Борис Савченко: «Ми змушені були «написати» Романа Різняка таким, яким він нам потрібен»

03.10.2019 | Filed under: Публікації

Видатний український актор, кінорежисер, Заслужений діяч мистецтв України, Народний артист України Борис Савченко зробить фільм про трускавчанина Романа Різняка-Макомацького. Сценарій практично готовий. Щойно пройдуть консультації з громадськістю – можна буде приступати до зйомок. Звісно, якщо знайдуться кошти.

Чому саме про Макомацького, який жанр фільму, коли планується його вихід на широкий екран – про все це в нашій розмові з Борисом Савченком. Бесіда відбулася 28 вересня за сприяння депутата Трускавецької міської ради, генерального директора Міжнародного кінофестивалю «Корона Карпат» Олега Карпина.

– Пане Борисе, Ви головний сценарист фільму про трускавчанина Романа Різняка-Макомацького. Як так сталося, що Ви зацікавилися цією темою?

– По-перше, мені вже стільки років, що я не збирався знімати фільми. Я керував Національною спілкою кінематографістів України, і робив всілякі заходи та підходи, щоб українське кіно поставити на шлях справжнього розвитку. На превеликий жаль, нічого з цього не вийшло. І я зрозумів, що це через те, що занадто низька свідомість. Якщо рядовому громадянинові, який виконує певні функції в державі, це ще можна пробачити, то як це пояснити щодо митців? Адже вони – провідники, духовні провідники народу! В деяких регіонах України вони виконують роль таку ж, як і Церква, яку нищили та десакралізовували в радянські часи.

Коли я усвідомив, що мої колеги не розуміють своєї відповідальності, що люди не можуть вилізти з тих жорстоких лабет радянщини, яка нівелює особистість, яка спрощує все до примітиву за принципом «Я начальник, ти дурень», тоді мені захотілося зробити своє кіно.

Якось так складалося у моєму житті, що свого головного фільму я не встиг зробити. Такі були обставини – хтось міг зробити більше, хтось менше. Мені завжди казали: «І так у Вас українського кіно багато». Це ж Москва все затверджувала, туди везли, там приймали чи відхиляли.

І коли я зрозумів, що так і не зробив свого головного фільму, то подумав: «А про що мав би бути цей фільм, якщо здоров`я дозволить цим займатися?».

І я зрозумів, що все те, що відбулося між нами та Росією в останні часи, має лише одну причину – це вихід України із зони впливу, моралі, духовних закладів радянської культури. Слава Богу, в нас в Україні з цим справилися трощки швидше, ніж інші. В нас вчасно зрозуміли, що там про свободу не може йтися, що там йдеться тільки про «послушаніє».

І от коли я думав про що має бути мій майбутній фільм, то зрозумів – головне все-таки це культура.

Економіка налагодиться, достатньо тільки перестати красти, достатньо перестати використовувати державу як інструмент для досягнення свої приватних цілей, і все налагодиться. А от з культурою все набагато складніше. Тому я й вирішив зробити фільм про протистояння двох культур.

І коли я познайомився з такою постаттю як Роман Різняк, то зрозумів, що він був носієм артистизму, він в це грався, він від цього одержував задоволення. Він ступив на свій шлях для того, щоб люди жили щасливо, щоб люди жили весело, красиво, щоб були свідомі, і щоб в такий же спосіб вони виховували і своїх дітей.

Тож виникло прагнення показати ці дві культури в їхній протилежності. Російську культуру має нести генерал Сабуров (в Києві до сих пір його іменем названо вулицю), а з другого боку є Роман Різняк. І тут ми взяли велике наближення до правди про нього, але все-таки це легендарна особистість, і історія про нього теж легендарна. Вона вигадана в тому напрямку, щоб було зрозуміліше – хто ми є, що ми відстоюємо, чого ми хочемо, що для нас дорожче. Ось в такий спосіб я підійшов до цього. І мені історія Романа Різняка допомогла збагнути суть майбутнього фільму.

Ми з Олегом Карпином вирішили, що зробимо перший ескіз, після чого проведемо обговорення. Мета – вивчити свого справжнього глядача, почути його думку. В першу чергу ми хотіли б цей фільм адресувати молодому глядачеві, адже він зараз бездумно йде за американським кіно, а мало думає про Україну. Нам треба робити своє кіно, яке було б успішним, але це не так просто.

Отже, ми вирішили спочатку випустити книжку, розповсюдити її в молодіжному, науковому, патріотичному, військовому, творчому середовищах різних регіонів України, щоб її прочитали та внесли свої зауваження і пропозиції. Планувалося її розповсюдити в Дрогобичі, на Луганщині, в Полтаві та Одесі. На жаль, виникли певні труднощі щодо Одеси та Полтави, але побачимо як воно буде. А ще ми зробимо презентацією цієї книжки наступного місяця на Трускавецькому Міжнародному кінофестивалі «Корона Карпат».

– А коли на «Короні Карпат» відбудеться показ вже самого фільму про Макомацького?

– Ми працюємо безустанно з Юрієм Голіченком і Тарасом Метиком, але це робота непомітна для інших. Вже на сьогодні є один з варіантів сценарію, по якому ми працюємо, в якому вже більше розвинуті і герої, і ситуації. Але все одно хотілося б, щоб фільм зацікавив людей ще до моменту його виходу на широкий екран.

Якщо врахувати виробничі темпи і якщо нам дадуть гроші на цей фільм, то він може бути завершений десь так років за два.

– Пане Борисе, Ви сказали, що фільм побудований на протистоянні двох культур: російська Сабурова і українська, галицька Романа Різняка. Тож як окреслити жанр фільму – як драма, психологічна драма з елементами екшну та історичним тлом чи щось інше?

– Звичайно що драма. Але не тільки. Там будуть елементи і психологічної драми, і подієва рама, і пригодницький елемент. Сьогодні вже нема таких чистих жанрів, їх застосовують тільки ті комерційні проекти, які розраховані не на вплив, а на гроші.

В нас складніше, бо в нас фільм про саме життя. А життя не може бути суцільною комедією чи трагедією, драмою, хорором. Ні, воно значно багатше. І ми цього не соромимося. Навпаки, ми вишукуємо ті сторінки, через які герої проходять, ситуації, в які вони занурюються.

– Відомо, що Роман Ріняк – уродженець Трускавця, житель Трускавця. І щоб максимально наблизити глядачам тогочасний Трускавець, виникають труднощі, адже зараз курорт зовсім інший, абсолютно не такий. Як вирішуватиме цю проблему, де проходитимуть зйомки?

– Володю, я вдячний Вам за ці слова і за те, як точно Ви це бачите. Тільки зараз ми знайшли один об’єкт – він не такий, як уявлялось, але може бути в фільмі, бо є історична достовірність.

Звичайно, оточуючий світ – це творіння духу. Це ж з нього людина виходить, і він на неї має колосальний вплив.

Мені Ваші краєзнавці говорять – ні, це не Трускавець, це не той Трускавець. А покажіть мені той Трускавець, де він? Той поставив гараж у дворі, той пофарбував вікна чи щось прибудував. Люди живуть вільно. А мені треба зробити кіно! То що, не буде кіна, бо нема того Трускавця, який був в 1930-1940-х роках?

Хотілося б показати ту творчість, ту різьбу по дереву, щоб аж здивувати, щоб інші пораділи за таку красу. Це було б великою підмогою, підґрунтям для мого фільму, але цього нема. Тож ми сьогодні змушені вигадувати інший Трускавець.

Ми побували в різних селах, містах, подивилися старий дрогобицький госпіталь, інші місця, були в Бориславі, Самборі. Будемо ліпити з окрушинок той час, ті місця, щоб максимально відобразити тогочасну ауру, ті дні…

– Я зрозумів, що двома героями-антагоністами фільму будуть Макомацький та Сабуров. Позитивний та негативний. А питання дещо провокативне: що Ви бачите позитивного у Сабурові і негативного в Романові Різнякові?

– Я не заставив себе і не було в мене такого наміру шукати щось цінне в Сабурові. Там азіатчина. Коли Тамерлан ставив на знак перемоги піраміди з черепів завойованих ним людей, то наш герой теж так робить.

А от стосовно Романа Різняка… Знаєте, я не засуджую його за це, але мабуть було б краще, якщо б розкута людина була вільніша. Щоб в нас не закривалися побутовими законами порядності, якоїсь вірності, а щоб митець радів красивому. І Роман коли бачить красиву жінку, то не може себе стримати…

– В Голівуді коли готують якийсь культовий фільм, то романтичний, любовний виток завжди присутній. І от знаємо ту історію чи легенду, що нібито дружина Сабурова була коханкою Різняка. Десь є це відображено?

– (сміється) А нам це невідомо. А це правда?

– Якби я знав точно, то не запитував би.

– Ми були в Дрогобичі  і зайшли на той двір, де жив колись Сабуров. І там зустріли одного чолов’ягу. І він каже: «Ні-ні, це не факт. Але легенди такі ходять».

Звичайно, в нас Роман і в цьому бере верх над Сабуровим. Він зваблює його жінку, ця жінка працює на нього, на Романа. Хоч вона боїться свого чоловіка, бо він її лупить, гамселить, скривдив її, ще як вона дитиною була, але вона працює на Романа. Тому що тут СВО-БО-ДА. А той закутий. Той раб, і має рабів навколо себе. І коли Сабуров запитує своїх підлеглих чого вони такі інертні, то відповідь напрошується сама по собі – тому що ти їх подавляєш. Ти хочеш всім володіти, ти хочеш сісти зверху.  А до Ромчика все-таки в неї дужче серце лягло.

– Різняк загинув, Сабуров довше пожив у часовому вимірі. Виглядає так, що все ж Сабуров переміг. Як ставитеся до питань перемоги-поразки в цьому їхньому двобої?

– Отут якраз перемогла культура. Роман гине, але в нього прокидається тверезість погляду на самого себе, на свої дії. Коли він відчуває, що повірив дівці. Сюжет закручений, є суперник, вихований тим часом, тими реаліями. Ми навіть не захотіли шукати де він помер. Знаю, що він помер в облаві, вбивши перед тим свого пса, якого дуже любив.

Але в нас художній фільм. Наш герой навіть не бере зброю в руки. Тому що мольфар йому сказав: «Ти не кровопивця, ти маєш духом перемагати!».

Наш герой йде до своєї коханої, там, де його ловлять, по-скотськи, але він і там вище всіх.

Ми не шукали як він загинув, ми зробили свій фінал. Наш герой володіє артистизмом, який приваблював до нього оточуючих людей. І це нам дало посил: «Це і є вільна людина!».

Він хоче будувати свою державу, свою общину, свою свідомість. Іронізує з оточення. Він у нас не зразу йде в герої. Він в герої йде тільки тоді, коли гине його молодший брат Мирослав. Тільки тоді він зрозумів, що гра скінчилася.

Той Роман Різняк, якого знає сьогодні трускавецька публіка, українська публіка, всі, хто цим цікавиться – це творіння колективного розуму. Зверніть увагу: совіти прийшли після війни, і хто за їхніми тодішніми законами був для них Роман Різняк? Правильно, злочинець. Про нього хтось щось знав? Ні, вся інформація була закрита. На нього була травля, полювання. І ніхто крім тих, хто на нього полював, і тих, з ким він тоді був, більше не знав Різняка. Якоїсь чітко написаної історії не було.

От розбили ОУН-УПА, куди розкидали рештки? У шахти, на Донбас. Людей, які воювали за мову, людей, які воювали за гідність. А хто сьогодні там, що Донбас собою являє? А це лише друге чи третє покоління тих, хто відстоював це тут, і загнали їх туди в шахти. Не просто якась обслуга, а саме в шахти! На Донбасі і на Воркуті, це я знаю точно. А коли навкруги бандитизм, то щоб протистояти їм, ти маєш стати або подібним, або сильнішим. От сьогодні Донбас нам показує, що це не їх мова. А це ж їх діти, онуки, тих,хто тут відстоював Україну.

Роман Різняк після війни був персона нон ґрата. З нього зробили людину з мінусом – держава, ідеологи, інші інстанції.

Пройшло понад 50 років, настала вільна Україна, і ми згадуємо, що була така яскрава особистість. І починаємо вже ми писати – те, чого ми чекаємо від Романа Різняка. І ми змушені були «написати» Романа Різняка таким, яким він нам потрібен. Але не таким, яким він був. Бо ми не знаємо, і ніхто не знає, яким він насправді був.

От ми говорили про відсутність того Трускавця як тла, емблеми. То що, не знімати кіно? Ні, ми створимо свій Трускавець, як творимо і свого героя. І ми складаємо пазли, мозаїку, щоб вийшла картина.

– І останнє питання. Яка роль директора кінофестивалю «Корона Карпат» Олега Карпина у тому, що цей фільм буде?

– Чи буде – я ще не знаю. Але саме Олег Романович під час однієї розмови звернув мою увагу на цю постать, на постать Різняка. А другим поштовхом для мене стало те, що я побачив на фото відкриття пам’ятника Різняку у Трускавці покійного нині Леся Танюка. Я його поважав, дуже добре знав, ми з ним дружили.

А якби не Олег Карпин, то хто його знає, чи колись я б почув про Різняка-Макомацького і зацікавився цією постаттю…

Спілкувався Володимир Ключак

На фото: Борис Савченко на зустрічі в УРБАН-бібліотеці Трускавця в рамках Міжнародного кінофестивалю «Корона Карпат» в 2018 р.; книга про Романа Різняка-Макомацького.

(Переглядів 1 , 1 переглядів сьогодні)

About 

Błogosławieni którzy wprowadzają pokój, albowiem oni będą nazwani synami Bożymi.

Tags: , ,

Газ на авто. Трускавець

Новини Трускавця та регіону

Оголошення ТВ

  • Спортивні анонси
    18.10.2019 | 10:31

    (Переглядів 1 , 1 переглядів сьогодні) Також читайтеАфіша. Міжнародний турнір з боксу (0)У четвер 22 грудня 2016 р. о 16:00 Благодійний фонд «Спортовець» запрошує на загальні збори (0)Футбольна школа проводить набір дітей (0)Козацька слобода “Раковець” запрошує на риболовлю (0)

  • Оголошення для студентів та абітурієнтів
    17.10.2019 | 15:48

    Запрошуємо студентів і абітурієнтів Трускавця взяти участь у соціальній програмі Scholarship. Головний приз – гранти (стипендія) на сплату року навчання в українському ВНЗ. Наразі відкрито 2 номінації: – 30 000 грн. –  https://gym-training.com/ru/scholarship-ua (запитання та роботи надсилати на пошту: scholarship@gym-training.com) – 17 000 грн. –  https://kyiv.repair/soczialnaya-programma-scolarship-ot-scz-kiev-remont.html (запитання та роботи надсилати на пошту: scholarship – scholarship@kyiv.repair) […]

  • Archive for Оголошення ТВ »

Архіви