому від 20 до 50 робіт. Будучи за кордоном, я завжди намагаюся розповісти про Трускавець, що це надзвичайне місто, місто здоров`я. Знаю, що після моїх виставок багато європейців приїжджають до Трускавця, щоб подивитися на той край, який надихає на творчість. І талант, і те, що ти маєш замовників, і твої виставки – це подарунок Бога. Виставки за кордоном – це була моя мрія, і Бог її здійснив.
На завершення зустрічі заторкнули філософську тему творчості та таланту. Що є основою картини? Натхнення, враження? Чи може пережиті почуття?
– Найчастіше малюю почуття. Навіть у натюрмортах. Гранат – як символ плодючості, кавун – символ солодкого життя, філіжанка кави – символ сніданку, аромат ранку. Навіть жіноча фігура не повинна сприйматися банально як жіноча фігура. Це або вечір, або настрій, або аромат літа, або просто розкіш. Тобто, в мене все – алегорія. І ніколи не сприймайте все з першого разу як це бачите, а шукайте глибше. Бо все в моїх роботах – почуття. Навіть квіти. В моїй творчості дуже багато квітів, бо це жіночно і квіти додають нам яскравості. Коли ми бачимо квіти – це надихає та додає настрою.
Чому мене так вразила студія художниці Наталки Поліщук? Чому мені так до душі її барви та картини. Можливо тому, що десь глибоко всередині у мені теж живе маленька художниця. Та, яка з дитинства любила малювати, але свідомо обрала журналістський фах. Бо то було ближче і зрозуміліше. Сьогодні моя внутрішня художниця пережила ейфорію від побаченого та почутого. Ділюся своїми роздумами з Наталкою, а вона сміється:
– Так ти вільна у своїх бажаннях! Ти можеш це робити. Хочеш стати художницею – будь нею! Хочу побажати усім – шукайте себе! Міняйтесь, розвивайтесь! Розвивайте свої таланти, дані вам Богом! Життя має бути яскравим, тож додайте барв у своє життя!
Розмовляла Галина Носова
Довідка. Наталія Поліщук – донька знаного митецького подружжя Юрія та Віри Копчаків. З відзнакою закінчила Самбірський педагогічний коледж за спеціальністю «Образотворче, декоративно-прикладне мистецтво та дизайн», а згодом факультет «Графіка» Української академії друкарства. Творчу діяльність розпочала з 1999 року, працює в галузі живопису. З 2008 року є членом Національної Спілки Художників України. Членкиня експертної групи відзнаки «Кришталевий Лотос». Учасниця 16 пленерів та понад 80 виставок та арт-проєктів в Україні, Росії, Білорусі, Польщі, Словаччині, Угорщині, Хорватії, Італії, Словенії, Іспанії та Австрії. Тричі нагороджена Почесною грамотою Міністерства культури і туризму України за вагомий особистий внесок у створенні духовних цінностей та високу професійну майстерність. Роботи зберігаються в державних та приватних збірках в Україні, Росії, Білорусі, Казахстані, Вірменії, Польщі, Словаччині, Угорщині, Хорватії, Італії, Словенії, Греції, Австрії, Канаді та США. Проживає з сім`єю в м. Трускавець.
Звання «Заслужений художник України» Наталія Поліщук отримала 27 червня 2020 року, коли Президент України Володимир Зеленський видав Указ №254/2020 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Конституції України».
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень