/”Трускавецький вісник” рекомендує!/
Ще в сиву давнину людство, щоб полегшити собі життя, придумало колесо. Потім воно його осідлало. Так виник дерев`яний велосипед. Еволюція змінила його до сучасних «циклобайків». Але любов до цього транспортного засобу не згасла. Не дивно, що матінка-Європа на вихідні масово пересідає з «чотирьохколісного коня» на «двоногого орла», розуміючи, що з цим «пернатим» здобудеш лише здоров`я і масу позитивних емоцій.
В цьому мали можливість переконатися і 156 членів української делегації, які в рамках ІХ тижня європейського велоспорту прибули в м. Івердон на зліт велосипедистів (6-14.07.2013). Наш шлях пролягав через Польщу, Словаччину, Австрію.
Два комфортабельні автобуси з роверовими причіпами долали кілометр за кілометром протягом 18 годин, поки не зупинились на відстій (9 год.) в м. Зальцбурзі – батьківщині Вольфганга Амадея Моцарта. Тут на Хаґенауерплятц, 9 він народився, а від головного мосту Штаатсбрюке ми йдемо по вулиці Юденґасе до Моцартплятц, де здіймається пам’ятник композитору, щоб о 18 год. почути бій годинника дзвіниці Глокеншпіль. Навіть злива не зупинила нашого відвідування парку Мірабель з палацом і яскравими квітниками.
Далі вирушаємо до церкви св. Андрія, де нас вже чекає російськомовний гід з екскурсією по місту. Старовинні кірхи з готичними стелами, середньовічний замок Хоензальцбург на горі Мюнсберг, резиденція зальцбурзьких єпископів – все це розширює наші зіниці від побаченого. Хочеться пірнути ще глибше в історію цього замкового міста.
А вже наступного дня ми у швейцарському місті Івердон французького кантону, яке розкинулось на висоті 450 м над рівнем моря. Курорт славиться своїми сірчаними і магнієвими термальними водами, а тепер став відомим як центр зльоту велосипедистів Європи. Сюди з`їхались 1476 делегатів в облаштоване наметове містечко на березі Невшательського озера. Найбільш чисельною делегацією виявилась збірна Франції – 1135 чол., далі українська – 156 чол., і польська – 95 чол.
Пізнати в сідлі велосипеда атмосферу країни найкраще з глибинки – невеликих містечок і сіл. Ти не тільки ґрунтовно споглядаєш краєвиди, а й відчуваєш дух місцевості, яку проїжджаєш. Запах альпійських лук, настояних на різнотрав`ї, липи, що якраз цвіте, та безкрайнє море виноградників підтверджують думку про те, що є ще райські місця на Землі. Високі шпилі церков з півниками, ошатні шале (віли) з дерев`яними ставнями на вікнах повертають тебе в дитинство, до казки про Червону Шапочку. Так і хочеться бігти до будиночку над озером, щоб зустріти цих казкових персонажів. Невеликі антикварні крамнички зі старовинними предметами побуту швейцарських селян, башти ратуш з обов’язковим годинником і вузькі пішоходні вулички, бруківка яких дихає історією століть, вводять наших велотуристів в стан романтичної ейфорії. А постійні вітання «Бон жур, мадам (месьє)» до кожного з нас заставляють з особливою пошаною ставитися до цих простих людей. І ці фантастичні враження з кожним днем посилюються під час виїзду з м. Івердон в п’яти напрямках: 1 день: Grandson – Boudryste – Croix (89,8 км), 2-й день: Moudon – Avenches – Yvonand (132 км), 3-й день: Sarraz – L`isle – Chamblon (132 км), 4-й день: Renthalaz – Rolle – Eclagrens (120 км), 5-й день: Echallens – Chardonne – Thierrens (121 км). І вже в дорозі на багатьох маршрутах з вуст автора звучать слова «Есе ту не жісте па…» пісні Джо Дассена. Душа співає, а колеса ровера міряють кілометри…
Моя німецька мова дозволяє сяк-так порозумітися з місцевим населенням, а спорідненість київських князів з французькими королями лише зайвий раз підтверджує спільний родовід українського і французького народів великої європейської сім`ї.
На одному зі шляхів, де зупинились француз П`єр, українець Микола і старша швейцарська жінка Едіт мені вдалось душевно поспілкуватись, ще й вручити українські сувенірні гривні з зображенням наших Володимира Великого і Ярослава Мудрого. Жінка побажала нам щасливої дороги і багато цікавих атракцій на ній.
Круті підйоми випробували фізичну форму кожного туриста, а довгі спуски з вітерцем приносили особливу насолоду. Спрагу можна було втамувати в кожному селищі в піяльнях, яким по два-три століття. Вода розливалась по всьому тілу, даючи сили на решту дороги, обабіч якої часто траплялись черешні з великими соковитими ягодами.
А велосипедні доріжки в Швейцарії потребують окремої розмови. Вони всюди, поруч з шосе, в місті – промарковані таблицями і трафаретними видами роверів, замальовані в рожевий колір. Велосипедист в Швейцарії чи не основна особа в дорожньому русі після пішоходів. По таких маршрутах хочеться їздити з впевненістю, що тебе не зіб`ють і навіть не «підріжуть», бо автомобілісти пару днів на тиждень самі стають велосипедистами, і як ніхто інший розуміють цей особливий клас.
Була нагода в нас побувати і на екскурсіях по великих містах: Берні, Цюріху, Базелю і Лозанні. В Лозанні, де знаходиться МОК (Міжнародний олімпійський комітет) дуже гостинно прийняли наших делегатів, вручивши значки і рекламну продукцію, мали цікаву розмову. З Берну послали телеграму: «Швейцарія. Берн. Юстасу (він же Валерій Цибух). Прийшли на явочну квартиру по вул. Блюменштрасе Професора Плейшнера радистка Кет (особа не розголошується) не побачила. Провал місії треба було споглядати на підвіконнику. Зробивши два контрольні кола (на велосипеді) до Мюнстерплятц хвоста не помітили. Відбуваємо в центр».
А якщо серйозно, то стара частина міста дуже красива. Окрім готичного кафедрального собору з великими золотистим горельєфом «Страшний суд» над головним входом, знаходиться і годинникова башта XVI ст. з яскраво помальованими фігурами, які кожну годину рухаються. Зліва на площі Корнхаузплятц знаходиться найвідоміший фонтан Кіндліфресер. На сході старого міста знаходиться міст Нідегбрюке, який веде до Ведмежих ям. Вразив бірюзовий колір ріки Ааре. На одній із центральних торгових вулицю Берна зустріли нашого земляка Ярослава Гнатишина із Івано-Франківська, який на акордеоні вигравав класичну музику і робив це надзвичайно майстерно. На вул. Кромгасе жив відомий фізик Альберт Ейнштейн.
Далі рухаємося без навігатора до Цюріха. Дві години, проведені в місті, запам`яталися фешенебельною вулицею Бангофштрасе і середньовічним районом Нідердорф. Вздовж набережної тягнуться прекрасні барокові будинки гільдій з аркадами, а в романтичному соборі Ґросмюнстер Ульріх Цвінґлі, батько швейцарського протестантизму, в 1519 р. відстоював ідеї Реформації. На протилежному березі знаходиться церква св. Петра, відома великим годинником XVI ст. – найбільшим в Європі. Трохи південніше – готичний собор Фраумюнстер ІХ ст. з вітражами Марка Шагала.
Цього дня ми ще побували і в Базелі – старовинному місті на Рейні при кордоні з Німеччиною і Францією. Тут знаходиться штаб-квартира транснаціональної фармацевтичної корпорації. Тривалий похід до центру міста закінчився пошуком Мюнстера – кафедрального собору Базеля. На барельєфі головного порталу зображено засновника собору імператора Генріха ІІ з моделлю майбутньої церкви в руках, а в північному нефі знаходиться могила гуманіста Еразма Роттердамського. На ринковій площі Марктплятц любуємось яскраво-червоною ратушею XVI ст. з оригінальним годинником. З цікавими пригодами через тунелі ненароком потрапляємо в Німеччину і Францію. Сильний дощ періщить об скло автомобіля до Біл-Біенна. Пізно повертаємось в табір. Охорона нас не пропускає.
В четвер, 11 липня – вихідний від поїздок по веломаршруту. Плануємо поїздку в Шамоні і Женеву. Цю ідею я виношував уже більше десяти років – побувати на або біля гори Монблан (4807 м) – найвищої вершини Альп та Західної Європи. Не сподівався, що на цей проект підпишеться 106 чоловік (2/3 української делегації) До двох наших автобусів (98 місць) підключаємо бус Гулянича Романа. Йдемо швидко спати, щоб о 4 годині бути біля автобусів. О 3 годині в таборі української делегації пожвавлення. Туристи готуються до виїзду. Оперативно вдалося заповнити автобуси – сьогодні в них аншлаг. В напрямку Лозанни, Монтрьо, Веве і Женевського озера рухаємось змійкою на перевал. Серед гір сходить сонце. Таким же чином спускаємось до Шамоні, камінного витягу на гору Егюй-ді-Міді (3842 м). Білет на витяг в складі такої делегації коштує 46,7 Євро для однієї людини. Але це варто того, щоб тут побувати. Кабіна вміщує до 50 чол. Вже за 15 хвилин ми на станції 2-го підйому. Пересідаємо в іншу кабіну і вирушаємо на зустріч з мрією. Серед туристів багато китайців і японців. Кабінку розхитує і по салону вибухає сплеск емоцій і крику. Гірської хвороби висоти наразі не відчуваю, зате адреналіну надходить через край. Погода видалась чудовою, тому перспектива гір проглядається яскраво. Фотосесія триває. З друзями ділимось враженнями, багато з них дякують за такий гірський візит. Особливо ті, які вперше на такій висоті. З оглядових майданчиків споглядаємо на піших підкорювачів Монблану. Їм поталанило з погодою, отже висота буде взята. Не обійшлося без сувенірів із штемпелем цієї гірської крамнички. Оглянули і мультимедійний музей альпінізму на цій вершині. Фотографуюсь в братніх обіймах японських туристів і своїх колег. Бачив, як із-за необережності однієї китаянки фотоапарат впав з перехідного моста в гірське провалля. Шкода, мабуть, тільки знімків, бо фотоапарат придбається новий. З горами жартувати не можна…
На станції 2-го підйому пройшовся ногами по снігу, камінних райхштоках. Любуємося сніговою шапкою Монблана. На терасі гірського кафе українське сало і швейцарське пиво смакують по особливому.
Після Шамоні наш шлях відходить до Женеви. Саме «відходить» від гори Монблан, яку ми не в змозі покинути, оскільки прикипіли до неї нутром і поглядом, озираючись з вікон автобуса. Проходимо невеличкий контроль на кордоні Франції і Швейцарії. І ось вона, чарівна Женева зі своїм символом – найбільшим у світі фонтаном Же д`О (140 м). Серед букіністичних магазинів і галерей ховаються своєрідна ратуша XVII ст. і споруда арсеналу з гарною терасою на якій можна побачити найдовшу в світі дерев`яну лавку (126 м). Північніше головного вокалу розміщені штаби міжнародних організацій, включаючи ООН. Швейцарські годинники, сир і шоколад лягають в сумки українських туристів як сувеніри на згадку про цю фантастичну країну.
Через гірські тунелі, яких в цій країні вдосталь, найкращі автомагістралі, які проходять через гори, поля, жодний клаптик землі не пустує, повертаємо в Iverdon-les-Bains до свого табору. Фізично втомлені, але морально задоволені від вражень, ще довго не можемо заснути.
А зранку дорога знову кличе на черговий маршрут. Довідались, що група досвідчених велосипедистів на чолі з Тарасом Пахолюком, членом Президії ІЕСТ вирушили в Інтерлакен на важкі гірські маршрути. По доброму їм заздримо.
А ввечері 13 липня в міському будинку культури відбувся прощальний вечір велосипедистів Європи. Був показаний слайд-фільм про тиждень нашого перебування на дорогах Швейцарії, відзначені особи, причетні до організації цього дійства. Швейцарські національні страви, пікантне вино і невимушена розмова з французами на німецькій про враження на дорогах кантону Гельвеції (Івердон належить до нього) та запрошення на зліт велосипедистів Європи в 2015 р. на Україну до Жовкви, створили в цьому товаристві гарну атмосферу. Мерсі боку, Івердон! Ласкаво просимо до Жовкви! Ось ці заключні слова стали зрозумілими усім туристам, які піднімали келихи з вином за всіх учасників зльоту та за вступ України як асоційованого члена в братню сім`ю європейських народів. Відзначились окремі українські туристи і в танцювальній програмі вечора. Вже вкотре європейці переконалися, що зльоти без українців сумні і нецікаві.
Наступного ранку пакуємось і вантажимо своїх «залізних коней» на причіпи. Через Інтерлакен збираємось познайомитися з Швейцарськими Альпами, окремі вершини яких вкриті снігом навіть влітку. В цей район потрібно обов`язково ще повернутися взимку, щоб розмалювати українським почерком на снігу лижні голівки Альп. Не завадило б пройтися ногами і прокласти піші туристичні альпійські маршрути влітку для українських туристів.
Черговий відстій наших автобусів припав на Відень – столицю Австрії. Паркуємось біля Університету. Вздовж величної Ратуші і австрійського парламенту прямуємо до Хофбургу – резиденції австрійських імператорів Габсбургів. Через палацові ворота проходимо до художньо-історичного музею і музейного кварталу. Далі до сецесіону з золотим куполом в вигляді листя по підземному переходу перетинаємо Карлову площу з однойменною церквою, повертаємо повз Віденську оперу, прямуємо по Кертнерштрасе до символу Відня – готичного собору св. Стефана, який вражає своїм архітектурним багатством як ззовні, так і всередині.
Погруддя Івана Франка, розташоване в Відні на Постгасе біля церкви св. Варвари поблизу Дунаю. 1 липня 1893 р. Іван Франко у Віденському університеті здобув докторат філософії.
Автор спеціально не описує кожен об’єкт цього золотого кола, оскільки вважає, що Відень має бути предметом окремої публікації. Чудо і блиск європейських столиць – на таку номінацію заслуговує столиця Австрії Відень. Сюди обов’язково слід повернутися з відеокамерою і блокнотом з ручкою Поза увагою опинились Шьонбрун і Бельведер зі своїми палацами, відвідання музеїв та парків Відня, барельєф Юрію (Георгу) Кульчицькому на однойменній вулиці Недарма Відень чотири рази поспіль найкомфортнішого для проживання міста світу.
До побачення, Відень! Зустрічай, Львове, любове моя!
Микола Іваник, голова історико-краєзнавчого клубу «Сива давнина», м. Трускавець
P.S. Друзі, колеги та вся українська делегація в Швейцарії вітає Тараса Пахолюка – голову Львівської обласної федерації спортивного туризму, члена Президії ІЕСТ з його 55-літтям. З роси і з води!
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень