Сьогодні – дев`ята річниця Помаранчевої революції. 22 листопада – День Свободи. Не тому, що так захотіли політики. А тому, що так захотів народ. І ніяке перенесення цього свята на 22 січня успіхів не мало і не матиме.
Сьогодні може розпочатися дежа вю. Другий Майдан. Уже не Помаранчевий – Європейський. Рівно в той же день, що й тоді, 9 років тому. Але чи розпочнеться? І чи матиме такий же ефект?
Нема лідера. Тимошенко в тюрмі. Та й кредит довіри до неї далеко не такий, як був у Ющенка в 2004. Яценюк – не лідер. Швидше засланий козачок. Екс-спікер, якого образили, божок захланних підприємців та нуворишів. Тягнибок – ще не той рівень. За останній рік рейтинг нашого земляка не зріс – через правдиві чи не дуже розслідування «Експресу», через недолугі дії окремих соратників, які дорвалися до влади на місцях, через відсутність власної позиції, яка чомусь постійно узгоджується з тим же Яценюком чи його творивом, «Фронтом змін». А тут ще й ослиця, яка не спілкується з гієнами, поставила жирну пляму на іміджі «Свободи»…
Є Кличко, але чи один у полі воїн? І чи здатен він очолити народний рух? Є Луценко, Гриценко, Катеринчук, Кармазін, Філенко, Стецьків, Каськів, Турчинов, Кубів, Ілик, Сех, Власенко, Табалови…
Є багато мудрих людей, щирих патріотів, із холодною головою та гарячим серцем, але ж вони розсіяні, навіть розгублені, часто розчаровані, зневірені українською політикою та українськими «політиками».
А що з протилежного боку? Янукович, який зменшив ненависть до себе протягом останніх місяців розповідями про майбутнє України в Європі. Азаров, над яким всі насміхаються, але ніхто не відважився скинути його з крісла. Потужні сили репресивної системи, звані «правоохоронними органами».
А між ними – несприятливий час для революції. Вихідні під знаменням пам`яті жертв Голодомору, остання можливість зробити весілля в цьому році і відсутність політичної напруги, яка була тоді, в 2004, на момент другого туру виборів Українського Президента. І ще олігархи, які завжди розкладають яйця в різні кошики.
Немає жодного сумніву, що у подіях останніх днів замішана «рука Москви». Бо є багато шушвалі, яка радіє від провалу євроінтеграційних прагнень України – комуністи, медведчуківці, догналіти, хоча напевно це все одна компанія.
А є ще збайдужіння народу, яке завдячуємо Ющенку та його недолугому правлінню. Та найгірше – нема впевненості, що вкотре не скористаються плодами Майдану негідники. Ті, які вже готові платити людям за «стояння». Хоч багато готові стояти просто так, за ідею, як і тоді, дев`ять років тому.
Недолуга агітація проти Європейського Союзу та за Союз Тайожний згуртувала українців Сходу та Заходу. Українська опозиція виявилася дезорієнтована, бо в неї влада забрала головний козир – євроінтеграцію. Торги за якісь дрібниці в стінах парламенту та в його кулуарах для більшості були нецікавими. Всі чекали, що нарешті об’єднаються всі політичні сили України задля досягнення єдиної мети – європейського майбутнього нашого краю і нашого народу. Нас приспали. Але сталося те, що сталося. Без марнування часу на з`ясування «хто винен?» потрібно негайно відповісти, «що робити?». Принаймні не варто робити вигляд, що «нічого не сталося». Чи ж би новий Майдан вирішив раз і назавжди майбуття України?
Якщо чесно, не знаю… Що б не зробили українці зараз, в цій непростій ситуації, та в майбутньому все одно треба рятувати Україну як від всіх теперішніх «політичних еліт», так і від охлократії. Древні Афіни та стародавній Рим змогли виробити кращу форму правління, ніж маємо зараз ми…
З Днем Свободи, Україно! Ти завжди була і є не просто частинкою Європи, а її центром, ядром, суттю! З Майданом, який в нас символізує народовладдя. І з гетьманами та отаманами, яких у нас інколи було аж забагато в потрібний момент…
Невеселий цьогорічний День Свободи… Але свободу не спинити! Гасло Майдану залишається актуальним.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень