«Я нікому не служу. Я просто шукаю істину». Ці слова у вустах журналіста Ґарета Джонса – мотто до фільму «Ціна правди», який вийшов у кінопрокат сьогодні, 28 листопада.
Польсько-британсько-українська стрічка розповідає про 1933 рік. Але не лише про Голодомор. Бо насправді кадри про страшний голод в Україні, канібалізм, спухлих, мертвих людей та вагони з зерном, які прямують до Москви займають невеличку частину фільму. Більшість часу – про спроби Ґарета Джонса, англійського журналіста, колишнього радника прем’єр-міністра Ллойд-Джорджа потрапити в СРСР, потім в Україну, а згодом після побаченого жахіття – донести світові страшну правду чим же є СРСР. Правду, що Сталін – не батько народів, а тиран. Правду, що ціна за успіхи СРСР в економіці (машинобудування, хімічна промисловість тощо) занадто велика. Нестерпно болючу правду, яку світ тоді слухати не хотів.
Одним з головних персонажів цієї стрічки є сумнозвісний Волтер Дюранті. Той самий, котрий жив у Москві, писав для «Нью-Йорк Таймс» і стверджував, що жодного голоду в Україні немає. Той самий, котрого за репортажі з життя СРСР удостоїли Пулітцерівської премії (до речі, його чомусь не позбавили її й досі, де українське лобі?). Дюранті живе в розкоші, нажив з московкою Катею синка, веде розпусний спосіб життя, влаштовуючи вечірки для іноземних журналістів, словом – типовий пристосуванець. Своєю отрутою він заражує інших, і думає, що вдасться йому заразити брехнею і Ґарета Джонса.
У фільмі згадано і про Джорджа Орвелла, автора відомого антиутопічного роману «1984», а також твору «Ферма тварин». Останній варто перечитувати хоча б раз на рік, а з рецензією на цей твір від «Трускавецького вісника» можна ознайомитися тут.
«Ціна правди» тримає глядача в напрузі від початку до самого кінця. Дуже важкими для перегляду є нечисельні кадри про Голодомор 1933 року. Гіркий клубок підступає до горла, коли наприкінці читаєш в титрах, що щупальця енкаведистів все-таки досягнули Ґарета Джонса – під час його поїздки до Монголії. У стрічці дуже добре показано тоталітаризм – і на прикладі шпигування за іноземцями, і на прикладі вбивства непокірних, і навіть на прикладі задоволення від життя вищих партійних функціонерів. А байдужість Європи, зокрема Англії, до всього, що коїться поза її межами, разюче нагадує теперішні дні, коли всі дуже сильно «стурбовані» тим, як вів і веде себе найбільший агресор світу у Афганістані, Грузії, Сирії, Україні.
Але тоталітаризм – це не лише комунізм, а й нацизм. Про нього в «Ціні правди» теж не забувають, адже події фільму відбуваються у 1933 році, коли Гітлер на порозі влади в Німеччині. Бо мине лише кілька місяців від моменту головних подій стрічки – і не лише США визнають СРСР, а й Німеччина отримає нового рейхсканцлера. І тоді колесо історії покотиться зовсім по-іншому.
«Я нікому не служу. Я просто шукаю істину». Ці слова Ґарета Джонса в його розмові з німецькою журналісткою Адою Брукс вартують того, щоб їх повторювати всім чесним журналістам світу. Образ Волтера Дюранті має той позитив, що на цьому типажі можна вчитися яким не треба бути журналістом і як не треба писати. Згадувана кількаразово у стрічці книга «Ферма тварин» вартує того, щоб її прочитали не лише рядові люди, але й представники влади – минулої, теперішньої, майбутньої. А двогодинний історичний трилер «Ціна правди» направду вартує того, щоб на нього піти. Бо історію добре вчити не лише по добрих книжках, але й по добрих фільмах.
Покази «Ціни правди» у трускавецькому кінотеатрі «Злата» – з 28 листопада по 4 грудня о 12.30 та о 18.45.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень