Хто не знає власного минулого, приречений не мати майбутнього. Бо життя людини, як і життя нації чи і всього світу – це вектор, заданий напрям якого змінити можна лише за умови знання параметрів. Гортаючи старі газети, дивлячись старі фото чи споглядаючи предмети побуту наших предків, мимоволі починаєш відчувати свою приналежність до роду, якого ти є продовжувачем. Спадок передали тобі і ти мусиш не просто передати його своїм нащадкам, а й примножити, будучи активною особистістю, а не “рабом нікчемним і лукавим”.
Торкнутися історії рідного краю трускавчани мають можливість і в музеї історії міста. З червня тут розгорнуто оновлену виставку “Трускавець від найдавніших часів до 1939 року”, хоча, звісно, можна оглянути експозиції і з часів ІІ світової війни, повстанського руху опору, радянської доби, сьогодення, релігійного життя нашого міста тощо.
Перша кімната оновленої експозиції присвячена найдавнішим часам історії Трускавця. Дохристиянське святилище ІХ – Х століть “Бабина гора”, фортифікаційні споруди часів раннього та пізнього середньовіччя (давньоруське городище, оборонний двір, “Коточий замок”, оборонний монастир із церквою Спаса), грамоти, залишки споряджень воїнів давніх часів – все це нас переносить в часи 500 – 1000-літньої давності. І навіть далекі від історії люди можуть зрозуміти символіку назви сучасної трускавецької вулиці Городище, а трускавчани старшого віку пригадати собі, що і на Спаса колись був празник у Трускавці.
XV століття – Трускавець належить братам Кориткам, писемний документ цього часу – перша задокументована згадка про населений пункт, в якому ми живемо. Село, як і інші села, важка праця людей – ілюстрації та археологічні знахідки засвідчують рутинний спосіб життя наших предків. Надзвичайно цікаво глянути на наші природні дари, зокрема, нафтову ропу, озокерит та озокеритову руду, натуральну сіль “Барбара”, мінерали, на які багатий наш край. Саме їм завдячуємо розвиток краю в майбутніх часах.
Заходячи в другу кімнату музею, наче відчуваєш раптову зміну – тут кожна річ, кожен документ наче розповідає вже про інший Трускавець, про курорт часів Австро-Угорщини. А третя кімната – часи Польщі, 1918 – 1939 роки. Що цікаво, у кожній із кімнат наче символ – певна постать. В першій – давньоруський князь галицької землі Ярослав Осмомисл, в другій – Теодор Торосевич, хрещений батько курорту в цілому і “Нафтусі” зокрема, у третій – будівничий курорту Раймунд Ярош. Не забракло і портрета нашого славного земляка отця Олекси Пристая, який залишив найповніше детальне свідчення про Трускавець кінця ХІХ – початку ХХ століття в своїй книзі спогадів “З Трускавця у світ хмародерів” (її можна позичити для читання в міській бібліотеці). А поза тим на стендах представлені грошові знаки тих часів, солдатські речі з часів І світової війни, сувеніри та світлини періоду курорту початку ХХ століття, газети та книги, в яких йдеться про унікальні властивості цілющих вод нашого краю, список лікарів у Трускавці з 1939 року тощо.
Якщо чесно, то дальше чомусь навіть іти не дуже хочеться, виникає дивне бажання залишатися тут, в цьому польському курорті міжвоєнного часу, подумки прогулятися між цими чудовими віллами, постояти в “колєйце” до “Нафтусі”, подихати повітрям не лише щойно закладеного парку в англійському стилі, але і на помярецьких озерах, яких немає і нічого по них не залишилося. Хочеться вдивлятися в обличчя чарівних панянок з цілої Європи, які не знали, що таке Баден-Баден чи Карлові Вари, але їхали до Трускавця як до найкращого в ті часи європейського курорту. Хочеться прогулятися в тиші по “дептаку”, а не під набридливе дзижчання російської попси. А якщо хтось хотів послухати хорошої музики чи співу, то міг піти до костела – там виступав славетний оперний співак Ян Кепура зі своєю дружиною-угоркою Мартою Ергардт. На щастя, подібні вечори і тепер є в цьому храмі.
З цих кімнат музею не хочеться йти дальше ще й тому, що знаєш – далі війна, совєтизація, колгосп та нищення духовності, руйнування старих віл та хатинок трускавецьких ґаздів, яких переселили у новозведені “коробки” на 5 чи 9 поверхів. Ніколи вже не буде того Трускавця без монстрів-“тисячників”, без галасливих неотесаних “визволителів”, не буде тої чистоти, того порядку, того духу європейської культури чи культурної Європи – називайте, як хочете. Втім, може це всього лише суб’єктивна думка, ідеалізація, а насправді не все так гладко було і в часи сторічної давнини…
Сталін і Гітлер, а поміж них – Україна, яка найбільш постраждала в часи ІІ світової. Зі стендів музею бачимо історію не лише війни між двома нашими окупантами, але і історію визвольного руху, яка почалася від культурно-просвітницьких товариств, тривала збройним опором від Біласа та Данилишина за Польщі до початку 50-х і логічним завершенням якої став 1991 – рік проголошення незалежності нашої України. Ціла галерея трускавчан – борців за волю України в одній кімнаті, а в іншій – традиційна тогочасна “радянська” історія з передовиками виробництва, головами міськвиконкому, культурою, яка мала бути у визначених зверху рамках. А поміж цим – побут, нелегкі післявоєнні будні.
Бажаючі можуть детально оглянути і карти боїв, і місця трускавецьких родовищ мінеральних вод, придивитися ближче до знарядь селянської праці, ознайомитися з декалогом українського націоналіста чи книгою, в якій кожна сторінка присвячена тим, хто творив післявоєнну історію Трускавця і творить її тепер.
Про експозицію “Трускавець від найдавніших часів…” в музеї історії міста можна писати ще дуже багато. Але правду каже народна мудрість, що краще один раз побачити, ніж сто раз почути. 4 гривні за вхід для дорослих чи 1 гривня для дітей – це сміховинно низька ціна, а взамін кожен може отримати порцію позитивних відчуттів від доторку до історії, яка стосується кожного. Очевидно, що черстве серце вона навряд чи пом’якшить, проте може бути, що подіє за принципом Євшан-зілля, змусить якщо не замислитися розумом, то стрепенутися серцем. І хоча кажуть, що історія вчить, що нічого не вчить, та в цьому випадку історія все ж може навчити багато чого.
Насамкінець варто зауважити, що експозицію підготовлено силами наукового співробітника музею Галини Коваль у співпраці з митцем Петром Закусилом та іншим небайдужими людьми, яким щира подяка за їхню титанічну працю. Автор теж дякує пані Ользі, працівнику музею, за сприяння у підготовці даного матеріалу.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень