Вже вкотре газета «Джерела Трускавця» замість того, щоб доносити до трускавчан правдиву інформацію, намагається впровадити їх в блуд, ввести в оману своїми псевдоінтелігентними та вишуканими словами, які від того зовсім не перестають бути брудними та такими, що ображають честь та гідність людей. За що так не люблять подружжя Поливка – Татомир, головний редактор цієї газети теперішній та її чоловік, головний редактор колишній, всіх тих, хто хоче подати трускавчанам інформацію так само, як і вони? Звідки лють, змішана із заздрістю, чому ряд комплексів навіть не намагаються приховати ці люди, які декларують себе мало не як єдині журналісти в регіоні, а в Трускавці то й поготів?
Напевно, річ в тому, що ніхто не пропонує їм співпрацю, адже постійна критика тих, «хто працює на нинішню владу» Трускавця віддзеркалює намагання повернутися до привілейованого стану – обслуговування влади, чим і займалася дана газета з моменту свого заснування в 1999 році аж до 2007, коли колектив цієї газети відпустили у «вільне плавання» під час роздержавлення. «Журналістом не може бути людина, яка обслуговує владу» – повчає всіх мудрих дядьків та тіток пан Поливка, забувши напевно, що в 1999 році «Джерела» створювались власне на противагу існуючій «Франковій криниці», головний редактор якої світлої пам’яті Ігор Сусюк був кісткою поперек горла тодішнім урядовцям – як меру, так і його наближеним. Скільки клопоту було тоді із тиском на журналістів, в 90-х роках був страшний цензор у Трускавці, який тепер плавно став страшним захисником регламенту. Старше покоління все пам’ятає – газету, яку очолив тоді п. Поливка, створили власне як кишеньковий орган для обслуговування інтересів владоможців міста того часу.
В часи перед Помаранчевою революцією газета вміщувала і інтерв’ю з О. Морозом, і навіть з теперішньою першою леді України Людмилою Янукович – тулилася біля неї на знимці пані Татомир, наче відчуваючи, що колись в майбутньому таке знайомство може пригодитися. Якщо ж не повертатися в ті далекі часи, а поглянути на сьогодення, то чому б вам, дорогі мої пані та пане Тетяно та Любомире, не визнати, що «Джерела Трускавця» все ж обслуговує владу. З тією лише відмінністю, що не владу Трускавця, горде ім’я якого є в назві газети, а владу сусіднього Дрогобича, обслуговує інтереси дрогобицького мера Миколи Гука, дружина якого працює у Вашій команді після втечі з команди Лева Грицака. Нічого не маємо проти Дрогобича та влади в цьому місті, але тішимося, що живемо все ж у місті, де і дороги кращі, і де про людей дужче дбають, і де не планує ніхто ставити пам’ятники ковбасі, цибулі та іншій живності.
«Нам соромно» за провладних журналістів, мало що не голосить Тетяна Євгенівна у своєму СЛОВІ РЕДАКТОРА, цьому колодязі народної мудрості-премудрості та сущої перемудрості. «Джерела» ж ніби удостоїлися вищої честі на день журналіста, бо їх пан мер Трускавця не запросив на святкування в «Ґражду». Але хіба Ви забули, пані Тетяно, дорога Ви наша, що ще минулого 2009 року Вас (так-так, саме Вас!) було запрошено на відзначення Дня журналіста до мерії і Ви туди пішли і не говорили про тих, хто «удостоївся» бути не запрошеним. Нагадаю Вам, що в 2009 році єдиний Володимир Ключак, редактор Інтернет-видання «Трускавецький вісник», не був запрошений на святкування Дня журналіста – і нічого, не було плачу та сліз, не було образ та фуканих гонорів, адже хто може комусь вказувати, кого треба запрошувати, а кого ні. Почитайте собі притчу про господаря, який просив багатих, а ті не прийшли на учту, тоді покликали бідних та немічних, почитайте і про одяг, в якому треба йти на учту і зрозумійте, що під цим розуміється честь та достойність, якими не треба хизуватися, а які треба мати.
Пані Тетяна Татомир так само не має журналістської освіти, як і я, редактор газети «Відродження Трускавця», як і п. Галина Татаревич, головний редактор газети «Франкова криниця Підгір’я», як і ряд інших редакторів місцевих видань. До чого тут ця згадка? Та до того, що Тетяна Євгенівна дозволяє собі називати всіх, з думкою кого вона не погоджується, «ремісниками від журналістики», без творчого підходу, які в її уяві через призму написаного, є просто безталанними особами, в яких немає майбутнього. І це нічого, що стаття «Цензура в окремому місті?» підписана прізвищем її чоловіка, знайомий почерк вгадується з перших рядків.
З’ясовувати стосунки можна довго, можна ретельно аналізувати слова, шукаючи мудрість там, де нею й не пахло, можна пробувати зрозуміти те, що і психоаналітику навряд чи під силу, можна пробувати нав’язати хороші робочі відносини з опонентами, знаючи наперед, що на тебе безпричинно писатимуть в прокуратуру чи погрожуватимуть свої ж колеги, які себе вважають єдино правильними журналістами. Видно, комуністичний одур ще не вивітрився з голівоньок, його ж розбавив і соціалістичний чад, а тепер ще й всіх на фронт закликають за пальоні сто грам та обіцянки «доброї ради» для міста. Час все розставить на свої місця, шкода лише, що витрачаємо цей час, панове, на те, що не додає ні рейтингу, ні доброти, ні слави, ані честі. Скільки ще переконувати колег із газети «Джерела Трускавця», а вірніше, керівників газети, що брехнею світ пройдеш, а назад не вернешся? Хіба істина з вуст кота Леопольда, що треба жити дружно, така аж важка для сприйняття?
«Продажні», «з флюгером замість голови», «аморальні», «підгодовані», «пережитки совка», «блазні без власної думки», «інтригани», «деградовані», «слуги лукавого». Місце таким журналістам, тобто нам (це у розумінні пана Поливки) – де? В пеклі? У тюрмі? На палі? Звідки така ненависть до роду людського та журналістського, звідки в цих добрих на вигляд людей цинізм, злоба, жорстокість, бажання помсти, відплати злом за добро? Молюся за те, щоб все у Вас було добре, пані Тетяно та пане Любомире, щоб Ваша газета процвітала, а добрий Господь дав Вам прозріння, відкрив очі, щоб Ви в кожній людині бачили Христа, а не лукавого з ріжками. Бо не віриться, що бачите Ви його через делірій чи з іншої нездалої причини, хочеться сподіватися, що це хвилеве помутніння не розпізнавання добра та зла пройде, а не перейде в хронічну стадію. Добра Вам, миру, злагоди, душевного спокою та Божого благословення. Будьте, врешті-решт, людьми!
P.S. Дана стаття була написана більше тижня тому, але ми вирішили її спочатку не публікувати – думаємо, вгомоняться… Але, на жаль, № 22 газети «ДТ» знову про «проплачених журналістів», з якими не варто йти в розвідку. Ми гірко зітхнули і вирішили все ж поставити в цій історії з журналістськими гарканнями жирну крапку.
Володимир Ключак, редактор газети «Відродження Трускавця»,
головний редактор Інтернет-видання «Трускавецький вісник»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень