Регіонали ніяк не можуть зрозуміти, за що їх критикує Захід у справі Юлії Тимошенко. Адже засудили її “правильно”, за діючою статтею Кримінального кодексу України. Але в цивілізованому світі нема цього драконівського, ще зі сталінських часів, відповідника. Ця “правильність” є внутрішньою, українською, а якщо ви, панове, прагнете до Європи, то підлаштовуйтесь під її правила, змінюйтесь, в тому числі викидайте репресивні статті з Кримінального кодексу.
Чи не найбільш одіозним супротивником Юлії Тимошенко є Микола Азаров. Здавалось би, Віктор Янукович на неї особисто ображений, розглядає її як найімовірнішого конкурента, що може завадити йому піти на другий президентський термін. А що Тимошенко зробила особисто Азарову, яка чорна кішка перебігла їм дорогу? Чи Миколі Яновичу “за державу обидно”?
Уродженець Калуги Микола Пахло (таким є справжнє прізвище нинішнього українського прем’єр-міністра) виступає ревним захисником інтересів Росії в Україні. Він навіть на ментальному рівні (чого вартує лише буцімто його українська вимова) не може усвідомити, що Україна таки є самостійною державою, а не придатком Росії.
Пахловщина вже увійшла в наш лексикон як символ здійснення буцімто реформ для олігархів, а не народу, і втягнення України в Євразійський союз, задуманий Путіним як різновид Російської імперії в сучасних умовах.
21 напрямок реформ, проголошених Януковичем, Азаров намагається ревно втілити в життя. Але якщо все робиться в інтересах олігархів, невмілими менеджерами яких виступають президент і прем’єр-міністр, то як народ може відчути на собі, що “жити стало краще, жити стало веселіше”? Наші лідери самі себе заганяють в тупик, коли відставкою окремих міністрів уже не обійдеться. Зрештою, ті, хто ними фактично керує, зрозуміють, що Україні потрібні новий президент і новий прем’єр-міністр.
Євразійський союз за Путіним вкотре може перетворити Україну на сировинний придаток, а нині ще незалежна держава, про що мріє Жириновський, який озвучує потаємні думки Кремля, вміститься в якихось два федеральні округи Російської імперії, вибачте, Федерації.
Нині, як ніколи, є актуальним гасло Миколи Хвильового “Геть від Москви!”. Показні спроби Києва йти в Європу під пильним наглядом Москви не витримують жодної критики. Не можна йти вперед, озираючись назад. У Радянському Союзі ми вже були, тож давайте спробуємо стати європейською державою не лише географічно, а й фактично. Там теж не мед, особливо людям з совєтським мисленням, які не виросли зі штанців Великого Жовтня. Але ж колись треба наважитись на рішучий крок, інакше пахловщина так нас засмокче, що не те що в Європі, а й в Африці ми не станемо нікому потрібними. Втім, чого це я Африку бештаю, якщо вона за багатьма показниками залишила Україну далеко позаду?!
Шкода, що ті, кого ми звично називаємо елітою, такою насправді не є, обслуговуючи інтереси олігархічних кланів і намагаючись особисто збагатитись. Можновладці сподіваються лише на те, що народ ніяк не може усвідомити себе єдиним джерелом влади. Але все так не буде. В інтересах так званої еліти не доводити справу до нової революції, яка цього разу може бути кривавою.
Не можна йти вперед, озираючись назад.
Анатолій Власюк, часопис “Тустань”
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень