/Точка зору про запропонований новий герб Борислава/
Саме такими словами хочеться оцінити проект нового герба і прапора міста, запропонований панами Р. Тарнавським, О. Микуличем і І. Шохою. І не тільки тому, що конкурс на розроблення проекту нового герба виявився звичайнісіньким фарсом, оскільки на засідання комісії не лише не запросили тих, хто подав свої проекти, не поінформували належним чином громадськість про результати конкурсу, але й у загадковий спосіб продовжили конкурс. Це так, до слова, хоча, як відомо, на виробництві дотримання технології е одним з основних чинників отримання якісного продукту. Говорити про все це не було б сенсу, якщо б місто отримало дійсно чудові пропозиції щодо нових герба і прапора. Чому ж так не сталось?
Напевно, насамперед тому, що місцева влада забула запитати у громади, чи подобається їй існуючий герб, чи треба вигадувати новий? Чи либак винен у наших негараздах, чи, може, – ми самі? А, можливо, ще й тому, що було зневажено думку громади попередніх поколінь. Бо якщо подивитись на герб в короткій історичній ретроспективі, то побачимо, що либак з відрами зображений на печатці органу місцевого самоврядування в середині XIX ст. Перед Другою світовою війною у гербі міста до либака додано нафтову вежу. При радянській владі з герба зник либак, а залишилась лише нафтова вежа. Коли ж постала Незалежна Україна, міська рада повернула в герб міста либака замість вежі.
Звідси кумедною і неспроможною є пропозиція знову забрати з герба либака і повернути вежу. Але щоб мати якесь виправдання і створити ілюзію новизни, пропонується деталізація зображення вежі. Нам же треба задуматись, чи то бурова вежа, чи експлуатаційна, чи від крон-блоку йдуть линви, чи труби, чи то нафта поперла вгору, як у старі добрі часи…
А як би мало бути чесно і справедливо перед громадою? Справедливо було б повернути либака на своє місце, бо він символізує не лише людину праці, а й є, за сумісництвом, першим у світі борцем за чистоту навколишнього природного середовища, майже “грінпісовцем” № 1.1 це вже надбання не лише історії Борислава, але й світової історії. А ми його … і в шурф.
Справжньою ж родзинкою герба є зображення хреста. І тут наші “винахідники” знову придумали щось таке, що і в Папи Римського підскочили б брови догори, якби йому показали проект нового герба міста, а ватиканські історики раптово б задумались, чи не було перед Флорентійською унією унії Бориславської, чи радше Тустановицької.
Ще один перл наших “переможців” – горб чи пагорб на ландшафті. Оскільки хрест символізує монастир, то під горбом нам, очевидно, треба розуміти Гукову Гору. І хоч мешканці Тустанович вважають, що їхній мікрорайон залишений поза увагою, як матірний для міста, насправді ж поза увагою залишились інші мікрорайони.
В одному з недавніх номерів часопису (№ 55 від 29. 07. 2011 р.) п. Роман Тарнавський говорив про карту Великого Борислава, тоді як разом із співавторами запропонував нам герб лише самого Борислава. А де ж Мразниця, Тустановичі, Баня Котівська, Губичі? Можливо, ми щось не зрозуміли, і вони – в кольорах герба та прапора. Але що ж це? Білий колір – то сіль (Губичі, Баня), зелений – то поле, голубий – джерела (Мразниця, Тустановичі), а чорний – то нафта (Мразниця, Баня, Тустановичі). Як у цьому розібратись, де взяти інформацію про кольори, до яких лежало серце наших дідів і прадідів? Одним із таких джерел, наприклад, міг би бути фестиваль пам’яті І. Франка, який у довоєнні роки проводився у Дрогобичі і на який кожне село посилало свою делегацію у строях певного кольору. То чому б цю культурну традицію, наприклад, не відобразити в кольорах герба, щоб хоч щось мати в ньому від Великого Борислава? Однак ні, нам треба було нагадати, що Борислав, за І. Франком, – галицьке пекло, відкривши на гербі нафтовий пласт, а кількість елементів на прапорі прирівняти до кількості поселень, з яких сформувалось нинішнє місто.
І останнє. В основі герба лежить щит. Уявімо собі, що ми – воїни, і в наших руках – щит із символами нового герба. Чи додасть він нам сили, віри в перемогу, впевненості у собі? Чи усміхатимуться на Небесах, дивлячись на це творіння. Чи вороги на полі бранному помруть зі сміху, і так врятуємося. Нехай відповідь дасть кожен сам собі. Хоча і міській раді буде нелегко, бо, як і минулого разу, так і тепер, п. Андрій Гречило – голова Українського Геральдичного Товариства, провідний науковий співробітник Ін-ституту археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України, член Комісії державних нагород та геральдики при Президентові України, кандидат історичних наук, сказав…
Ігор Куротчин, газета “Нафтовик Борислава”
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень