Іван Павлик: «Я тішуся з того, що є дитячим тренером»
Тривають Новорічно-Різдвяні свята. Хтось відзначає їх від А до Я, а хтось не перестає трудитися, не покладаючи рук. До таких відноситься дитячий тренер футбольної команди «Трускавецькурорт» Іван Павлик. Людина щирої душі, з незгасаючою енергією до життя та футболу. Яким є міжсезоння і які підсумки виступів команди в році, що минув. Про все це у нашій розмові з Іваном Павликом.
– Іване Івановичу, скажіть будь-ласка, що для вас означає слово «футбол»?
– Для мене футбол – це не просто слово, це, можна сказати, той простір, в якому я найкомфортніше себе почуваю, перебуваючи в якому, отримую величезне задоволення і намагаюся самореалізуватися.
– Перед початком сезону в чемпіонаті Львівської області з футболу серед ДЮСШ вашій молоді завдання ставилися?
– Конкретних завдань перед ними не ставили, але ряд хороших матчів наші молодші футболісти видали. І я впевнений, що вже в другому колі кожній команді буде нелегко відібрати у нас очки. А от старшою віковою групою ми йдемо на другому місці, тож боротимемося за перемогу в чемпіонаті. А взагалі, як я завжди кажу, для нас головне привчити дітей до здорового способу життя.
– Як оцінюєте виступи команди в першому колі?
– Непогано. Враховуючи те, що молодшою віковою групою ми грали серед дітей 2002-2003 р. н. вихованцями 2004-2005 р. н. Старші ж хлопці фінішували другими, а за сприятливих умов, могли й першими. Тож показники хороші.
– Відійдемо від Вашої професійної діяльності та поцікавимося, як Ви відпочиваєте від своєї роботи?
– Знаєте, я настільки люблю футбол і свою роботу, що мені навіть відпочивати від них не хочеться! Але коли все ж таки випадає вільний від роботи час, я стараюся його провести в колі близьких, рідних для мене людей, а також друзів.
– Довгі роки Ви працювали вчителем фізкультури в ЗОШ №1 м. Трускавця. Паралельно на громадських засадах тренували дитячі футбольні команди міста. Коли вийшли на пенсію, то футбол не залишили?
– Футбол – це моє життя. Це, як наркотик – один раз попробував і все.
– Звідки Ви протягом стількох років черпаєте сили і натхнення, аби тренувати дітей?
– Я дуже люблю дітей та хочу, аби вони були завжди здоровими, розумними, координованими. Одним словом – були хорошими людьми. І повторюся, що без футболу життя немає! Думаю, та людина, яка любить свою професію, віддає їй всю себе.
– На вашу думку, якими якостями повинна володіти людина, щоб вважатися хорошим футбольним тренером?
– Є два варіанти – дитячий тренер і дорослий тренер. Дитячим тренером працювати не кожному дано, це дуже кропітка, тривала робота. Дуже багато треба терпіння для того, щоб виховати будь-якого футболіста. А той, який хоче стати тренером дорослої команди, повинен удосконалити те, що дитячий тренер вже зробив. Йому треба тільки, відшліфувати знання в тактичному, теоретичному плані і обом треба любити футбол.
– Чимало ваших вихованців досягли високого рівня та грають у професійних футбольних клубах (це брати Іван та Василь Білі, Михайло Березовий). Як Ви гадаєте, що відіграло важливу роль у досягненні таких вершин: фарт чи роки сумлінних тренувань?
– У першу чергу роки тренувань. Ставлення до футболу та стремління чогось досягти в спорті. Хоча є у футболі й елемент фарту.
– Яким є ваше життєве кредо?
– Я радію тим, що є дитячим тренером з футболу. Це мене захоплює найбільше, я до сих пір живу з цим кредо. А ще треба у всіх випадках залишатися людиною.
– Чого б Ви хотіли побажати учням дитячої футбольної команди «Трускавецькурорт»?
– Доброго здоров’я і щастя в житті. Завжди прагніть більшого!!! Досконалість не має меж!
Розмову вів Віктор Стецько, газета «Трускавецькурорт»
Футбольний клуб «Нафтовик» повернувся до Борислава
Що там казати, розмови щодо необхідності відродження міського футбольного клубу, що має дуже славні традиції і багато десятиліть був справжньою гордістю міста, точилися вже давно. Але завжди щось було на заваді. Бракувало коштів, бракувало ентузіастів, які б взяли на свої плечі цю дуже нелегку ношу, і найголовніше – бракувало професіонала, який, не рахуючись ані з часом, ані з власними інтересами, зумів би створити команду, зумів би зреалізувати ідею відродження бориславського футбольного клубу. І тільки два роки тому, коли керівником до краю занедбаного і забутого стадіону «Нафтовик» став пан Василь Криворучишак – справжній професіонал й ентузіаст футболу, ідея щодо відродження цього виду спорту у Бориславі зрушила з мертвої точки. Розпочинати доводилося все з нуля, але зусилля того були варті. Цього сезону наша команда стала повноцінним учасником обласного турніру, подарувавши своїм чисельним уболівальникам, яких у місті ніколи не бракувало, багато радісних і незабутніх поєдинків.
А детальніше розповісти про пройдений шлях і задуми на майбутнє ми попросили головного тренера юнацької та «дорослої» команд Василя Криворучишака.
– Пане Василю, певно, розпочнемо від самого початку: коли і як визріла ідея відродження футболу у місті?
– Скажу, що розмов про це було багато в усі попередні роки, а от реальні кроки зроблено тільки рік тому. Одним зі справжніх прихильників відродження ФК «Нафтовик» був і, сподіваємось, буде пан Андрій Бегар. Саме він запропонував мені зарплату тренера, щоб відродити команду, яка могла б грати на рівні району. Були розмови і на рівні міської влади, з окремими депутатами. Хлопці-спортсмени теж підтримували ідею і аргументували, що в кожному селі е футбольна команда, а вони змушені грати, хто де, хоча, звичайно, хотілося б відстоювати спортивну честь рідного міста.
Ідею відродження міського футболу підтримав і міський голова Володимир Фірман, адже це реальна можливість масово залучати молодь до занять спортом. Була розмова і з депутатом обласної ради Володимиром Голобутовським, в якій я зауважив, що футбол — це справа мого життя, але, на жаль, у місті немає надійного підґрунтя для створення сильної команди, що могла б гідно презентувати місто у футбольній першості Львівщини. З моєю пропозицією, що потрібно ще трохи часу для поліпшення умов та зміцнення фінансової складової, погодився і головний спеціаліст з питань фізичної культури та спорту відділу гуманітарної політики Володимир Ракель. Однак міський голова настояв на тому, що є важливі речі, які не можна відкладати на потім – розпочинати потрібно вже зараз.
Тож наприкінці листопада позаминулого року, коли підбивав підсумки роботи ДФК «Юність» та підготовки до відзначення десятилітнього ювілею цього дитячого футбольного клубу, то побачив, що це ще й доволі сумний ювілей для міського футболу. Бо маємо дві дитячі структури (ДЮСШ та ДФК «Юність»), які виховують юних футболістів, а от юнацької та дорослої команд, що взяли б участь у першості області, вже десять років у місті немає. Власне, це і стало поштовхом до важкої праці щодо відродження колишньої футбольної слави міста.
– Із чого розпочинали?
– Першим кроком стали зустрічі і консультації з нашими підприємцями, організаціями, керівниками міста. Підтримку пообіцяли всі. Але головний тягар роботи взяли на себе голова федерації міського футболу Андрій Бегар, головний спеціаліст відділу гуманітарної політики Володимир Ракель і, звичайно ж, я. Шлях та напрямки руху щодо відродження футболу у місті були визначені на зустрічах з підприємцями та керівництвом міста – міським головою та його першим заступником. Місто зобов’язалося надавати гравцям (юнакам та дорослим) фінансування на харчування (45 гривень за одну гру). Голова міської федерації футболу та підприємці погодилися фінансувати інші потреби команд. Представник відділу гуманітарної політики Володимир Рахель зобов’язався взяти на себе певні організаційні моменти (транспорт, міліція, «швидка допомога»). Значну фінансову підтримку пообіцяв надати і депутат облради Володимир Голобутовський. Моїми ж обов’язками було створення, підготовка та функціонування футбольної структури (склад гравців, рада клубу, тренери тощо).
– А от щодо самої назви футбольного клубу – не було жодних інших варіантів?
– Чому ж, були й інші пропозиції. Обговорювали варіанти назв: ФК «Борислав», «Ропник», «Нафтовик». Після кількох зустрічей із громадськістю, підприємцями, депутатами міста вирішили, що футбольна структура називатиметься ФК «Нафтовик». Це рішення підтримали і міський голова, і керівники нашого НГВУ (начальник Ігор Михайлишин та голова профкому Михайло Драбчук), які теж люб’язно пообіцяли свою підтримку.
– Певно, потрібна була і підтримка у такому починанні й обласної федерації футболу?
– Там теж нас підтримали. Голова федерації футболу Львівщини пан Я. Грисьо до відродження футбольного життя в місті поставився схвально, але з певною осторогою – поставив конкретне завдання створити в місті легальну (законну) федерацію футболу. У разі позитивного вирішення цього завдання він пообіцяв у першому сезоні зняти плату з ФК «Нафтовик» за участь у чемпіонаті області. Додам, що відродження нашої команди співпало із виборами голови Федерації футболу Львівщини. А вкрай важкі погодні умови вплинули на підготовку юнацької та дорослої команд до сезону та й на початок старту обласного чемпіонату, що розпочався аж наприкінці квітня.
– Пане Василю, а як відбувалася підготовка команди до цього першого, а тому дуже важливого сезону?
– Підготовку ФК «Нафтовик» розпочав ще у січні на базі ДЮСШ. Готувалися команди у тижневому режимі, тобто чотири рази на тиждень (три заняття в залі і в неділю – товариська гра на вулиці, на стадіоні ДЮСШ). Найбільшою проблемою в підготовці команди до сезону стала наявність у команді великої групи молодих гравців – студентів, які навчаються за межами міста, а також «вікових» гравців, які мали бажання грати за «Нафтовик», але повноцінно тренуватися не могли через зайнятість на основній роботі. Проблемою була й різниця гравців у віці та функціональному стані. Якщо в одних було все гаразд, то в інших – проблеми з вагою, фізичними та технічними компонентами. Були й такі, що готувалися разом з командою, але думками були в інших командах — у тих, де платять великі гроші. А ще, як я вже казав, і погода нам не сприяла. Все це негативно впливало на підготовку до сезону та створювало великі труднощі тренерам юнацької та дорослої команд.
А комплектацію команди було завершено аж у квітні. До її складу увійшла більшість молодих гравців, а також кілька вже зі значним досвідом, які мали б допомагати тренеру у побудові гри. Жодного з гравців, який хотів грати за наш «Нафтовик», не було відраховано. Інша справа, що дехто покинув команду через малі гроші, дехто через недостатній ігровий рівень, дехто — за сімейними обставинами. Дуже показово, що всі гравці, які готувалися до сезону, залишалися у команді до останнього туру.
– І от розпочалися футбольні поєдинки…
– Так, перші ж ігри показали, що йдемо правильним шляхом. Гравці відчули «смак» перших перемог, віднайшли своє місце у командній грі. Перші п’ять-шість турів довелося грати з лідерами, що мали значний футбольний досвід, відповідні фінансове забезпечення і відповідне суддівство. І все ж ми набирали у дуже нелегкій боротьбі чесно зароблені очки. Але на кінцевому етапі першого кола команда зіткнулася з неминучими проблемами (травми, хвороби, окремі гравці змушені були виїхати на працю за кордон). А регламент не дозволяв залучити до команди інших гравців, які б підсилили нашу гру якісно і кількісно. Тож команду почало «лихоманити», що вплинуло на результати. І перше коло ми завершили на восьмій позиції.
На превеликий жаль, проблеми, з якими команда зіткнулася наприкінці першого кола, вирішити у міжсезонний період (лише два тижні) не вдалося.
– А як Ви оцінили б гру у другому колі чемпіонату?
– Якщо бути надоб’єктивним, то друге коло команда провела дуже погано. У «домашніх» іграх ми набрали дуже мало очок. А на виїзних матчах команда здобувала перемоги і багато поєдинків завершила, так би мовити, мирно, внічию. Як позитив, треба відзначити й те. що в другому колі п’ять матчів підряд бориславці не програвали, демонструючи при цьому досить непогану гру в атаці. А найбільшою проблемою другого кола вважаю поділ гравців на тих, хто справді самовіддано робив усе можливе для побудови команди і гри, та тих. які лише любувалися собою. Вже у серпні троє таких гравців залишили команду через неспроможність допомогти ні команді, ні поліпшенню гри. А окрім того, через травми, хвороби, сімейні проблеми вибули зі складу команди Олег Смирнов, Андрій Рентюк, Олег Віткович, Олександр Чень, Михайло Данилів. Звичайно ж, у цій ситуації нелегко поліпшити гру і результат, хоча команда робить для цього все можливе. На цей сезон ми ставили перед собою завдання вийти на шосте місце у турнірній таблиці. На жаль, посіли тільки десяте. Але якщо врахувати, що десять років футбольної команди на рівні першої обласної ліги у місті не було, то до такого результату можемо поставитися із розумінням.
– Безсумнівно. Адже відродилися футбольні традиції Борислава та, зрештою, і наш стадіон «Нафтовик», який зараз на кожному матчі нашої футбольної команди справді заповнений. А розпочиналося все, направду, з «нуля». Як вдалося не побоятися, все це взяти на себе і таки досягти результату? Що було найважче?
– Знаєте, якщо взяти тренерську роботу, то найважче пережити зраду. Зрада дітей – це одне. А от зрада дорослих, які плюють молодим пацанам в обличчя і ставлять свої амбіції понад усе – це вже інше. А ще, коли підприємець на початку сезону пообіцяв п’ятсот гривень на підтримку команди, а потім дає триста гривень і при цьому його потрібно ще шість місяців шукати. Але в нашому місті таки переважна більшість порядних підприємців. Хоча вони й знають, що кожен, хто дав бодай гривню, має можливість і повний звіт, куди ці кошти пішли. Ви ж маєте розуміти, що фінансова підтримка це основа, фундамент нашого ФК «Нафтовик». Не може існувати міська футбольна команда без нормального фінансового забезпечення. І тому хочу попросити, щоб у нашому міському часописі були названі усі ті, хто справді допоміг становленню чи то відродженню нашої міської футбольної команди. Ми обов’язково в одному з наступних номерів часопису подамо повну інформацію і про всіх наших спонсорів, і про те, як використано всі надані на потреби клубу кошти. А сьогодні потрібно сказати велике спасибі нашим підприємцям, які самі проявляли ініціативу. Не буду перелічувати їх за посадами, це – Володимир Фірман та Володимир Голобутовський. Андрій Бегар, Ігор Ніклевич, Ігор Михайлишин, Михайло Драбчук. Ігор Михаць, Ярослав Копись. Це справді люди з великої літери, які дбають не тільки про власні інтереси, але й про майбутнє нашого міста і його спортивної слави. Сподіваюся, у наступному футбольному сезоні таких людей побільшає. А ФК «Нафтовик» зробить усе можливе, щоб не розчарувати своїх спонсорів й уболівальників.
– Що ж, дякую за цікаву розповідь, пане Василю, і нехай бориславська команда ФК «Нафтовик» справді стане найкращою у наступному чемпіонаті Львівщини.
Розмову вів Ігор Юринець, газета «Нафтовик Борислава»
ЗАТ «Трускавецькурорт» знову отримало нагороду
Нещодавно в сусідньому Стебнику завершився традиційний футбольний турнір серед підприємств, установ та організацій Львівщини. Цьогоріч до когорти старожилів додалася ще одна команда спортсменів-аматорів закритого акціонерного товариства «Трускавецькурорт». Як і личить такому потужному підприємству, трускавчани з першого туру захопили лідируючі позиції і фінішували на першому місці в своїй групі, залишивши позаду себе таких міцних горішків, як ФК «Стебник», м. Стебник та «Фаворит», м. Львів.
У чвертьфіналі наші футболісти на пару з Доброгостівськими «Карпатами» потішили глядачів феєрією голів, перегравши суперника з рахунком – 5:3.
В ½ фіналу трускавчани у впертій боротьбі поступилися ФК «Підбуж», смт. Підбуж з рахунком – 1:2.
У матчі за так звану бронзу курортники, забувши прикру поразку півфіналу, вийшли на гру з усією відповідальністю за честь рідного підприємства та міста-курорту. І хоч рахунок лише – 3:2 на нашу користь, але суперник трускавчан насправді не мав особливих шансів на здобуття звитяги. Тож можемо привітати спортсменів-аматорів ЗАТ «Трускавецькурорт» з успішним дебютом.
Цікавим видався і фінал. Драматизму в поєдинку було предостатньо. Спершу в рахунку повели футболісти ФК «Підбуж» (смт. Підбуж), але представники Самбірщини, з Воютицького спиртозаводу, швидко оговталися та зуміли переломити хід поєдинку на свою користь. Тут теж зафіксовано мінімальну перемогу ФК «Самбір» с. Воютичі, з рахунком-2:1.
Переможці нагороджені перехідним кубком, медалями та цінними подарунками.
За словами граючого тренера команди «Трускавецькурорт» Володимира Пуровця він, як і вся команда, отримали велике задоволення від турніру. Хлопці давно так не бігали, не грали на такому доволі високому рівні, а тому перемога в боротьбі за третє призове місце стала справжнім новорічним подарунком та несподіванкою для більшості учасників.
Від себе В. Пуровець висловив щиру подяку керівництву ЗАТ «Трускавецькурорт» та профспілковому комітету товариства за надану підтримку та можливість хлопцям знову відчути смак перемог на зелених килимах стадіонів, відволіктися від щоденних рутинних турбот на роботі та вдома. А своєю грою вони довели, що зусилля керівництва ЗАТ «Трускавецькурорт» спільно з профспілками щодо участі команди в турнірі не були марними.
Віктор Стецько, газет «Трускавецькурорт»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень