Не хочеться писати, коли тобі прямо в очі кажуть «Який із тебе журналіст?». Та, з іншої сторони, як не напишеш про події, які мали місце 2 грудня? Мова йде про сесію 2 грудня, під час якої і секретаря ради не обрали, і склад депутатських комісій не затвердили, не дійшло і до розподілу посад для нових заступників, для розгляду структури виконкому. Чому так – запитає багато хто з трускавчан і ми постараємося попробувати відповісти їм. Якщо щось неправильно, то не судіть жорстоко.
«Бо я так хочу!». Напевно суто цим гаслом керувався мер міста Руслан Козир, коли
пропонував Петра Шумина на посаду секретаря міської ради. Іншій людині натомість він нібито казав, що кого я не запропоную, той мусить пройти, а «вас пропонувати я не буду». За Шумина було багато плюсів: досвід (вчетверте депутатом і з 1991 року працює у виконавчих органах трускавецької влади), рівновіддаленість від полярних політичних сил («Наша Україна» претендує на роль спокійного посередника), підтримка самого мера, домовленості з іншими політичними силами. Але не зі всіма. І не про все. І це зіграло певний злий жарт з Петром Євстаховичом.
В своєму спічі перед голосуванням назвав раду «різнобарвною», а депутати ще не забули, як їх вчителька Р. Козира назвала (чи обізвала) «різношерстою молоддю». Не один з депутатів сам плекав надію, що саме він найдостойніший обійняти посаду секретаря ради, а не якийсь нашоукраїнець, який, мовляв, працює вже скільки в привабливому управлінні
архітектури, невідомо, чи є кришталево чесним та чистим, тому й почали шукати на бідного депутата компромат. Він навіть не здогадувався, що саме з 90-х років минулого століття піднято документи зі львівського архіву про те, чи він, бува, не брав участь у махінаціях із коштами та будівельними матеріалами, які мали йти на ремонт житла учасникам Великої Вітчизняної та інші факти.
Але на сесії це ніхто не озвучив. Як і не озвучували, чому не голосуватимуть за Шумина. Після спічу п. Шумину ніхто не ставив запитання, а він сам, здавалося, не сумнівався у перемозі. Для мене це буде кінцевий результат оцінки моєї діяльності за всі попередні роки, за весь попередній період, говорив депутат, а після голосування, напевно, шкодував, що таке сказанув. Бо справа не в його особі, а в домовленостях, на які мер не запросив «до свого кабінету». «А що ми там будемо робити?» Відповідь Руслана Ярославовича іншому Руслану Ярославовичу стосовно потреби домовлятися сподобалася залу, який хотів відкритості всіх нюансів та мансів, але жодним чином не вплинула на депутатів. Спроба поставити своє «Я» зверху проявилася в нового мера і в непоставленні на голосування пропозиції Євгена Юника стосовно оголошення перерви на кілька днів. І хоча в кінці і вийшло так, як пропонував Євген Володимирович, а саме після 15-хвилинної перерви оголошено депутатам перерву п’ятиденну, все ж виглядало, що саме за Козиром останнє слово. Потреба домовлятися є – про це свідчить зустріч депутатів у неформальній обстановці на території провладного «Фронту змін», в ресторації «Богема» пані Валентини Бодак.
Не приховували розчарування колеги П. Шумина, нашоукраїнці Ігор Пілько та Галина Шиманська-Карп’юк. «Це не жест несприйняття Петра Шумина як секретаря, це приклад того, що ми починаємо працювати, як говорив отець Петро, він нас застерігав», говорив Ігор Федорович. Дійсно, після освячення залу отець Петро Івасівка сказав коротку, але блискучу проповідь, яка вартує того, щоб подати її тези.
– Подяка за запрошення освятити зал, де депутати не раз будуть збиратися і вирішувати питання стосовно життя в місті.
– Дуже добре, що нарешті є таке приміщення, де можна вирішувати доленосні питання.
– Отець Петро подарував до цього залу хрест, освячений в церкві Гробу Господнього в Єрусалимі, він видніє на одній із фотографій.
– «Мусите бути всі разом», щоб не вийшло, як говорив апостол Павло, що один Петрів, інший Павлів, третій Андріїв.
– «Люди Вас вибрали депутатами міської ради і плекають надію на те, що Ваша праця і Ваші зусилля принесуть розвиток для міста, користь для громади…».
– Кілька слів про потребу промоції міста, щоб їхали сюди люди, відпочиваючі з-за кордону.
– Аспект важливості духовного.
– Мер міста молодий і багато депутатів молодих, а церква тепер покладає надію на молодь, нову генерацію, щоб молоді були духовно збагачені і мудрі.
– Непорозуміння та інтриги не повинні мати місця, а також різні таємні домовленості. «Прийди і скажи тут, а не поза сесійною залою».
Але молодь по-своєму зрозуміла слова духовного наставника багатьох поколінь трускавчан отця Петра. Не захотіла бачити секретарем особу пенсійного віку, хоча і переконувала п. Шиманська, що секретар – це лише клерк, який має готувати сесію міської ради. Та найгірше, що інтриги залишилися. Ба ні, вони стали значно сильнішими та більшими, ніж у попередній раді, так виглядає.
Спроба Петра Шумина звинуватити у своєму провалі колишнього міського голову, який, якщо би пройшов, то Шумин мав би винестися з міської ради, не додала балів Петру Євстаховичу, радше навпаки. Цим він показав радше слабкість, ніж політичну виваженість, подібно як і раптовою захцянкою працювати саме в земельній комісії.
Руслан Козир може повторно внести цю кандидатуру на посаду секретаря ради, бо саме Петро Шумин йому є вигідний, як ніхто інший з депутатів. Слухняне знаряддя в руках мера, не «підсидить» (бо які можуть бути в Петра Євстаховича амбіції на вибори міського голови в 2015?). А ще завжди можна дорікнути, бо кажуть є за що дорікати з минулого. А ще освіта середня спеціальна. А ще всупереч волі «Нашої України» підтримував не Матолича, а Козира на цих виборах. І багато чого ще.
Але якщо вдруге мер виставить кандидатуру Козира і вона не пройде, то з нього будуть сміятися. Не з Шумина, ні, це не його заслуга була б, якщо б він пройшов і не його вина є, що він не пройшов. З Руслана Ярославовича, який хоче, здається, керувати радою так, як власним підприємством. Але тут підніжок значно більше і гласності теж, хоча журналісти не дочекалися проектів рішень, а думали, що в зміни щодо поінформованості громади включать це питання в першу чергу.
Що ще? Задоволені вирази обличчя від результату нібито в лояльних обранців, розгубленість обласних депутатів від Трускавця, які очікували, що в Трускавці мало б все йти гладкіше, ніж іде, відчуття, що Руслан Козир неохоче, повільно, але невпинно з’їжджає в ту колію, яка добре втиснена та наїжджена його попередником, Левом Ярославовичем. Легко критикувати зі сторони, а коли сам стаєш на місце, то переконуєшся, що непросто іноді добитися свого.
Четвер, 2 грудня, не поставив крапку у епопеї, яка і так затягнулася підозріло довго. Нема гарантій (і ніхто їх не дасть), що у вівторок все вже буде ясно – хто секретар, хто які комісії очолить і хто в яку входить, хто заступники, який склад виконкому і яка структура чиновництва по-трускавецьки. Чи не затягнеться це все до Миколая або й до Різдвяних свят? Чи спатимуть депутати спокійно, та і мер, бо ніч перед сесією разом з еменесниками він обчищав місто (з його слів)? Чи правильно вони поступили 2 грудня і чи не повториться четверговий сценарій наступного вівторка? Простих мешканців Трускавця навряд чи сильно це хвилює та гребе. В них щораз більше складається враження, що їх вкотре обманули, кинули, використали як гарматне м’ясо. Але ж це не так, правда, шановні наші депутати і не менш шановний пане голово? Ви ж будете всі працювати для блага міста чи ні?
Непростий початок… В сексі іноді в такому випадку буває блискучий кінець або ж жалюгідне фіаско. В політиці, гадаємо, так само.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень