Після спекотного літа осінь ощасливила нас приємною прохолодою. Проте певній частині гомосапієнс, особливо кандидатам у народні депутати, вочевидь, тепер ще жаркіше, ніж було влітку. Чим ближче до 28 жовтня, тим більше у словах і діях «мисливців» за мандатами агресії і войовничості.
Проте на цьому передвиборчому «полігоні» трапляються винятки. Наприклад, фактично неможливо запідозрити у мілітаризмі Віктора Франковича Возняка, котрий балотується у Дрогобицькому виборчому окрузі №121.
На що сподівається цей кандидат, котрий ні з ким із своїх суперників не воює і про жодного з них не каже лихого слова?
– Пане Вікторе, якби ви себе ідентифікували для наших читачів, яке визначення поставили би на перший план?
– Передусім, я українець, котрий усвідомлює свою кровну приналежність до великої нації. І в міру своїх сил і можливостей намагаюся допомогти усвідомити цю істину своїм співвітчизникам. Без цього самоусвідомлення українці ризикують залишитися безликим народом, електоратом, а Україна – не державою, а територією, в якій домінуватимуть не українські національні інтереси і пріоритети, а інтереси іноземних держав. Що й відбувається, на жаль, сьогодні, причім щоразу ще з більшим нахабством і цинізмом.
– Уперше за новітню історію України ви вийшли далеко за рамки традиційного вшанування Івана Франка. Це була ваша ідея?
– Ідея проведення «Франко Фест», як і ідея Великої Гаївки в Дрогобичі, належать нашій молоді, яка, на щастя, не обтяжена синдромом совковості. Це покоління не тільки мріє жити у вільній і процвітаючій державі, але й докладає для цього чимало зусиль. А я просто підтримав ці прекрасні націотворчі ідеї, виконав скромну роль каталізатора і допоміг реалізувати задуми молоді.
– Пане Вікторе, як ви, технар за освітою, раптом зацікавилися мас-медіа і, так би мовити, стали хрещеним батьком радіостанції «Твоє радіо» і телеканалу «Алсет»?
– То була випадковість, яка, на щастя, трансформувалася не тільки в стале зацікавлення цією галуззю людської діяльності, але й у тверде переконання, що без національно зорієнтованих засобів масової інформації украй проблематично говорити про національно зорієнтовану політику і розбудову української України. Основним принципом «Твого радіо» і «Алсету» є транслювання виключно україномовного продукту. Не «крутимо» російської попси, але не тому, що Возняк русофоб, а тому, що такий наш принцип. Власне, це є невід’ємною складовою самоусвідомлення українцями своєї сутності й самобутності. Полюби Україну як самого себе. А любов ця починається з простих речей: що ти читаєш, що слухаєш, що купуєш. Англійська королева, наприклад, ніколи не дозволила би собі вдягнути, взути чи користуватися якимсь продуктом, виробленим поза межами туманного Альбіону. Вона прекрасно усвідомлює, що є еталоном англійського патріотизму, який теж починається із простих речей.
– Ви кандидуєте до Верховної Ради як самовисуванець. Невже не відчуваєте внутрішньої потреби чи бодай симпатій до якоїсь політичної сили, не поділяєте тієї чи іншої ідеології?
– Мабуть, це вже така родинна традиція. Ні мій батько, який був військовим, ні моя мати, яка займала далеко не другорядні посади, ніколи не були партійними. А моя бабця, яка хоч і не мала вищих шкіл, але володіла вродженою мудрістю, завжди казала, що партія – «то є зло конечне». Вочевидь, ця антипартійна вакцина далася взнаки. Та й, зрештою, наш мислитель і геній всесвітнього масштабу Іван Франко, котрому судилося пройти крізь горнило декількох партій, теж дійшов висновку, що за кожною з цих партій видно чийсь хитрий писок. Водночас я розумію, що на партійній системі сьогодні базується демократія і на то, як кажуть, нема ради. Але коли аналізуєш програмні засади понад двохсот партій, які зареєстровані в Україні, то, як писав Козьма Прутков, годі усвідомити, де початок того кінця. Усе розмито настільки, що неможливо зрозуміти, де берег лівий, а де правий. На жаль, не бачу серед теперішніх політичних сил бодай однієї, яка би мала чітко виражену ідеологію, відмінну від інших, або, принаймні, маючи ескіз такої ідеології, не розмінювала її на меркантильні інтереси.
– Ваше ставлення до Об’єднаної опозиції, яка, до речі, оголосила самовисуванців ледь не політичними паріями?
– Я цілком поділяю її стурбованість за майбутнє України, але не можу зрозуміти тих методів, які вони застосовують. По-перше, вони, так би мовити, провели легкий марафет у своїх рядах, увівши в список декілька свіжих облич, а решта – ті ж самі, давним-давно знайомі, які свого часу могли зробити задля поступу України багато, але не зробили майже нічого. Навіть не зуміли створити більш-менш сприятливих умов для розвитку малого і середнього бізнесу, який допоміг їм у 2005 році прийти до влади. По-друге, вони наступають на ті ж самі граблі. Тобто пропагують боротьбу не «за», а «проти», яка, як свідчить історія, є безперспективною. Культивувати щось якісно відмінне від примітивного «стінка на стінку», або «якщо ти з не нами – ти проти нас», завжди складніше і триваліше в часі. Але тільки боротьба «за», на моє тверде переконання, є мотивованою з націорятівної точки зору і перспективною. Боротьба ж «проти» може призвести, в найкращому випадку, до перемоги меншого зла над більшим, а в гіршому – у цьому протистоянні може народитися й щось потворніше, ніж є зараз. Адже агресія породжує тільки агресію.
– Пане Вікторе, навіщо ви пхаєтеся у це «болото», яким є наша політика і передусім Верховна Рада?
– Я не ставлю собі за мету за будь-яку ціну стати народним депутатом. Я не одержимий такою ідеєю. Водночас добре усвідомлюю, що без суттєвих змін там, нагорі, важко зберегти себе як нація у часі та просторі. Інакше ми ще довго не житимемо, а животітимемо, заглядаючи в рот жменьці «повелителів», які давно втратили честь і совість і, вочевидь, змагаються за звання найбагатшого покійника на цвинтарі. Прагнучи змін, важливо, поза сумнівом, почати з самого себе. Як казав відомий мислитель, змінюючи себе, ми змінюємо світ. Я зрозумів, що альтернативи цій аксіомі нема, тому намагаюся передусім змінити себе. Щиро вдячний молодіжним колективам «Алсет», «Твоє радіо» та багатьом молодіжним організаціям Дрогобича, які мене спонукають до змін і надихають торувати шлях у майбутнє України на засадах любові і добра. Молодь прекрасно розуміє, що на зміну політичним діячам, які переймаються черговими виборами, мають прийти діячі державні, безальтернативною прерогативою яких стане майбутнє української нації.
Марта Приріз, газета «Галицька зоря»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень