В Австрії Фелікса Баумрартнера жартома називають «ненормальним». Він хоче піднятися в капсулі, підвішеній під гелієвим аеростатом, у верхні шари стратосфери на висоту 37 кілометрів і виконати стрибок, під час якого планує перевищити швидкість звуку (331 м/cек.). Дані, отримані вченими завдяки австрійцеві, сприятимуть створенню нових, більш досконалих стандартів аерокосмічної безпеки, а також розширять можливості пілотованих польотів.
Ще донедавна Фелікс активно займався бейз-джампінгом, тобто стрибками з висотних будинків, телевеж, мостів і скель. Це набагато небезпечніше, ніж звичайні парашутні стрибки, бо людина стрибає з порівняно невеликої висоти, тому на розкриття парашута є лише декілька секунд. А скористатися запасним і зовсім ніколи, тож в екіпіруванні спортсмена його навіть не передбачено. У Малайзії Фелікс стрибав із найвищої в світі вежі «Патронас», у Ріо-де-Жанейро — зі знаменитої статуї Христа. 2004 року в спеціальному аеродинамічному костюмі у вигляді крила цей чоловік на дев’ятикілометровій висоті вистрибнув з літака, на відстані 600 метрів від землі перейшов у горизонтальний політ і, перелетівши Ла-Манш, через 14 хвилин приземлився з парашутом у… Франції. Такий політ Фелікс готував у співпраці з професіональними авіаконструкторами.
А в Ріо-де-Жанейро, як і в Малайзії, екстремал стрибав нелегально. Річ у тому, що отримати офіційний дозвіл на свої небезпечні витівки екстремалам вдається вкрай рідко. Щоб перехитрити охорону 108-метрового мосту над Панамським каналом, який з’єднує Північну і Південну Америки, австрієць купив собі комбінезон… ремонтника. Стрибок був вдалим, але коли спортсмен приземлився, його заарештували, і кілька днів Баумрартнеру довелося провести у відділку. Ще задовго до від’їзду Фелікса до Америки, де він за підтримки «Ред Буллу» готується до стрибка з аеростата, ми мали нагоду зустрітися з Баумрартнером в австрійському Зальцбурзі й порозмовляти з ним про його незвичайне хобі.
– Почнімо з деталей, Феліксе. Що ви відчуваєте перед стрибком?
– Якщо стрибок нелегальний, то задоволення, що я всіх обдурив. Тому неофіційні, недозволені стрибки, коли треба хитрувати й імпровізувати, я особливо люблю. Політ через Ла-Манш річ, звичайно, унікальна, але тут усе було продумано. А коли стрибаєш там, де, наприклад, неможливо дістатися навіть на дах хмарочоса, — це для мене як наркотик. Коли я приїхав до Малайзії, щоб стрибнути з найвищого у світі офісного центру, я придивляюся до нього, як до нареченої: вивчав маршрути персоналу, одяг і поведінку людей. У цьому будинку працюють тисячі співробітників, тому сек’юриті не мають змоги перевіряти всіх. Перевіряють лише тих, хто поводиться невпевнено чи підозріло одягнутий. І я почав підлаштовуватися. Купив у дорогому магазині добротний костюм і дипломат, але де взяти перепустку?
– Тому ви як Джеймс Бонд зайшли в офіс, коли стемніло, й оглушили одного з охоронців?
– (Сміється). Ні, це був крайній варіант. Я скористався простішим. Кілька разів у різні зміни підходив до охоронців і просив сфотографувати мене. Налаштовуючи апарат, я пихтів, кашляв і… непомітно зробив п’ять знімків перепусток, що висіли на грудях охоронців. Мій фотоапарат працює дуже тихо. Два негативи виявилися особливо вдалими — з номерами, з азіатським шрифтом. Я повернувся до Австрії і завдяки спеціальній комп’ютерній техніці та деяким «талантам» серед моїх знайомих зробив підробку, причому дуже високоякісну. Так я знову прилетів до Куала-Лумпура, поголився, запхнув свій парашут у дипломат і в добротному костюмі бізнесмена, глибоко вдихнувши, пройшов зі своєю «липою» повз охорону.
– А план будинку ви мали?
– Попри всі зусилля роздобути його не вдалося. Я піднявся ліфтом на 86-й поверх, але там мене помітили і мало не спіймали. Словом, усе виявилося набагато складніше. Будинок був таким величезним, на кожному поверсі стояли охоронці… Щоб не втратити орієнтирів, я користувався компасом. Та імпровізував. Аби пробратися на дах, мені знадобилася година і 15 хвилин. Там я зайняв зручну позицію, зателефонував з мобільника кінооператорам, які стояли внизу, і сказав, щоб виставили камери із західного боку будинку. Стрибнув, приземлився й утік від охорони через парк.
– А як ви потрапили на статую Ісуса Христа? і взагалі, як у католика виникла ідея стрибнути звідти? Бога не боялися?
– Ні, я не марновірний і до свого стрибка зі статуї Христа ретельно готувався. Як бачите, до кожного стрибка я довго готуюся.
– Жодної спонтанності? Лише тверезий розрахунок?
– Не зовсім… Мої страхи, мої думки, почуття пресуються у секундах польоту. Але ви хотіли знати про статую Ісуса… Коли я подивився документальний фільм про неї, у мене мурашки по спині пробігли. Я зрозумів: якщо не стрибну звідти, — ніколи не позбудуся цього бажання. Гора Корковадо, на якій стоїть статуя Христа, — це 740 метрів. Я сподівався, що коли зістрибну з долоні Ісуса, то, крім її висоти — 29 метрів, зможу пролетіти й решту 711 метрів. Тоді я не знав, що це мені не вдасться і пролетіти доведеться лише висоту статуї. Я довго не наважувався на цей стрибок, а потім сказав собі: треба пакувати валізи.
– Без спеціальної підготовки?
– Звичайно, з підготовкою, а про валізи це я образно. До Бразилії я полетів не відразу. Спочатку треба було з’ясувати, як піднятися на об’єкт. У мене було два варіанти. Перший — найпростіший, але аморальний. Біля підніжжя статуї є окремий, закритий на три замки вхід. Але я побоявся їх зламати, щоб не накликати на себе гнів жителів Ріо-де-Жанейро і наших католиків-австрійців…
– І щоб не дістати строк за злам?
– Елемент цього, напевно, теж був. (Сміється). Але перше переважало. Аби уникнути зламу, можна було домовитися, щоб мене спустили з вертольота на руку ісуса. Але це мене чомусь не надихало. І виникла нова ідея.
В Австрії кілька моїх знайомих займаються арбалетним спортом. І саме техніку цього спорту я вирішив застосувати. Дістав потужний арбалет. Я мав намір, вистреливши з нього вгору, закинути трос на висоті долоні Христа і по ньому піднятися на статую. Але потужності пострілу забракло. Довелося витратити чимало зусиль і часу, щоб замовити тонку, надзвичайно легку і водночас міцну мотузку. У Зальцбурзі я проробив кілька тестів на висотних кранах і лише після того став пакувати валізу, точніше — три. У першій я заховав арбалет, у другій — парашут, а в третій — мотузку. Я підробив документ на володіння арбалетом і вивіз його за кордон. У мене навіть був лист для бразильських митників, у якому йшлося, що Фелікс Баумрартнер їде на міжнародні змагання стрільців…
А в Ріо-де-Жанейро я зрозумів, що стрибнути зі статуї так, щоб до її висоти додалася висота гори, тобто 740 метрів, таки не вдасться. Судячи з фотографій і кінозйомок, рука Христа виступає над краєм гори Корковадо, а біля підніжжя гори я став здогадуватися, що це оптичний обман! Остаточно я переконався в цьому вже нагорі, коли стояв на правій руці Ісуса… Це був найнижчий у моєму житті стрибок.
– І саме такі стрибки особливо цінують екстремали…
– Усьому є межа. Тому перед стрибком зі статуї ісуса я взяв таксі й поїхав до найближчого 40-метрового мосту. Коли таксист від’їхав, я пристебнув парашут і стрибнув. На воді мене вже чекав кінооператор у човні. Звичайно, між мостом — 40 метрів і статуєю Ісуса — 29 метрів — різниця невелика. Але коли після стрибка ми повернулися в готель і, озброївшись секундомірами, перглянули відеозапис, вийшло, що за півтори секунди мій парашут все-таки встиг розкритися.
– А скільки часу треба було б самогубцю, щоб упасти з руки Христа до його ніг?
– Максимум дві з половиною секунди. Теоретично я мав у запасі секунду.
– Небагато. Не вистачить навіть на те, щоб глибоко зітхнути…
– Але я вже наважився на це. Територія навколо статуї охороняється, всі туристи зобов’язані покинути її не пізніше восьмої години вечора. Але прогноз обіцяв чудову погоду, і за годину до закриття території я зі своїм помічником-кінооператором, парашутом, арбалетом з мотузкою сховався від охорони в джунглях. Ночували ми на дереві, бо внизу було повно всілякої плазучої гидоти і кусючих комах. Але виявилося, що на бразильські прогнози покладатися не можна. Приблизно опівночі почалася злива з сильним вітром. І так було майже п’ять тижнів підряд. Ми ховалися, ночували, але стрибати було неможливо. Мій кінооператор, опухлий від укусів і від нічної вогкості джунглів, грозився все покинути і поїхати. Але я вмовив його лишитися. ідеальної погоди ми дочекалися на 33-й день. Відчуття людини, яка стоїть на долоні Всевишнього, неможливо передати словами. Таке не повториться більше ніколи. В мене був із собою маленький букетик квітів, і я, помолившись перед стрибком, залишив його там.
– А як поставилася до цього стрибка ваша мама?
– Спочатку відмовляла, а потім молилася. Як би там не було, а в Австрії фотографію, на якій я стою на руці Ісуса, хочуть помістити на обкладинці підручника релігії.
– Феліксе, ви вірите в долю?
– Я вірю, що в кожного свій шлях. Багато хто з нас не знає, чому він робить те, що робить, але наші головні вчинки не випадкові. Я вчився на автомеханіка, і якби мені це було призначено, то воно би здійснилося.
– Ваш земляк Зиґмунд Фройд пов’язував захоплення людини небезпечними речами з неусвідомленим бажанням покінчити життя самогубством.
– Може бути, але мені здається, це не про мене. Перш ніж відрізати, я мушу 100 разів відміряти. Це пов’язане радше з підсвідомим бажанням залишитися живим.
– Яка вам користь від цих стрибків?
– Багато що в нашому житті спочатку здається марним. Бейз-техніку і технологію вже починають використовувати у спеціальних підрозділах, які займаються звільненням заручників із захоплених терористами територій, наприклад, заводів, посольств, місій…
Мені часто пригадується 11 вересня 2001 року. Я сидів тоді в готелі на острові Ібіца й дивився по телевізору, як із палаючих нью-йоркських хмарочосів вистрибували і розбивалися безпомічні фігурки людей. Я думав про те, що якби у цих будинках були мої парашути, це врятувало би багатьох. Тому я почав займатися не лишень спортом, а й менеджментом надзвичайних ситуацій.
Володимир Бродзінський, Австрія
Довідка «Трускавецького вісника». Володимир Бродзінський народився в Трускавці. 
Закінчив Київський педінститут іноземних мов. Протягом останніх 15 років живе в Австрії, де працює консультантом в одній із недержавних організацій, яка займається проблемами міграції. Основне хобі — парапланеризм. Іноді пише. Друкувався в австрійських газетах Der Standard, Die Bunte, а також в українських виданнях: «Киевские ведомости», «Експрес», мав кілька виступів на Радіо «Свобода».
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень