Юрій Винничук. Всеукраїнська газета “Post-Поступ” # 1 (152) лютий 2011р.
Таке враження, що скоро ми тихенько, але невмолимо перетворимося на путінську Росію. На якийсь її мініатюрний чи то пак — сувенірний варіант. Уже й Янук навчився вішати клюски на вуха, беручи приклад з Путіна та пояснюючи розгін Майдану новорічними святами і «йолкою».
Аж тут з’ясувалося, що окремих наших видатних діячів саме Москва й посадила у кріселка. За Табачніка ревно прохав Кіріл Гундяєв, а за Хорошковського – лічно Путін. Тому будь-які спроби їх звільнити, череваті на реакцію Москви. Отже, й дивуватися нічого, що СБУ перетворюється на до болю знайоме нам КГБ. Про це навіть одного разу заявив Тарас Чорновіл, критикуючи «напомаженную лічность», яка «вводить в країні не СБУшний, а КГБістський режим».
Реакція Ганці Герман, яка завжди по-піонерському напоготові, була блискавичною: «Чорновіл виконує політичне замовлення тих, хто більше платить. Я дуже жалкую, що Тарас Чорновіл замість молодого політика, який подавав надії, перетворився на кілера на замовлення… Мені шкода, що він деградує».
Своєї деградації від журналіста-опозиціонера до дамочки-чєвоізволітє Ганця не помічає. Як і кагебістських методів СБУ. Хоча тепер, коли з’явилися в інтернеті докази того, що Ганця була сексотом КГБ під псевдо «Тереза», можна й не дивуватися.
А методи КГБ й справді не змінилися: заступника головного редактора інтернет-газети «Фраза» Кирила Баранова підстерегли увечері, коли він вів із дитячого садка доньку. Невже не могли знайти іншого часу? І чому, було, відразу не вислати йому запрошення для бесіди, а запрошувати усно, і щойно тоді, коли він став наполягати і викликав міліцію, йому те офіційне запрошення вручили.
Це пригадало мені мої стосунки з КГБ на початку 70-х років. Тоді «бійці невидимого фронту» теж ніколи не запрошували на бесіду офіційно. Першого разу мене викликали туди через відділ кадрів івано-франківського педагогічного інституту, де я навчався. Другого разу – у воєнкомат, а вже там мене чекав кагебіст. Третього разу він підстеріг мене увечері, коли я повертався з роботи. Четвертого – прислав якогось пацана до мене додому і передав на словах запрошення. А коли я переселився до Львова, то вже викликали по телефону.
Жодного разу ніякого папірця ніхто мені не надіслав. Навіть коли у мене обшук робили в 1974 році, то під акт обшуку, куди були вписані усі вилучені книги, підклали якусь стару вилинялу копірку і чистий папір, а не бланк. Так що копія, яку я отримав на руки, була просто нечитабельна. Невже нюхом відчували, що часи зміняться і варто сліди замітати?
Під час тих відвідин КГБ я вперше відкрив для себе новий жанр прози, який називається «Пояснення». Відтоді я сотворив тих «пояснень» на добру книжку, яка, на жаль, так ніколи й не вийде, бо коли я звернувся вже у наш час, щоби мені повернули вилучені у мене при обшуку книги й рукописи, то отримав офіційну відповідь: жодних матеріалів, пов’язаних з моєю персоною, ані у львівському, ані в івано- франківському відділеннях СБУ нема.
Може, це все мені наснилося?
Такого розгулу несанкціонованих візитів і допитів, як зараз, не було за всі часи незалежності. Новітні кагебісти викликають для бесід викладачів і студентів, журналістів і редакторів, залякують, натякаючи при цьому на те, що ця дружня бесіда – лише «квіточки», а попереду може чекати щось серйозніше. При цьому знову вербують сексотів, прослуховують телефони, фіксують контакти, просять писати «пояснення», погрожують, як у старі добрі часи.
Їх уже не цікавить безпека країни, вони зайняті безпекою режиму. Адже ворог не дрімає. І ось з’являється тиха підозра, що на Президента готується замах. Яка чудова нагода, щоб задемонструвати свою значущість! Бо ж то не просто замах, а ракетний удар! З вінком і дверима якось не пощастило, то тепер вороги готують ракету. Авжеж, великому кораблю – велика торпеда. А відтак уже й зародилася геніальна ідея: створити президентський протиракетний батальйон.
Народ відразу ж ожив і сипонув новими пропозиціями, як захистити нашого дорогого Президента: створити ще й підземні човни на сонячних батареях!
Заки до підземних човнів дійте, придбали найдорожчий у світі гелікоптер. Як задушевно висловився Ельбрус Тадєєв: «Для меня Виктор Федорович в прямом и переносном смисле – Бог и царь…»
Ну хіба ж може Бог і цар їздити в машині? Тільки на гелікоптері. А сходами трюхикати? Це теж не по-божому і не по-царському. Тому Янука вирішили ощасливити ще й ліфтом за мільйон гривень. Хоча я б тут на місці СБУ насторожився. А чи це не підступ ворога? Після встановлення ліфта найдорожчому президентові світу загрожує гіподинамія, а відтак – інфаркт.
А ще для есбеушників головне на даному етапі – контроль над минулим. Святе діло. Почав Табачнік, завершує Хорошковський. Новітні підручники і закриті архіви – це все на замовлення Москви. Скільки можна паплюжити світлий образ товариша Сталіна? Знущатися з ідеалів розвинутого соціалізму? Прославляти бандерівців, петлюрівців і мазепинців? «Під роздачу» потрапили навіть студенти, які загинули під Крутами. їх тихенько вичистили з нового підручника.
Але куди подіти книги про Голодомор та У ПА, які уже видані? Пропоную обмінювати їх на китайську гречку. Кілограм на кілограм. А ще на бензин, горілку і одеколон «Бєлая сірєнь». Щоб охопити якнайширші прошарки населення. Здав книжку про УПА – і бухай собі на здоров’я, а зранку заправився одеколоном, закусив гречкою – благодать!
Щоправда, в епоху інтернету контроль над минулим здійснити непросто. Але чому б не заборонити інтернет, як у Північній Кореї? Чим ми гірші?
У Росії вже кілька років як встановили особливий порядок доступу до архівів. Туди можуть проникнути лише «правильні» історики, які уже виправдали свою імперську репутацію.
Тому й не дивно, що Валерій Хорошковський вважає, що вже й так «дуже багато матеріалів розсекречено… Та правда, яку потрібно було донести українському народу, та правда донесена». І взагалі СБУ не цим займалася, бо «турбота спецслужби, перш за все, в тому, щоб охороняти свої секрети, охороняти закони, які ці секрети створювали». І тут виявилося, що Хорошковський насправді оберігає не українські секрети, а секрети Совєтського Союзу. Бо його пильну увагу привернули чомусь совєтські грифи «Секретно», а не українські «Таємно» та «Цілком таємно». Зокрема у матеріалах, які були вилучені в історика Руслана Забілого, жодна з копій історичних документів таких грифів не має.
Секрети КГБ, які опинилися під охороною Хорошковського і які ще не встигли вивезти до Москви, можуть незабаром там опинитися. Прізвища ще живих «стукачів» і катів – надзвичайно цінний матеріал для різних маніпуляцій. При умові, скажімо, що половина нашого парламенту «стукала», можна дуже успішно вирішувати свої імперські забаганки. Принаймні ефект такого впливу бачимо наочно – на ганебній поведінці важкого і тупого предмета, якого колишніми кримінальними справами і кар’єрою сексота на зоні надійно підвісили за одне місце.
А тим часом інтернет рясніє пропозиціями «замочити» гаранта, а на фразу «убити януковича» є понад 800 тисяч посилань, окремі інтернет-видання повідомляють шокуючу новину «большинство украинцев интересуются, как убить Януковича», народ на повному серйозі розробляє сценарії атентатів, інколи це перетворюється на жорстоку пародію, як ось ця:
«Януки не люди. Віднині слово «янук» для нас найстрашніше прокляття. Віднині слово «янук» розряджає рушницю. Але не будемо багато говорити чи обурюватися. Будемо убивати. Якщо ти не убив за день хоча б одного янука, твій день пропав. Якщо ти думаєш, що за тебе янука уб’є твій сусід, ти не зрозумів загрози. Якщо ти не уб’єш янука, янук уб’є тебе. Він візьме твоїх дітей і буде мучити їх у своїй окаянній Донецькій Республіці. Якщо ти не можеш убити янука кулею, убий янука багнетом. Якщо на твоїй ділянці фронту затишшя, якщо ти чекаєш битви, убий янука ще до битви. Якщо ти залишиш янука жити, янук повісить українця і збезчестить українку. Якщо ти убив одного янука, убий другого – нема для нас нічого веселішого за трупи януків. Не рахуй днів. Не рахуй верст. Рахуй одне: убитих тобою януків. Убий янука! — благає стара ненька. Убий янука! — благає тебе дитя. Убий янука! — кричить рідна земля. Не схиб. Не пропусти. Убий!»
А СБУ знову не спить і вже допитує окремих авторів за подібні жарти, зокрема допитали й Олега Шинкаренка, який на своєму Живому Журналі дозволив собі надто вільні жарти з гарантом. «У меня на него была змоциональная реакция, – пояснює автор, – и я написал «убить гада». Я, конечно, не собирался убивать Януковича, у меня таких планов не бьіло. Зто была моя чисто змоциональная реакция. Я рассердился. То єсть зто все равно что стукнуть кулаком по столу. Причем я разозлился, но я не вьішел на площадь Независимости, не сказал зто напрямую Януковичу, просто написал у себя в интернет-дневнике».
Крім того, увагу СБУ привернув ще й коментар Шинкаренка щодо відео з падаючим на Януковича вінком: «Я написал такой юмористический пародийньїй комментарий: «Интересно, єсть ли где такие силы, типа украинские националисты, которьіе могли бьі убить Януковича, Анну Герман и всю компанию. Конечно, зто тоже шутка».
І ось слідчий СБУ, який позбавлений почуття гумору від народження, пропонує затриманому два варіанти: «Или они меня задерживают надолго и начинают серьезные такие разборы, или я пишу разьяснение, что я не намеревался угрожать, что извиняюсь и что такого больше никогда делать не буду. Ну я все зто написал. Но сразу возник вопрос, чего именно я не буду делать? Угрозьі или вообще просто критически высказьіваться в адрес Януковича? Зтого мне не обьяснили».
А ось що пояснили юристи: «розглядати або порушувати справи за публікаціями в ЖЖ можна лише за умови, якщо висловлені погрози сприймаються особою, якій вони адресовані, як реальні. У цьому випадку, щоб розглядати питання про загрозу життя Президента України, необхідно, щоб Президент подав відповідну заяву, зазначивши, за яких обставин він цю загрозу почув, і пояснив, чому він її сприйняв реально. Інакше складу злочину немає, тому що блогер не здійснював ніяких додаткових дій, щоб реалізувати свій задум».
Ну але якби Президент серйозно сприйняв якісь інтернет-жарти, то чим би він тоді відрізнявся від блазня? Виходить, рятуючи репутацію гаранта, блазнями вирішили стати есбеушники?
Юрій Винничук.
Всеукраїнська газета “рost-Поступ” № 1 (152) лютий 2011р.
Шукайте у продажу. Рекомендована ціна 3 грн.
У номері:
Школа монголького рабства
“А тени страшные- Украины, Кубани…”
Піськіна пісня
Наше різдво
Наступний номер post – ПОСТУПУ в продажі 3 березня
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень