В Уличному вшанували пам’ять Марії та Євгена Гарабачів

Вчора, 21 жовтня, після поминальної панахиди на могилі Марії та Євгена Гарабачів в бібліотеці села Уличне відбулося зібрання осередку Союзу Українок, на яке були запрошені голова Дрогобицької райдержадміністрації Андрій Шевкенич, депутат обласної ради Михайло Задорожний, сільський голова Святослав Стефанків, депутат районної ради Михайло Галик.

Керівник місцевого осередку Дарія Гавчак надала слово союзянці Галині Ковальчук, яка нещодавно повернулася із німецького міста Мюнхен, де зустрічалася із сином Марії та Євгена Гарабачів. Вона поділилася враженнями із зустрічами з пані Марією, адже останні роки свого життя вони часто спілкувалися і товаришували. Також Галина Ковальчук коротко нагадала присутнім біографію сподвижниці та послідовниці Провідника ОУН Степана Бандери Марії Гарабач.

Народилася вона 1912 року у селі Ворвулинцях Заліщицького району Тернопільської області і була однією з сімох дітей Теодора Мицька та Антоніни з дому українських шляхтичів Романовських герба Сас. Інтелігентне походження і виховання сприяли формуванню в старанної, допитливої дівчини щирого християнського і патріотичного світогляду, високої відповідальності за долю поневоленої нації, незламної волі до здобуття Української Соборної Самостійної Держави. Головною засадою всього її нівроку довгого і насиченого життя були три ідеали – Бог, Україна, свобода.

У 1933 р. дівчина переїхала до Львова. Посилені репресії польської окупаційної влади не обминули і її. Майже два роки Марію тримали за ґратами, і разом з 14-ма іншими членами вона опинилась на лаві підсудних за участь у підпільній ОУН. У 1937 р. львівський суд засудив дівчину до двох років тюремного ув’язнення, позбавлення громадянських прав із забороною студіювати у вищих навчальних закладах, а також протягом 10 років перебувати в 30-кілометровій зоні польсько-совєтського кордону. Відбувши ув’язнення, вона повернулася до Львова і працювала в українському підприємстві «Суспільний промисл». У 1939 р. на початку комуно-російської окупації Західної України підпільниця ледве уникнула арешту НКВД і перейшла на нелегальне становище.

Після нападу Німеччини на СССР, проголошення за ініціативою ОУН(Б) у Львові 30 червня 1941р. Акта про відновлення Української державності, відтак жорстоких гітлерівських репресій стосовно сподвижників Степана Бандери, його братів і тисяч інших оунівців вона переховувала в себе вдома у Львові урядуючого Провідника ОУН (Б) Миколу Лебедя. В роки Другої світової війни Марія (підпільний псевдонім – Оленка) працювала зв’язковою Центрального зв’язку ОУН. Згодом її зарахували до групи, котра отримала завдання Проводу відійти на Захід.

Навесні 1945 року група опинилась у гірському австрійському селі Шваці. Звідти Марію скерували до м. Інсбрука (Австрія), куди також переїхала дружина Степана Бандери Ярослава Опарівська з маленькою донькою Наталею. В Інсбруку Марія разом із М. Прокопом упорядковували архів Організації, передруковували підпільну літературу, подавали пресові повідомлення про боротьбу ОУН-УПА за волю України. Протягом 1945-1948рр. працювала в апараті Степана Бандери, допомагаючи готувати до друку його ідеологічні та публіцистичні статті.

У березні 1946 року Марія Мицько поселилась у м. Мюнхені і того ж року вийшла заміж за майбутнього священика Євгена Гарабача родом зі с. Уличного на Дрогобиччині. Працювала у видавництві «Сучасність», на радіостанції «Свобода», брала активну участь у суспільно-громадському та культурно-мистецькому житті української діаспори. У 1950-х рр. вона очолювала відділ, входила до Головної управи Організації Українських Жінок (ОУЖ) у Мюнхені, Товариства за Патріархальний Устрій Українського Християнського Руху, Товариства «Рідна школа», головувала в Світському Апостольстві Жінок у Німеччині (САЖН).

Три чверті ХХ ст. ця невтомна і діяльна патріотка віддала справі здобуття незалежності України. В такому ж дусі виховали разом з чоловіком-священиком трьох синів, які продовжили справу батьків.

Останнім бажанням Марії Гарабач (померла 2 лютого 2012 р.) було поховати її біля чоловіка о. Євгена Гарабача у гробівці на цвинтарі с. Уличного на Дрогобиччині.

На завершення свого виступу Галина Ковальчук подарувала для майбутнього музею села документи та світлини родини Гарабачів та запропонувала перейменувати одну із вулиць Уличного в честь цієї героїчної жінки – Марії Гарабач.

Також цікавою та змістовною була розповідь відомого громадського діяча, голови Дрогобицького регіонального відділення «Меморіал» ім. В. Стуса Мирона Бучацького. Він розповів цікаві факти про особисті зустрічі з Євгеном та Марією Гарабачами. Перша з них відбулася в Трускавці напередодні проведення розкопок останків жертв НКВД-НКГБ в тюрмі на Стрийській в Дрогобичі та їх перепоховання в 1991 році, інші – в Мюнхені в квартирі де вони проживали. Саме туди в 1944 році майбутній отець Євген Гарабач, а на той час – водій, привіз Степана Бандеру, якого звільнили з концтабору «Заксенгавзен». Мирон Бучацький також подарував для музею полумисок, з якого любив ласувати варениками Провідник ОУН, та невеличкий кухонний ніж, яким користувався Степан Бандера.

«Насправді, про таких людей, як о. Євген та Марія Гарабачі потрібно розповідати і на їх прикладі виховувати молодь справжніми патріотами своєї держави. Дрогобиччина повинна і має ким гордитися», – такими словами завершила зустріч голова Дрогобицької міськрайонної ГО «Союз українок» Леся Процик.