Досьє. 1962 року народження. Дрогобичанин. Має дві вищі освіти. Працює з 2008 року на посаді директора школи № 18.
– Пане Романе, ви депутат Стебницької міської ради від партії Гриценка.
– Так, “Громадянська позиція”.
– Скільки всього входить депутатів до вашої фракції?
– Фракція із 36 депутатів Стебницької міської ради має 6 осіб. Вважаю, що це досить велика фракція.
– На останній сесії Стебницької міської ради ви сказали, що багато депутатів не відвідують сесії і ви маєте намір звернутися до Руху “Чесно”.
– Є ось така простенька річ. Перше, що би я хотів сказати, для чого потрібна Стебнику міська рада і депутатський корпус аж в 36 осіб. Я вважаю так, що колись було підняте прекрасне питання, чи не в 2006 році, взагалі про те, щоби мер, заступники чи цілий апарат як такий, який за великим рахунком не виконує жодні роботи, просто не існував. Була гарна пропозиція. Перший заступник міського голови Дрогобича є представником від Стебника. Залишити в приміщенні кілька служб. Тих, що необхідні для людей і щоб вони не їздили в місто Дрогобич. Збільшити квоту представництва стебницьких депутатів у міській раді Дрогобича, а за ті гроші – а це 80 відсотків вихідної частини бюджету, які витрачаються на утримання апарату міської ради, – можна було би насамперед зробити відповідні служби. Бо як приходить, наприклад, зима, то вже доїхати до міста практично неможливо. Вивіз сміття – це є страшне. Їздить два “туповози”, їх так називають, які періодично ламаються. Я бачив, як бігають з мискою, коли тріскають герметичні шланги, і треба збирати те мастило. Потрібна служба озеленення міста. Я вже не кажу навіть про стан доріг. Тобто це є проблема. І треба, мабуть, думати таким чином. А місто обласного підпорядкування – це є нереально, тому що із зміною територіально-адміністративних одиниць вони, навпаки, будуть укрупнені.
– Але повернемося все-таки до депутатського корпусу. Я бував на сесіях, і вони завжди відбуваються на межі кворуму. Починається сесія, коли з 36 збирається 19 депутатів. Потім підходить ще пару чоловік, але майже ніколи немає 36 або навіть 30 депутатів, щоби провести повноцінну сесію, так, як має бути. Чим це викликано і який є механізм, щоби подолати таке явище?
– Стебник є місто специфічне. Він має депутатський корпус в міру того, наскільки він може мати. Потрапляють різноманітні люди. Перш за все, в мене ось складається таке враження. Тут є 18 депутатів-мажоритарників і 18 депутатів за списком. Якщо брати, наприклад, відвідуваність депутатів, їхню дисципліну, є кілька осіб, які, скажімо, не були жодного разу на 20 засіданнях. Є 20 засідань, і 20 разів його не було. Тоді постає питання: а як він по списку пройшов у будь-яку фракцію? Я особисто знаю таке. Якщо в мене було бажання стати депутатом, то я ходив за американським варіантом “клямка в клямку”. То люди практично мене в мікрорайоні знали, а тут жодних преференцій. Ніхто нічого не знає, що в список потрапляє така людина. І коли вона з’являється? Ну, вона з’являється тоді, коли треба а) щось пропхати по нерухомості чи відчуженню і б) треба вирішити питання земельної ділянки.
Я би просив, направду, в секретаря міської ради дані повністю по відвідуваності, хто скільки з поважних чи неповажних причин пропустив, але я вважаю, що, напевно, треба змінювати законодавство, тобто говорити про персональну відповідальність депутата. Якщо, умовно, 5 чи 6 разів без поважних причин депутат не відвідує засідань, треба прописати в законодавстві, що це виключно компетенція депутатської фракції. Або ще таке візьмемо. Якщо людина хвора, і серйозно хвора, то вона в принципі повинна була би за станом здоров’я написати заяву про складання депутатських повноважень. Якщо людина наркозалежна чи алкоголік, стоїть питання, а яким чином вона туди потрапила, і чи це взагалі їй потрібно? Голова фракції повинен якось реагувати. Якщо людина, яка колись хотіла стати секретарем, а побачила, що вона не проходить, і тепер узагалі ігнорує засідання, то тоді теж питання, а для чого його, власне, обирали? При цьому обов’язково має працювати рух “Чесно” і дивитися, що воно є, як це гарно зроблено в Дрогобичі.
– Добре. З цим зрозуміло. Тепер по школі. Ви директор вісімнадцятої школи. Як ви вважаєте, що вами зроблено за цей час, що плануєте ще зробити і взагалі, які проблеми є в директора сучасної школи?
– Якщо говорити про проблеми, то я за останні два роки побачив таку річ. У період Табачника тільки вхідної документації збільшилося майже на 60 відсотків. А фінансова допомога на школу зменшилася до нуля. Доходило до парадоксальних речей. Телефонує чиновник зі Львова і запитує, скільки у вас територій? Я відповідаю, що 3, 2 гектара. У вас огорожа є? Є. А скільки погонних метрів ця огорожа має? Тобто за такі часи я таке в перший раз чую. Відповідь: а може вам ще треба порахувати траву?
Освіта, мабуть, в такому самому стані, як і суспільство, починаючи від армії, медицини і культури. Вона потребує аналогічних змін. Бачу, що новий міністр освіти Сергій Квіт буде намагатися щось робити, але кардинально не знаю, чи він щось зробить.
Що зроблено? З 2008 року школа була проблематичною. Вона має хорошу інфраструктуру, але потрапила під око певних людей. Народ і громадськість її відстояла. Можливо, тому постало питання, що робити з нею. Найперше мене радує те, що до школи пішли діти. Це є дуже і дуже добре. Тут є два чинники. Перший, звичайно, демографічний, і другий – це є праця вчителів, колективу школи.
Яка найбільша проблема школи? Вона збудована не в тому місці, де вона повинна бути. Якби перенести автоматично лікарню на місце школи, а школу – на місце лікарні, я гадаю, що це була би одна з найкращих шкіл міста Стебника. Будувалося під мікрорайон, інфраструктуру і під виробничі місця. Радянський Союз упав, і з того задуму залишилася лише школа. Гарно у нас функціонують всі структури. Перш за все, буквально за два-три роки відновлено діяльність басейну. Плавають діти не тільки нашої школи, а й інших шкіл. Коли вони приходили і дивились, і мали порівняння, то казали: як то гарно, як то добре. В мене є ще такий вчитель Возняк Володимир Христофорович, людина, яка залишила по собі ось ці всі дерева, які є біля школи. Напевно, довго про нього ще будуть згадувати, що така людина була і є.
– Що важливого я не запитав? Ви би хотіли самі сформулювати це питання і самі ж на нього відповісти.
– Що важливе? Для мене є важливим таке. Це два питання. Можливо, навіть три. Коли буде завершення війни? Тому що країна може зійти з розуму в стані війни. Друге. Ми хочемо зміни в суспільстві, декларуємо. А коли від декларацій перейдемо до реальних справ? І третє. Кожна людина, яка хоче щось змінити в своєму житті, повинна зрозуміти, що з негативу треба переходити в позитив.
Анатолій Власюк, часопис «Тустань»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень