Напевно, одним із найбільш резонансних бургомістрів Дрогобича другої половини ХІХ ст., був русин з походження Ксенофонт Охримович (роки життя – 1846 – 4.01.1916), якому вдалося перемогти на міських виборах і протягом більше ніж десятиріччя утримувати головний міський уряд.
Постать К. Охримовича добре відома у франкознавстві, передовсім завдяки тому, що він був гімназійним учителем Іван Франка. Проте в українській і польській історіографіях досі відсутня навіть біографічна енциклопедична довідка про К. Охримовича, внаслідок чого не було відомо про дату і місце його смерті. На відміну від цієї вкрай негативної тенденції, існує гасло в австрійській біоенциклопедії, яке уточнює ряд важливих хронологічних моментів життя К. Охримовича(1). Важливу інформацію про роки роботи К. Охримовича в міській гімназії подають Р. Горак і Я. Гнатів, які широко послуговуються Франковими характеристиками на К. Охримовича(2).
Обмеження Франковими рефлексіями, не завжди об’єктивними, підвело врешті-решт авторів, які так і не змогли розгледіти в К. Охримовичеві діяча загальногалицького масштабу, особливо ж, з’ясувати його роль в національно-політичному житті Дрогобича та Галичини. Дрогобицький бургомістр уславився своїм депутатством до галицького крайового сейму, причому, він чотири рази перемагав на виборах від округу Дрогобич-Підбуж (сеймові каденції 1877-1882, 1883-1889, 1889-1895 і 1895-1901 рр.(3)). Крім того, К. Охримович був обраний до австрійського парламенту, послом якого (точніше, Державної ради) він був у 1885 – 1900 рр. Незважаючи на згадану популярність, в літературі переважають упереджено-негативні характеристики К. Охримовича, як москвофіла чи народовця і навіть провідника антинародної політики(4).
Ксенофонт Охримович народився 1846 р. у Галичі в сім’ї греко-католицького священика Юліана Охримовича (на час вчителювання в Дрогобицькій гімназії, батько служив парохом неподалік – в селі Урич на Сколівщині(5)). Навчання К. Охримович розпочав у Тернополі в місцевій гімназії, проте перенісся до Станіславова, де й отримав середню освіту(6). Вищу освіту він здобував, за одними даними, на філософському факультеті Львівського університету(7), за іншими, більш вірогідними свідченнями, – на відділі загальної філології Віденського університету (саме володіння німецькою мовою допомогло йому пізніше в кар’єрі депутата(8)).
За даними Р. Горака і Я. Гнатіва, які вивчили особову справу К. Охримовича в архіві Крайової Шкільної ради, після навчання у Кракові він прибув до Дрогобича, де 2 травня 1871 року розпочав трудову діяльність на посаді заступника вчителя місцевої гімназії (9). З невеликою перервою у 1873-1874 рр., коли К. Охримович був переведений до Самбора, в Дрогобичі він викладав руську мову і географію (з 1871 по 1876 р.), зокрема, Івана Франка він вчив у восьмому, випускному класі. Викладав також українську мову в другому, третьому, четвертому та сьомому класах, а, окрім того, географію в першому та другому класі (до слова, з української мови Іван Франко мав відмінну оцінку(10)). Вдалося уточнити, що в шкільному 1876 р. К. Охримович був вчителем географії у першому класі, географії та історії в другому класі, руської мови в 2-4-му і 7-8 класах(11). За деякими свідченнями, дирекція гімназії не любила К. Охримовича, за його начебто недбале ставлення до своїх безпосередніх обов’язків, захоплення позагімназійними справами та ін.
Збереглися дві автобіографічних рефлексії Івана Франка про Ксенофонта Охримовича. Перша, яка стосується спогаду про гімназію, уміщена в передмові до повісті «Петрії й Довбущуки». І. Франкові пригадалося, що він в старших класах гімназії написав для вчителя К. Охримовича як шкільне завдання «досить просторе оповідання» з селянського життя(12). Відтак, можна вважати, що К. Охримович у числі інших викладачів гімназії, спричинився до початків захоплення Франком літературною творчістю.
Поступово, в Дрогобичі К. Охримович занурився в громадські справи і політичну діяльність, яким він присвятив себе цілком (за спогадами О. Барвінського, ще в Станіславові в 1863-1864 рр. він належав до гуртка «Громади»(13)). У 1876 р. він переміг на виборах до Галицького сейму. Водночас, був членом міської і повітової рад(14). Прикметно, що, як і більшість діячів тієї доби, К. Охримович був активним учасником москвофільського руху, ввійшовши до проводу створеної 7 липня 1776 р. у Дрогобичі філії Товариства ім. М. Качковського(15). Нагадуємо, що того ж таки року він припинив викладацьку роботу в гімназії.
Збереглося цікаве свідчення про балотування К. Охримовича до сейму в 1883 р. Так, 3 травня 1883 р. він мав передвиборчу зустріч з виборцями Дрогобицького повіту. Подія, яка проходила в міській гімнастичній залі, зібрала близько 100 осіб селян та вчителів Дрогобицького повіту усіх національностей: німців, поляків, євреїв, русинів (останніх було найбільше). Депутат К. Охримович частково звітувався за свою діяльність (зокрема, він доповів, що опікувався місцевими церквами Св. Трійці і Св. Юрія, перша вже отримала підтримку у розмірі 200 з.р., друга мала отримати 400-500 з.р. у найближчому часі), приблизно таку ж допомогу отримали церкви в Орові і Дережичах, а також дрогобицький костьол, руська і польська бурси в Дрогобичі та ін. (16). Відтак, депутат отримав вотум довіри виборців.
Збереглася листівка К. Охримовича до Івана Франка з Дрогобича з 1884 р. Наводимо її текст повністю:
«Дрогобичь 23/7. 1884. Високоповажной Пане Добродію!
Прошу ласкаво дарувати моей см[і]лости [і] ув[і]домити П[ана] Франка що я не знаю де писати, що Онь за пізно приславь свій відчить, помежи с[т]ароста вже все [я] пославь до Львова – теперь нема [ніякої] ради яко тілько щоби Пань Франко постарався о позволене вирость вь Нам[і]стничества.
Прошу програму вечерка оголосити і запросити до [нихь] найбільшого участія вс[і]х Русинівь.
На вечорокь запросивьємь муз[и]ку полкову котра возьме такожь уд[і]л.
Поручаюся ласкавой пам[я]т[і] [і] остаю все добре жи[ланованим] слугою»(17).
Як свідчить зміст цитованої листівки, ідеться про організацію невідомого заходу за участю Івана Франка, а також про роль у його підготовці Ксенофонта Охримовича. Відтак, можна навіть говорити про їх співпрацю чи спільну участь в якихось заходах чи акціях(18).
До австрійського парламенту К. Охримович був обраний по округу «Стрий – Жидачів – Дрогобич». Прикметно, що його стаж парламентарія у Відні був тривалим: 1885 – 1900 рр. Про ті чи інші аспекти діяльності К. Охримовича, як посла Державної ради, згадує О. Барвінський(19). Нагадаємо, що в 90-х рр. цілком безуспішно балотувався до парламенту його учень Іван Франко: 1895 р. в окрузі загальної курії «Перемишль – Мостиська – Добромиль»; 1897 р. – по загальній курії округу «Мостиська – Перемишль – Рудки – Самбір», а також по селянській курії округу «Перемишль – Добромиль – Мостиська»; 1898 р. – по округу «Тернопіль – Збараж – Скалат»(20).
У 1887 р. Ксенофонт Охримович переміг на дрогобицьких міських виборах, випередивши чинного бургомістра поляка Віктора Блажовського. Резонансність події полягала, передовсім, у тому, що русин переміг поляка, що не могло не викликати протесту, а розголос про це докотився до Львова і Відня. Відтак, інтриги почалися ще задовго до виборів, як про це писала місцева преса у листопаді 1886 р. (партія В. Блажовського зініціювала судову справу проти Ксенофонта Охримовича). 1 січня 1887 р. «Газета Наддністрянська» повідомила громадськість про те, що прихильники «саської партії», надіслали до прем’єр-міністра графа Едуарда фон Тааффе спеціальний меморандум з відвертим наклепом на К. Охримовича та його прихильників, заперечуючи правочинність його участі в міських виборах(21). За даними редколегії, творцями цього “брудного меморандуму” були Баторович, Ґюнтер, Мороз, Нєвядомський, Пфлянзер, Ґольдґамер (Герш), Наконечний, Маєвський, Лобос, Адам Берський, др. Чеховський і Кунда. Однак, внаслідок того, що К. Охримович особисто був знайомий з прем’єр-міністром, меморандум не спрацював. Тим більше, що, наприклад, Ян Нєвядомський заперечував існування такого меморандуму, і навіть пообіцяв громадськості під словом честі особисто голосувати за посла К. Охримовича(22). Проте Віктор Блажовський, покладаючи надії на перемогу, разом із М. Яремою, Я. Баторовичем, Маєвським та А. Берським подалися до міністра Ф. Земялковського за допомогою. На початку січня 1887 р. було оголошено вирок цісарсько-королівського повітового суду в м. Дрогобичі (№ L13376/1886), в якому право Ксенофонта Охримовича на участь у виборах оголошувалась безсумнівним(23). 15 січня 1887 р. було оголошено про реєстрацію двох головних партій: «саської» на чолі з В. Блажовським, та партії К. Охримовича. Вибори мали відбутися 19 січня(24). На час виборів в партії В. Блажовського відбувся розкол на консервативну та ліберальну частини (до останньої увійшов Я. Нєвядомський). Натомість партія К. Охримовича розпочала широку агітаційну кампанію, видаючи агітлистівки різними мовами, навіть єврейською. 12 січня 1887 р. в одній із зал гімназії ім. Франца Йосифа відбулась зустріч К. Охримовича з громадськістю міста, на якій зібралося близько 600 осіб(25). Агітаційна робота велась також і на сторінках «Газети Наддністрянської»(26).
«Газета Наддністрянська» так характеризувала слабкість позиції чинного бургомістра: “…Saska partja upadła tu tak nagle i niespodziаnie, że nie zabezpeczyła sobie odwrotu…”(27). В. Блажовський після поразки склав судовий позов з оскарженням результатів виборів (він вимагав призначення нових виборів). Незважаючи на те, що документи для підрахунку голосів були передані в Намісництво, останнє зупинило процес оголошення результатів до моменту завершення судової справи в Адміністративному трибуналі м. Відня. Потерпілу сторону захищав доктор права Владислав Вольський, перший асесор уряду бургомістра В. Блажовського. Водночас, події супроводжувались вилученням дрогобицьким прокурором окремих номерів «Газети Наддністрянської», яка неупереджено висвітлювала вибори 1887 р.(28)
У зв’язку з наведеними обставинами, вибори в Дрогобичі набули характеру «затяжних». Після тривалих судових засідань та апеляцій, 26 січня 1888 року все ж таки відбулось перше засідання ради магістрату, на якому бургомістром одноголосно було оголошено Ксенофонта Охримовича(29), який обіймав міський уряд більше 10 років.
Вочевидь, слушною є характеристика, яку дав К. Охримовичеві О. Барвінський: «…не бесідами, але личними заходами пособляв потребам місцевого населення і піддержував не раз і загальні, і народні справи»(30). Вдалося віднайти ще одну інформацію про його зусилля на користь української громади в Дрогобичі: 1895 р. К. Охримович отримав відзнаку перемишльського єпископа Юліана Пелеша за матеріальну допомогу (в розмірі 10000 з.р.), яку міська рада виділила на відновлення церкви Св. Трійці(31).
Напевно, депутатська діяльність відволікала К. Охримовича від міських справ. І. Франко в «Історії моєї габілітації» згадує, що під час поїздки до Відня зустрів там посла К. Охримовича, який, фактично, байдуже поставився до прагнень І. Франка в цій поважній справі(32). Проте, не варто цей епізод поширювати на всю парламентську діяльність К. Охримовича.
Зрозуміло, що К. Охримович був людиною «своєї» доби. Так, у час його урядування посилилась конфронтація між різними політичними групами, за якими стояли представники бориславсько-дрогобицької буржуазії. Поступово назрівав і етноконфесійний конфлікт, спричинений нерівністю в становищі національних громад. В 90-х рр. розпочався судовий процес руської громади Дрогобича, очолюваної москвофілами (до неї входило, передовсім, братство церкви Св. Трійці), з василіанами, ігуменом яких був о. Німилович, у зв’язку з привласненням останніми храму Св. Трійці, покармелітського монастиря зі школою та ґрунтами. Процес тривав понад десять років і набув резонансу в галицькій пресі(33).
Водночас, місцева громада мусіла заявляти про своє вірнопідданство австрійській владі. 1894 р. підвернулася така нагода: в черговий раз в Галичину наніс візит цісар, якого зустрічали в Дрогобичі надзвичайно урочисто. За описом М. Мсцівуєвського, магістрат на чолі з бургомістром пережили напередодні візиту велике потрясіння. Подія, на яку зібралася замало не вся околиця, не обійшлася без кумедної пригоди, що сталася з війтом села Лішня(34).
Кінець ХІХ ст., на який припало урядування К. Охримовича, був, значною мірою, періодом великих змін в історії краю. Часто в літературі він окреслюється, як прощання з патріархальним укладом та переддень нової індустріальної ери з її глобальними катаклізмами. Насправді ж, це був час остаточно самоусвідомлення національних громад. Передовсім, активізувалась польська, із великим запізненням відбулося становлення та національне усвідомлення місцевої громади русинів.
На разі, нам невідома точна дата закінчення урядової кар’єри К. Охримовича в Дрогобичі. Припускаємо, що це співпало з закінченням його повноважень депутата крайового сейму (1901 р.). Надалі він переїхав до Львова, де й помер 5.01.1916 р. Як свідчить некролог, Ксенофонт Охримович похований на Личакові.
За згаданим некрологом, К. Охримович в останні роки життя працював на кількох державних посадах – рахункового радника державного намісництва, директора державного видавництва шкільних книжок (35).
Відомо також, що К. Охримович був двічі одружений. Його другою дружиною була дочка відомого віденського художника Амерлінга, з якою він мав двох синів. Вочевидь, від першої дружини він мав доньку Климентину, яка померла 12.01.1898 р. у Дрогобичі у віці 24-х років(36).
Після К. Охримовича міський уряд очолив поляк Владислав Шайна, який, на нашу думку, не залишив помітного сліду в історії міста. Зате його наступників Яна Нєвядомського та Раймунда Яроша, слід віднести до найбільш значних громадсько-політичних діячів і урядовців Дрогобича. На нашу думку, в цей час на становище міської громади негативно впливала корумпована партія так званої «вовчої групи» Якуба Файєрштайна – одного із найбільш суперечливих діячів міста та округи, – яка намагалась зорганізувати в своїх руках усі важелі влади. Так, у час урядування Р. Яроша в Дрогобичі відбулася подія, криваві наслідки якої «прославили» місто на цілий світ. Про дрогобицькі «криваві вибори» 1911 р. нагромадилась велика література, в тому числі й тогочасна. Зрозуміло, що на тлі згаданих подій діяльність Ксенофонта Охримовича виглядає як період «золотого спокою».
Підсумовуючи, зазначимо, що в цій публікації зроблено перший крок на шляху до більш повної реконструкції життя та діяльності Ксенофонта Охримовича. Вочевидь, варто продовжити пошуки, передовсім – архівні, які зможуть пролити світло на його дрогобицький період життя, що був найдовшим. Заслуговують окремої уваги його депутатська діяльність на двох рівнях, потрібно вивчити і останній львівський період видатного галичанина.
Посилання.
1. Див.: Zdrada J. Ochrymovyc Ksenofont // Osterreichisches Biographisches Lexikon / Red. Von Eva Obermayer-Marnach. – Band VII. – Wien, 1978. – P. 203.
2. Див.: Горак Р., Гнатів Я. Іван Франко / Кн. третя. Гімназія. – Львів, 2002. – С. 145-147.
3. Вичерпну інформацію про хронологію каденцій подає лише І. Чорновол. – Див.: Чороновол І. Українська фракція галицького сейму. 1806-1901 (нарис з історії українського парламентаризму). – Львів, 2002. – С. 163, 166, 193, 212.
4. Див., напр., коментар упорядників 1-го тому творів І. Франка: Франко І. Зібрання творів у 50-ти т. – К., 1979. – Т. 1. – С. 444.
5. Відомо, що Юліан Охримович був адміністратором церкви Св. Миколая в Уричі у 1868-1872 рр. З 1871 по 1908 р. він служив в Сенечові Долинського деканату, де, вочевидь і помер. – Див.: Блажейовський Д. Історичний шематизм Львівської архієпархії (1832-1944 рр.). – Т. 2: Духовенство і релігійні згромадження. – Київ, 2004. – С. 334.
6. Про це згадує О. Барвінський. – Барвінський О. Спомини з мого життя. – Т. 2. – Ч. 3 і 4. – Нью-Йорк – Київ, 2010. – С. 326.
7. Zdrada J. Ochrymovyc Ksenofont // Osterreichisches Biographisches Lexikon / Red. Von Eva Obermayer-Marnach. – P. 203.
8. Барвінський О. Спомини з мого життя. – С. 326; Горак Р., Гнатів Я. Іван Франко / Кн. третя. Гімназія. – С. 146.
9. Горак Р., Гнатів Я. Іван Франко / Кн. третя. Гімназія. – С. 146.
10. Там само. – С. 147.
11. Sprawozdanie dzrekcyi c.k. realnego gimnazyum Imenia Franciszka Józefa w Drohobyczu. Za rok szkolny 1876. – Lwów, 1876. – S. 18.
12. Франко І. Петрії і Довбущуки. Повість в двох частях. [Друга редакція] // Франко І. Зібрання творів у 50-ти т. – К., 1979. – Т. 22. – С. 327.
13. Барвінський О. Спомини з мого життя. – С. 326.
14. Sprawozdanie dzrekcyi c.k. realnego gimnazyum Imenia Franciszka Józefa w Drohobyczu. Za rok szkolny 1876. – S. 18.
15. Кмицикевич Г. Основание филии Общества имени Мих. Качковоского в Дрогобыче // Слово. – 1876. – Ч. 71. – 22 июля; Протокол заседания общего собрания филии Общества имени Михаила Качковского, проходивчшего в Дрогобыче 7 (19) июля 1876 г. // Там само.
16. Справозданье п. Ксен. Охримовича. Дрогобич, 3 (15) мая 1883 // Діло. – 1883. – Ч. 50. – 5 (17) мая.
17. Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. – Ф. 3. – Спр. 1603. – С. 223. Висловлюю принагідну подяку В. Галику за люб’язну допомогу і надання тексту цитованої листівки.
18. Про творчі зацікавлення Івана Франка у Дрогобичі 60-70-х рр., в яких посідав певне місце К. Охримович, див. докл.: Пилипчук Р. Ранні театральні зацікавлення Івана Франка // Вісник Львівського університету. Серія мистецтвознавство. – 2006. – Вип. 6. – С. 3-39.
19. Барвінський О. Спомини з мого життя. – С. 76, 81, 255, 266, 271-273, 277, 280, 283, 284, 288, 301-306, 312, 325-328, 331, 339, 401, 501, 502, 522, 667, 689, 726, 756, 793, 801, 812-815, 818, 879, 881, 896.
20.Див. про це докл.: Кріль М. Іван Франко в австрійському виборчому процесі 1890-х років // ДКЗ. – Вип. ІХ. – Дрогобич, 2005. – С. 115-125. Тут же подана вичерпна бібліографія проблеми.
21. Справозданье п. Ксен. Охримовича. Дрогобич, 3 (15) мая 1883 // Діло. – 1883. – Ч. 50. – 5 (17) мая.
22. W sprawie wyborów gminnych // Gazeta Naddniestrzańska (далі – GN). – № 1. – Drohobycz , 1887. – S. 4.
23. Tamże.
24. Wybory do rady gminnej. // GN. – № 2. – Drohobycz , 1887. – S. 3-4.
25. Tamże.
26. Tamże.
27. Wybory drohobyckie // GN. – № 6. – Drohobycz , 1887. – S. 3.
28. Kronika miejscowa // GN. – № 8. – Drohobycz , 1887. – S. 4.
29. Z Rady gminnej // GN. – № 3. – Drohobycz , 1888. – S. 2.
30. Барвінський О. Спомини з мого життя. – С. 326.
31. Похвальную грамоту… / Новинки // Галичанин. – Львов, 1895. – Ч. 79. – 11 (23) апреля. – С. 3.
32. Франко І. Історія моєї габілітації // Франко І. Зібрання творів у 50-ти т. – К., 1983. – Т. 39. – С. 48.
33. Див.: Буляр Ц. Иезуито-базильяне и церковное имущество в Дрогобыче // Галичанин. – 1906. – Ч. 252. – 17 (30) ноября. – С. 2.
34. Mściwujewski M. Z dziejów Drohobycza. – Cz. 2. – S. 177-180.
35. Див.: Ксенофонт Охримович / Померли // Діло. – 1916. – № 6 (8905). – 6 січня.
36. Див.: Охримович Климентина / Упокоились… / Посмертныи вести // Галичанин. – Львов, 1898. – Ч. 16. – 21 августа. – С. 3.
Леонід Тимошенко, професор, кандидат історичних наук, декан історичного факультету Дрогобицького ДПУ ім. І. Франка
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень